Затемнення - Стефані Маєр

Чарлі зробив паузу і замислився.

— Смішно, але біда помучить, а мудрості научить. Я навіть не очікував, що в Ла-Пуші коли-небудь відкинуть ці свої дурні упередження щодо Калленів. Але хтось зателефонував Карлайлу, і Біллі був дуже вдячний, коли той приїхав. Я гадав, що нам доведеться везти Джейка в лікарню, але Біллі захотів залишити його вдома, і Карлайл з цим погодився. Думаю, Карлайлові видніше, що для хлопця краще. Було дуже великодушно з його боку оглянути хворого вдома та ще й так далеко. До того ж… — він замовк, ніби вагаючись, казати далі чи ні. Потім зітхнув і продовжив: — До того ж Едвард поводився дуже чемно. Здавалось, що він хвилюється за Джейкоба так само сильно, як і ти, ніби там поранений лежав його брат. А цей погляд в його очах… — Чарлі похитав головою. — Він порядний хлопець, Белло. Я спробую запам’ятати це. Однак не обіцятиму, — він посміхнувся мені.

— Ніхто тебе і не примушує, — пробурмотіла я.

Чарлі витягнув ноги і простогнав.

— Як добре бути вдома! Ти просто уявити собі не можеш, яким переповненим став будинок Біллі. Семеро Джейкових друзів напхалися в маленьку вітальню — я ледь міг дихати. Ти ніколи не помічала, які вони здоровезні, ті хлопці-квілеути?

— Так, помічала.

Чарлі пильно подивився на мене, раптово його погляд став зосередженішим.

— Белло, справді. Карлайл сказав, що Джейк почне гасати вже зовсім скоро. Це все гірше звучить, ніж є насправді. З ним неодмінно все буде гаразд.

Я лише кивнула.

Джейкоб на вигляд був таким… дивно крихким, коли я одним оком змогла глянути на нього, тільки-но Чарлі забрався з будинку Біллі. Він був увесь замотаний в бинти, Карлайл сказав, що немає сенсу накладати гіпс, оскільки він дуже швидко видужує. Джейкове обличчя було блідим і скривленим, тоді він і досі був непритомний. Такий тендітний! Такий величезний і такий тендітний! Можливо, це була лише гра моєї уяви вкупі з тим, що я знала: я збираюсь розбити йому серце. Боже, хоч би мене вдарило блискавкою і розкололо надвоє! Бажано, щоб було боляче. Вперше я відчувала, що моя відмова бути людиною — це ніби принесення себе в жертву. Ніби мені і справді є багато чого втрачати.

Я поставила вечерю Чарлі на стіл поряд із його ліктем і рушила до дверей.

— Е-е-е… Белло? Ти можеш почекати секундочку?

— Я щось забула? — спитала я, оглядаючи тарілку.

— Ні-ні. Я просто… хотів попросити тебе про послугу, — Чарлі насупився і дивився в підлогу. — Присядь, це не займе багато часу.

Я сіла навпроти нього, злегка збентежена, і спробувала сфокусуватися.

— Що ти хотів, тату?

— Суть у тому, Белло, — Чарлі зашарівся. — Може, я просто… став трохи забобонним, потому як поспілкувався з Біллі, потому як він дивно поводився, і взагалі після сьогоднішнього дивного дня. Але я також передчуваю… Мені здається… що я скоро тебе втрачу.

— Тату, не мели дурниць, — винувато пробурмотіла я. — Ти ж не хочеш, щоб я й далі ходила до школи, правда?

— Просто пообіцяй мені одну річ.

Я вагалась, готова будь-якої миті взяти свої слова назад.

— Гаразд…

— Повідом мене, будь ласка, перш ніж зберешся зробити щось значне. Гаразд? Перш ніж захочеш утекти з ним абощо. Домовились?

— Тату… — простогнала я.

— Я серйозно. Я не влаштовуватиму скандалу. Просто попередь мене. Дай мені можливість обійняти тебе на прощання.

Подумки зіщулившись, я простягла до нього руку.

— Це дурниці. Але якщо це зробить тебе щасливим… Я обіцяю.

— Дякую, Белло, — промовив він. — Я люблю тебе, доню.

— Я також люблю тебе, тату, — я торкнулась його плеча, а потім підвелася з-за столу. — Якщо тобі щось знадобиться, я буду в Біллі.

Я не оберталась, коли вибігла з дому. Це було просто «ідеально», саме те, чого мені зараз бракувало! Я нарікала сама до себе всю дорогу до Ла-Пуша.

Чорного «Мерседеса» Карлайла не було біля будинку Біллі. Це було водночас і добре, і погано. Безсумнівно, мені з Джейкобом необхідно було поговорити наодинці. Проте я й досі хотіла б тримати Едвардову руку, як напередодні, як я тримала її, коли Джейк був непритомний. Неможливо, але я вже скучила за Едвардом, все пообіддя, проведене з Алісою, мені здалося страшенно довгим. Гадаю, це відчуття зробило моє рішення досить очевидним. Я вже знала, що не зможу жити без Едварда. Але цей факт анітрохи не зменшував мого болю від того, що я збиралася вчинити.

Я тихенько постукала в двері.

— Заходь, Белло, — мовив Біллі. Ревіння моєї автівки було важко не впізнати.

Я увійшла.

— Добридень, Біллі. Джейк прокинувся? — спитала я.

— Так, він прокинувся десь півгодинки тому, саме перед тим, як пішов лікар. Заходь. Я гадаю, він чекає на тебе.

Я здригнулась, потім зробила глибокий вдих і промовила:

— Дякую.

Я трохи постояла перед дверима Джейкової кімнати, міркуючи, стукати чи ні. Я, така боягузка, спочатку вирішила зазирнути і подивитись, раптом він знов заснув. Мені здавалось, що я маю лише кілька хвилин, але стояла і намагалась потягнути час.

Нарешті, прочинивши двері, я зазирнула в кімнату.

Джейкоб чекав на мене, його обличчя було спокійним і не виказувало жодних емоцій. Змучений, виснажений вираз зник, на його місце прийшла спокійна порожнеча. В його темних очах більше не було жвавості. Мені важко було на нього дивитися, знаючи, що я його майже кохаю. Це знання змінило все набагато сильніше, ніж я гадала. Невже весь цей час йому було так важко…

Дякувати Богу, хтось укрив його ковдрою. Мені було легше не бачити масштабів його ушкоджень.

Я увійшла і тихо зачинила по собі двері.

— Привіт, Джейку, — прошепотіла я.

Спочатку він не відповів. Лише довго дивився на моє лице. Потім, із видимим зусиллям, він змінив вираз свого обличчя на трохи глузливу посмішку.

— Так. Чогось такого я й очікував, — зітхнув він. — Сьогодні все обернулося на гірше. Спочатку я вибрав не те місце і проґавив найкращу бійку, а вся слава дісталась кому? Правильно, Сету. Потім Лі, дурепа, намагалась довести, що вона така сама крута, як і всі ми, а я виявився тим ідіотом, що вирішив її врятувати. Тепер це… — він махнув лівою рукою вбік, де біля дверей, не наважуючись увійти, стояла я.

— Як ти почуваєшся? — прошепотіла я. Господи, що за ідіотське питання!

— Трохи скам’янілим. Лікар Ікло не був упевнений, скільки знеболювального мені потрібно, тож він пішов шляхом проб та помилок. Гадаю, він переборщив із ліками.