Твердиня - Максим Іванович Кідрук

«Може, він і правду каже», — подумав коротун.

Новий приступ. Недоросток застогнав, спохватився і відштовхнув Левка від себе:

— Все одно не вірю тобі, шмаркачу, але… мушу… мені треба… йти… — (болить… болить!.. Господи, як вона БОЛИТЬ!). — Після обіду ти прийдеш до мене і… — (швидше… не гай часу… БІЛЬ НЕ ЧЕКАЄ!), — …і все розповіси. Якщо відмовишся, влаштую тобі водні процедури, після яких… після яких… гр-р-р… — Амаро збирався сказати «…після яких ти здохнеш або ж навчишся дихати задницею», але не зміг. Від думки про наркотики організм збунтувався. Тряслись тепер не лише руки, а й дзьобоподібна голова і навіть губи. Перуанець вишкірився, цвіркнув: — Після обіду, — все, що зміг витиснути з себе, після чого, важко дихаючи, ретирувався.

Ґрем підступив до порогу і визирнув у галерею. Провів горбатий силует очима.

— Пішов.

Семен і Левко синхронно зітхнули з полегшенням.

— Дякую, — сказав Лео росіянину. — Спасибі, що втрутився і допоміг.

— Та нема за що. То була твоя ідея, — знизав плечима Сьома. — Я лиш розвинув її. — Насправді ідей у Левка було рівно нуль, він просто ляпнув «не пам’ятаю», а Сьома вхопився за фразу.

— Що з ним таке? — поцікавилася Сатомі, киваючи на прохід, у якому зник Амаро.

— Може, абстинентний синдром, простіше — наркотична ломка, а може, він хворий, — механічно, без жодного виразу на лиці, пояснив Сьома.

Українець рвучко перевернувся, проповз навкарачки по матрацу в інший кут «нори», розкидав наплічники і дістав білу прим’яту торбинку.

— За діло!

— Яке діло? — поблажливо і трохи знущально озвався Ґрем (так батьки напоумляють юних, але вже амбітних дітей, що беруться зводити повітряні замки). — Нас викрили, і після обіду…

Левко скочив на ноги і випростався так стрімко, що американець замовк. Семен знизу вгору позирав на приятеля і бачив, як шалено палають закривавлені очі. Ось воно — те, через що такі люди необхідні у подорожах, люди, яким не потрібне лідерство заради лідерства, але які завжди переберуть штурвал, коли в інших безсило опустилися руки. Люди, яким життя, даючи копняка під зад, ламає собі ногу. Придивляючись до українця (і незважаючи на те, що в глибині душі Сьома досі сумнівався, чи хоче тікати), росіянин вирішив спробувати. Паїтіті нікуди не дінеться. Паїтіті зачекає.

— Я срав з високої гори на те, що нас викрили, як і на те, що станеться після обіду, — слова поскрипували, вилітаючи з наелектризованої глотки Левка, — бо після обіду нас тут уже не буде. — Хлопець виклично подивився на мулата (той майже відразу сховав погляд), зробив паузу і напористо, наче релігійний проповідник, доказав: — Якщо інших пропозицій немає, тоді до роботи! Маємо подрібнити це чортове зілля.

CXXIX

Ґрем стояв на чатах, стежачи, щоб їх вдруге не застукали зненацька, поки Сатомі, Семен і Левко рвали квіти і листя бруґмансії на дрібні шматочки. Приблизно через півгодини закінчили. Годинник показував чверть на одинадцяту — саме час для Сатомі йти до Марко й допомагати готувати обід.

— Як мені його пронести? — спитала дівчина, відчуваючи легке запаморочення від усе ще тривкого аромату квіток.

Сьома хотів нагадати їй, щоб не торкалася руками до губ чи рота, але, побачивши, як Сатомі тримає розчепірені пальці (наче немовля, що зачерпнуло ручками пригоршню власних какашок, внаслідок скрупульозного аналізу осягнуло ґрунтовну хибність своїх дій і тепер, виставивши долоньки якнайдалі від себе, чекає маму, яка прийде і все вимиє), передумав.

Левко поліз у свій рюкзак і витягнув звідти сумку-кенгуру, що чіплялася на пояс. Під час мандрів він тягав у ній гроші і документи, в найдешевших хостелах не знімаючи навіть під час сну. В Паїтіті вона стала непотрібною.

— Візьми ось це. Надягни на голе тіло, а зверху прикрий футболкою і кофтою. Ніхто нічого не запідозрить, бо сьогодні холодно.

Японка кивнула, приладнала сумку, підтягнула ремені. Тоді разом з українцем стала наповнювати її шматочками бруґмансії. За хвилину сумка була повною, а на матраці лежало ще мінімум три чверті від загальної кількості покришених листків і пелюсток.

Стоячи пліч-о-пліч, вони дивились на купку блідо-жовтих і зелених шматків рослини. Може, однієї сумки досить? А якщо ні, то скільки треба?

— Я ще можу в рукави напхати, — запропонувала Сатомі.

Манжети толстовки міцно облягали зап’ястки. Українець посмикав за них і погодився.

— Добро, наштовхуй. Тільки не переборщи, щоб не випирало, як у Шварценеггера.

Та навіть після цього у них лишалось половина того, що Левко нарвав із дерева.

— Я, до речі, давно хотіла спитати: скільки мені кидати? — озвалась японка.

— Сьома? — Лео зиркнув на росіянина.

Той розвів руками.

— Не знаю. Концентрація алкалоїдів залежить від пори року, кількості опадів тощо. Це основна причина отруєння бруґмансією — ніколи не знаєш, коли спинитися.

— Значить, кидай усе, що є, — жорстко промовив Левко.

— Лео, хтось із них може померти, — зиркнув спідлоба Сьома. Він не збирався труїти на смерть чотири десятки невинних людей… Ну гаразд, відносно невинних. Та все одно не бажав їм смерті. — Це дуже небезпечно.

Дівчина переводила погляд з одного хлопця на другого, чекаючи, що вони вирішать.

— Мені начхати. Я переживаю лиш за те, щоб доза не виявилась малою. Якщо хтось з них відкине копита… — Лео стиснув зуби і підтягнув верхню губу. — Ну що ж — така їхня доля. — Він оглянув рештки отруйної рослини і обернувся до Сатомі: — Викинеш усе, все до останнього клаптика, потім повернешся — скажеш, що йдеш у туалет чи щось таке, — і забереш решту. Зрозуміла?

Дівчина ствердно мотнула головою.

Семен прикусив краєчок нижньої губи і не перечив. У такому стані суперечити Левку було марно.

CXXX

19 серпня 2012 року, 10:36 (UTC – 5) Паїтіті

— Я допоможу, — граційно нагнувшися, Сатомі впірнула до намету-їдальні.

Марко Молінарі, напнувши на голову велетенські навушники «Panasonic», не почув її. CD-плеєр «Walkman» лежав поряд на столі. «Fear of the dark… Fear of the dark… I have a phobia that someone’s always there[152]», — бубнів італієць, підспівуючи Брюсу Дікінсону[153], хоча виходило у нього просто препаскудно. Пританцьовуючи, він витягав тарілки з допотопної посудомийної машини.

— Марко! Агов! — гукнула японка.

Кухар обернувся, ледь не впустивши стопку мисок. Притиснув тарілки