Заміж у покарання - Марія Акулова

Айдар продовжує блукати по моєму обличчю, метатися від зіниці до зіниці. Мені здається, його трохи розхитало. Він хотів би, щоб я взагалі не погоджувалася.

– Подарунок тобі передавали, я не взяла… – Каюся одразу. Він зглитує.

Подається вперед ледь помітним рухом. Я роблю те саме у відповідь. Пірнаю у волосся і притискаюся губами до губ.

– У майбутньому спочатку зі мною говори, добре?

Киваю, він знову цілує.

– Вони – погані люди?

– Ні. Вони – нормальні люди. Просто мені не подобається, коли до тебе лізуть за моєю спиною. Домовились?

– Так.

Виходимо з ліфта та нога в ногу наближаємося до дверей у квартиру.

Айдар відмикає, а я ловлю себе на тому, що начебто час заспокоїтися, але всередині все одно куйовдиться тривога.

Чоловік знімає куртку, розшнуровує черевики. Можливо, він уже переключився, можливо, вдає. Але мені для певності бракує деталей. Я стежу за його діями, а потім гукаю:

– Айдар ...

Він скидає погляд, я крокую на нього і обіймаю міцно.

Ділюсь з ним своїм тремтінням, чоловік веде долонею по спині.

– Я тебе не зраджу. Ніколи обіцяю.

Страшно від думки, наскільки це здається мені неможливим, але водночас наскільки може бути очікуваним для нього та всіх навколо. Яку вірність можна чекати від договірної дружини?

Але я вірна йому максимально.

– Добре, Айлін. Дякую.

Айдар цілує у скроню, але не відривається.

Я не запитую, чи думав він про це. Втім, він теж не питає, звідки в моїй голові такі "дивні" думки.

Але тепер я щиро рада, що завтра рано-вранці ми їдемо. Мабуть, ставати частиною справжніх інтриг мені поки що рано.