Заміж у покарання - Марія Акулова

Розділ 31

Айлін

У кав'ярні першою опиняюся я. Вже хвилююся, але коли в неї заходить Наум Баріч – ще сильніше.

Айдар поки що не писав. Значить, час я маю. Але все одно відчуваю свою неправоту. Я – пташеня, заєць, ось це все, а не прошарена прокурорська дружина, здатна плести інтриги.

Можу швидше нашкодити, аніж допомогти. Або допомогти не тим.

Але давати задню пізно. Наум мене помічає. Усміхається. Іде назустріч.

– Привіт, – сідає навпроти, опускаючи на стіл високий чорний пакет у тонку білу смугу. Це дорогий бренд чоловічого одягу, я його знаю, у Айдара багато речей звідти.

Це може говорити як про те, що Наум не брехав і привід для зустрічі – це насправді причина, так і про те, що мене вважають не зовсім дурною, тому відіграють старанніше.

– Здрастуйте ще раз.

– Це Салманову…

Наум киває на пакет, а сам пропалює в моєму обличчі дірки. Не хочу до нього в думки. Впевнена, там немає нічого, що могло б мені сподобатися.

Не бажаючи здатися слабкою і заляканою, беру себе в руки і дивлюся у відповідь, при цьому трохи суплю брови.

– Ти щось будеш? – Наум, як і того вечора, грає в легкість, але я йому не довіряю.

– Ні. Я вдома кави попила.

– А я буду.

Змахує рукою та замовляє собі капуоранж. Коли приносять – надпиває та кривиться.

– Краще фільтра так нічого і не вигадали... – Коментує, як би даючи нам ниточку для розмови ні про що, але я за неї не хапаюся.

Правда я взагалі могла б взяти пакет і оголосити зустріч закінченою, але чомусь сиджу.

– Як тобі заміжнє життя взагалі? Це ж в тебе, на відміну від Салманова, вперше? –Не отримавши реакції на зауваження про каву, Наум ставить нові питання.

Можливо інша відразу почала б тріщати, не зрозумівши шпильки, а я всередині закипаю. Зовні холодію. Хитрун тисне на можливо болісну точку.

Хоче, щоб я заковтнула наживку та почала розпитувати про першу дружину Айдара. Він поділиться зі мною інформацією, я якщо і не почуватимуся зобов'язаною, то з опцією обміну даними познайомлюся.

Тільки я до колишньої Айдара не ревную. Її у житті чоловіка немає і не буде. Є я. Буду теж я.

Знизую плечима.

– Дуже подобається.

Повисає тиша. Наум знову посміхається.

– Старається значить, Салманов... Страється...

Мені не подобається, що він називає мого чоловіка на прізвище. Куди доречніше було б Айдар. Як і те, що дає свої нікому непотрібні оцінки.

– Ви хвилюєтесь за наш шлюб? Я не розумію…

– Подобаєтеся ви мені… Взагалі за вас хвилююся… – Впевнена, це не чиста правда, тому відповісти вдячністю не можу. – А ти мені не довіряєш…

– З чого мені вам довіряти?

Запитання ставлю, а ось відповідь майже не слухаю, вона звучить розмазано. Мій погляд падає на мобільний. Той дзижчить і спалахує повідомленням.

«Буду за п'ять хвилин, ти вдома?»

Шайтан… Ми не так домовились, Айдаре… Ми не так домовились…

Кров б'є у щоки. Уважний Наум це помічає.

– Не сказала, що на каві зі мною? Даремно, він ревнивий.

Стріляю гострим поглядом та беру мобільний до рук.

«Я під будинком у кав'ярні»

Моє повідомлення відразу прочитано. Він відчуває чи знає?

«Одна?«

Серце обривається. Брехати безглуздо.

«З Наумом»

Айдар читає, але цього разу немає відповіді. Я не знаю, розлютився, розчарувався чи сприйняв спокійно.

Кров шумить у вухах, я відкладаю мобільний і повертаюсь очима до співрозмовника.

– Ви хотіли про щось конкретне зі мною поспілкуватися чи в суботу не надивилися? – Мені навіть самій страшно від того, якою я стала нахабною. Раніше б не подумала, що здатна так розмовляти, а зараз не розумію – хіба можна інакше?

– А що, даси надивитись?

Наум грає бровами, ніби розслаблюючи мене і додаючи грайливості, а я тільки очі нестримно закочую.

Слизький тип.

– Давайте серйозно, Науме. Ви хочете просто передати Айдаровы через мене подарунок чи ще щось? Скажу одразу… Я чоловіка не зраджу. Я зрозуміла, що у вас зараз якісь непорозуміння, але я на його боці.

Вимовляю так упевнено, як тільки можливо. Це має ефект. Погляд Наума теж стає іншим. Він навряд чи таки готовий віднести мене до категорії «дорослих», але кілька очок я заробила.

– Нікому не потрібно, щоб ти зраджувала чоловіка, Айлін. Звідки такі думки? Ми всі в одному човні. Працюємо разом. Вболіваємо за одне. Непорозуміння у всіх бувають. Повір, далеко не вперше. Впораємося…