Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Дереком С. Томасом, виконавчим директором, від імені і за дорученням «Трейдпезс лімітед». Джонатан підписав рахунок і поставив свої ініціали під переліком. Він передав планшет Роуперу, який показав його Моранті, потім повернув Ленгборну, а той передав Піпу. На полиці біля дверей лежав бездротовий телефон. Піп узяв його і набрав номер, який був написаний на папірці, який простягнув йому Роупер. Моранті тримався від них на відстані — руки в боки, живіт уперед, схожий на російський пам’ятник невідомому солдату. Піп передав телефон Роуперу. Вони почули «алло» голландського банкіра.

— Піте? — сказав Роупер. — Мій друг хоче повідомити тобі щось важливе.

Роупер передав телефон Джонатану разом з іншим папірцем, який він витягнув з кишені.

Джонатан глянув на написане і прочитав уголос:

— 3 тобою говорить твій друг Джордж, — сказав він. — Дякую, що не спав з нами всю ніч.

— Дереку, передайте, будь ласка, телефон Шпу, — сказав банкір. — Я хотів би повідомити йому хорошу новину.

Джонатан передав слухавку Піпу, той послухав, засміявся, поклав слухавку і поплескав Джонатана по плечу.

— Ти щедрий хлопчина!

Він перестав сміятися, коли Ленгборн витягнув з портфеля надрукований листок паперу.

— Розписка, — коротко сказав він.

Піп схопив Джонатанову ручку і, під пильним поглядом їх усіх, написав своє ім’я під розпискою про отримання від компанії «Трейдпезс лімітед» двадцяти п’яти мільйонів доларів США — третього і передостаннього внеску за домовлену партію турбін, запчастин до тракторів і важкого устаткування, які, згідно з контрактом, доставлено в Кюрасао для подальшого перевезення на пароплаві «Ломбардія».

Була четверта ранку, коли вона зателефонувала.

— Завтра ми відправляємося на «Пашу», — сказала вона. — Я і Коркі.

Джонатан нічого не відповів.

— Він каже, мені треба тікати. Забути про круїз і накивати п’ятами, поки ще не пізно.

— Він правий, — прошепотів Джонатан.

— Джонатане, втеча нічого не вирішить. Вона нічого не дасть. І ми обоє це знаємо. Від себе не втечеш.

— Просто лишай це місце. Поїдь куди завгодно. Будь ласка.

Вони знову непорушно лежали одне біля одного, кожен у своєму ліжку, і прислухалися до дихання у слухавці.

— Джонатане, — шепотіла вона. — Джонатане.

23

З операцією «П’явка» все йшло гладко. Так говорив Берр зі свого понурого сірого робочого столу в Маямі. Так говорив Стрельскі з сусіднього офісу. У цьому не сумнівався Ґудгью, який телефонував їм з Лондона захищеною від прослухо-вування лінією двічі на день.

— Леонарде, всі сили задіяні. Нам потрібно лише підбити підсумки.

— Які такі сили? — спитав Берр, який не втрачав своєї підозріливості.

— По-перше, мій покровитель.

— Твій покровитель?

— Леонарде, він змінюється. Так він сказав і я маю до нього кредит довіри. Як я можу стрибнути у нього над головою, якщо він пропонує мені свою повну підтримку? Він учора взяв мої слова дуже близько до серця.

— Радий чути, що у нього є серце.

Але в теперішні часи Ґудгью зазвичай був не в настрої для таких дотепів.

— Він сказав, ми повинні працювати як одна команда. І я з ним згоден. Навколо забагато людей з корисливими інтересами. Він сказав, що у повітрі пахне гниллю. По-моєму, краще і не скажеш. Він хоче ввійти в історію як той, хто не забоявся вивести цю гнилятину на чисту воду. І я вірю, що йому це під силу. Про «Флагман» він не згадував ні разу, як і я. Інколи краще змовчати. Але, Леонарде, твій перелік справив на нього неабияке враження. Саме він зіграв вирішальну роль. Там усе видно, як на долоні, і тепер не може бути жодних компромісів чи обхідних шляхів.

— Мій перелік?

— Ну той перелік, Леонарде. Той, який сфотографував наш друг. Кредиторів. Інвесторів. Ініціаторів й ініціанутих, як ти їх назвав. — У голосі Ґудгью звучали благальні нотки, яких Берр волів би не розпізнавати. — Та Боже правий, той перелік беззаперечних доказів. Ту штуку, до якої, як ти сказав, ніхто ніколи не докопався б, але це вдалося нашому другу. Леонарде, ти навмисно граєш дурника.

Проте Ґудгью неправильно зрозумів причину Беррово-го спантеличення. Берр відразу ж знав, про який перелік ідеться. Він ніяк не міг зрозуміти, чому Ґудгью вирішив саме так ним скористатися.

— Ти ж не хочеш сказати, що показав список кредиторів своєму міністру, правда?

— Господи, ну звісно ж, не сирий матеріал, мені б таке навіть не спало на думку. Лише імена і цифри. Належним чином оброблені, звичайно ж. Ці дані могли з’явитися від прослуховування телефону, офісу, чого завгодно. Ми могли б поцупити цей перелік з пошти.

— Рексе, Роупер не диктував цей перелік уголос і не перечитував його телефоном. І не надсилав його нікому поштою. Він написав його у своєму жовтому блокноті і він існує в єдиному екземплярі, й лише одна людина могла його сфотографувати.

— Леонарде, не вдаваймося в тонкощі! Мій покровитель вражений, це все, що я намагаюся тобі сказати. Він визнає, що підбиття підсумків уже не за горами і що винних потрібно покарати. Він відчуває — так він каже, і я маю йому вірити, аж поки не переконаюся у протилежному — що у нього є власна гордість, Леонарде, як і у всіх нас, усі ми по-своєму уникаємо гіркої правди, поки вона не звалиться на нас, — він відчуває, що настав час йому зістрибнути з паркану і зіграти вирішальну роль. — Ґудгью наважився пожартувати. — Ти ж знаєш, як він полюбляє розкидатися метафорами. Дивуюсь, як він нічого не ляпнув про нові мітли, які підводяться з попелу.

Якщо Ґудгью сподівався почути у відповідь вибух сміху, то Берр не виправдав його очікувань.

Ґудгью починав нервуватися:

— Леонарде, я не бачу іншого виходу. Я служу королеві. Я служу міністру королеви. Мій обов’язок — повідомляти мого покровителя про перебіг твоєї справи. Якщо він говорить мені, що бачить світло в кінці тунелю, я не уповноважений звинувачувати його у брехні. Леонарде, я віддана людина. Віддана своїм принципам, віддана йому і віддана тобі. Ми обідаємо разом у четвер після його зустрічі з секретарем кабінету міністрів. Я чекаю важливої новини. І сподівався, що ти зрадієш, а не насупишся.

— Рексе, хто ще бачив той список?

— Окрім мого покровителя, більше ніхто. Звісно, я наголосив йому на секретності документа. Не можна постійно казати людям тримати язика за зубами, це те