Українська література » » Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

---
Читаємо онлайн Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна
class="book">— Як поживає пані Етель? — ввічливо спитав гість, знімаючи макінтош і акуратно складаючи його на стільці.

— Вона спить і почуває себе чудово! — буркнув Штарке. Він дістав із шафи графинчик з коньяком, два маленькі циліндрики з товстого кришталю, сів на диван по-турецькому, підібгавши під себе змерзлі ноги, і зразу став схожим на старого сердитого гнома. — Ви там даремно вбили собі в голову, що вона впливає на мене! Етель тут ні до чого.

Без макінтоша гість виявився людиною з помітною військовою виправкою і невиразним, глухим обличчям. Він сів у крісло біля дивана, відставив кришталевий циліндрик, пройшов до буфета, взяв склянку для води, наповнив її на дві третини коньяком, випив половину і закурив.

— Так добре живеться на покої, Штарке? — спитав він добродушно і поблажливо.

— Непогано! — усміхнувся Штарке, оглянувся на двері і налив собі коньяку. — Настільки непогано, — додав він, — що я не хочу ніяких змін.

— Чого вам хочеться, мені ясно! — сказав гість, придивляючись до Штарке — Ви думаєте, я знову прийшов вас умовляти? Нічого схожого! Я прийшов тому, що ви мені потрібні. Але я не умовлятиму вас!

— Новий варіант? — усміхнувся Штарке.

Гість допив коньяк і акуратно відставив склянку далі від кінця стола.

— Ви старий дурень, Штарке! — сказав він з жалем. — Сучасний хімічний завод коштує кілька мільярдів. Але завод можна побудувати багато разів. Вас не відновиш. Ви унікальний інструмент розвідки. Ось чому ви досі живі і проживете ще якийсь час, якщо схаменетесь. Час повертатися до нас, Гейнце.

— Безглузда розмова! — сердито відповів Штарке і хвацько ковтнув коньяк. — І даремно ви тішите мене компліментами. Я не хлопчик, щоб піддатися на цю вудочку.

— Дивно! — терпляче зітхнув гість. — От ніколи б не подумав, що ви перестанете працювати…

— Я хворий! — сказав Штарке. — А якби я був здоровий, я працював би проти вас. Слухайте, ми про все говорили! Нічого нового від мене ви не почуєте…

— Кому ви брешете? — незадоволено похитав головою гість. — Розвідник не хворіє. Розвідник тільки вмирає. Вам хочеться працювати. Як хочеться вам працювати, Штарке! Хіба ви забули, що неробство для вас згубне? Послухайтесь свого голосу! Простежте за собою в дзеркало! Ви метушитесь, кидаєтесь то в один, то в другий бік, з іншими, мабуть, багато базікаєте. Так завжди буває з нами, коли ми зупиняємося. Звільнення загальмованих реакцій! Може перейти в психоз, якщо не влізете назад у звичні робочі лещата. Пам'ятаєте Бернарда? Вам подобається вмирати в домі для божевільних? Починайте працювати, Штарке, і всі ваші хвороби зникнуть самі собою…

— Ні! — уперто сказав. Штарке. — Я вам сказав. Ні!

— Гейнце, ви справді не хлопчик! Ви ж знаєте, що від нас не йдуть! — уже серйозно сказав гість. — Ви живі досі тільки тому, що я все ще сподіваюся повернути вас до роботи. Хоча б ненадовго.

— Але ж я хворий. Чуєте ви? — дуже спокійно сказав Штарке, хоч у нього набрякли жили на скронях. — У мене грудна жаба. Я можу вмерти кожної хвилини, виконуючи завдання…

— За моїми відомостями, протягом останніх двох років у вас не було жодного припадку! — зауважив гість.

— Знаєте що? — роздратовано сказав Штарке. — Давайте припинимо цю безглузду розмову. Якщо вже ви прийшли і не даєте мені спати, розкажіть принаймні, що робиться в нашому рідному тераріумі! Як поживають Борделез, Шванке, Анрі? Як почуває себе Марі-Роз? — усміхаючись запитував Штарке.

— Борделез процвітає, він зараз далеко. Шванке щось не дає про себе знати, — як і раніш терпляче повідомляв гість. — Але були сигнали про те, що він балується героїном, так що може бути просто — параліч серця. — Гість говорив усе це розміреним, глухуватим, тихим голосом людини, яка звикла до того, що її завжди уважно слухають. Вираз його обличчя майже не змінювався. Шкіра на обличчі була суха і землистосіра, шкіра, яка не знає, що таке сонце і кисень. — Ваша учениця Марі-Роз розумниця, кращає з кожним днем і радує нас. От бачите, значить усе-таки тягне до старих друзів!

— Друзі? — похмуро усміхнувся Штарке. — Кожен з них із задоволенням викроїть собі пару підметок з моєї шкіри! Просто — цікаво.

— Та-ак! — сухувато кивнув гість. — Ви завжди були тверезою людиною. Словом, пора працювати! — новим, суворим тоном, що не допускав заперечень, сказав він. — Якби ми знайшли вас у сорок четвертому році, ви були б повішені. У сорок шостому ми дуже сердились. У сорок сьомому зм'якшилися і згадали ваші заслуги. Починаючи з сорок дев'ятого, ми зрідка зустрічалися, наче подружжя, що хоч і розведені, але зберігають ввічливий інтерес одне до одного. Тепер обстановка визріла. Нам потрібні досвідчені люди. Вам довіряють.

— Що ви хочете від мене, шефе, я ж усе вам сказав! — розізлився Штарке. — Якби я міг працювати, я віддав би останні роки свого життя Німеччині. Знаєте таку країну? По-моєму, ви теж вимовили своє перше слово по-німецьки.

— Ви дуже відстали, Штарке! — поважно сказав гість. — Німеччина, Франція, Англія, Італія — все це застарілі поняття. Нові часи — нова географія. Тепер існує фінансово-політичний центр світу і його економічні басейни…

— Німеччина… теж басейн?

— Німеччина — це Крупп і Фарбеніндустрі. Все інше нічого не варте.

— Так… Англія?

— Аеродром!

Штарке закашлявся, вдихнувши надто густий клубок сигарного диму.

— А Росія?

— Росія — суперник існуючого фінансово-політичного центра, її необхідно знищити якнайшвидше, — діловито сказав гість, — бо доки вона живе, у інших існують ілюзії, що вони можуть зберегти самостійність.

— Зрозуміло! — задумливо кивнув Штарке. — Як же, зрозуміло. Басейн. Цікаво! А Франція це, звичайно, місце веселого відпочинку фінансових і політичних діячів центра?

— Так! — визивно сказав гість.

— Зрозуміло, зрозуміло! — квапливо відповів Штарке. У нього знову позначилися темні вузли вен на скронях. — Справді, знаєте, Гітлер був щеням! Він усе-таки діяв під вивіскою німецьких національних інтересів!

— Буде новий хазяїн світу, — посміхнувся гість. — Це треба розуміти. І пора б уже почати поводитися розсудливо, Штарке! Час уже зрозуміти!

— Так, так, я розумію! — Штарке схопився, скуйовдив

Відгуки про книгу Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: