Українська література » » Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

---
Читаємо онлайн Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна
машина, — сказав Захаров. — Стверджують, що не було другої. Через це і затримали відповідь, усе перевіряли.

Смирнов закурив і відклав листок. Від роздратування, схожого на озноб, він пересмикнув плечима. Ось, ось, починається. Вже обговорюється в Управлінні, може бути навіть в гаражах, запит про другу машину. Хто може знати, що ця інформація не буде підхоплена ворогом? Не Горелл, звичайно, але дрібний шпигун принесе цю інформацію більшому «збирачеві», той згадає про неї у звіті, звіт потрапить до рук шпика з дипломатичним паспортом, він негайно передасть за призначенням, там матеріал буде ретельно проаналізований, розвідника попередять, що в нього на хвості повисли радянські контррозвідники.

— Виходить, другої машини справді не було! — сердито відповів полковник. — Що там іще? Давайте подивимось.

Далі докладно перелічувалися випадки крадіжок рано-вранці. З грузовика украдено ящик апельсинів. Украдено килим, вивішений для просушування у дворі. Біля черги, яка чекала, поки відкриється молочна, затримано кишенькового злодія. З вікна першого поверху зняли цуценя мисливської породи… І ще безліч таких фактів з датами, цифрами, адресами.

— Та-ак… — похмуро зітхнув Смирнов, не думаючи вже про те, що й з приводу цього запиту могли бути розмови, узагальнення, здогади…

Якби люди тільки знали, якої величезної шкоди може завдати іноді пуста фраза, сказана без будь-якого поганого заміру.

— Небагато! Даремно ми з вами, Олексію Даниловичу, людей турбували…

— Ну, як сказати! — невесело пожартував Захаров. — Я тепер принаймні знаю, що цуценят не можна на підвіконня саджати!

— А може, все-таки ще раз підняти архіви?

— Даремно, товаришу полковник! — похмуро відповів Захаров. — Немає в наших даних імені Горелл! Я до двадцятого року переглянув, глибше вік не витримає…

В двері постукали, і на порозі з'явився Миша Соловйов.

— Прибули? — спокійно зустрів його Захаров так, наче Миша не в Одесу літав, а ходив купити папірос. — Здавайте документи по відрядженню і знову йдіть у розпорядження капітана Берестова.

— Хіба я… — Миша спохватився і змовк, глянув з розпачем на полковника, розкрив рот, але не вимовив ні звуку, почервонів і знову глянув на полковника.

Смирнов з Захаровим мовчали, і Миша зробив ще одну марну, наївну спробу.

— Я думав… Товаришу полковник, дозвольте звернутись! Я думав, що мене вже підключать до цієї справи! Я прошу вас, товаришу полковник! Адже я повинен виправдати… я…

Захаров одвернувся і, немов не чуючи Соловйова, пішов у коридор. Смирнов окинув Соловйова поглядом і запитав:

— Молодший лейтенанте Соловйов, що з вами? В якому ви вигляді?

— Я? — перепитав Миша слабким голосом. — Вибачте, товаришу полковник… А що?

— Якщо ви надягаєте цивільний одяг, умійте носити його! Ваш піджак пом'ятий, сорочка несвіжа! Ви схожі на загулялого командировочного!

— Я тільки що з аеродрому, товаришу полковник! — сказав крізь зуби Миша, відчуваючи, що в нього аж у носі щипає від образи.

— А чи була необхідність приходити у відділ прямо з аеродрому? Чи може, ви могли заїхати додому, прийняти ванну, вимити, наприклад, голову, якою вам давно пора зайнятися? І вже потім приходити з рапортом!

— Я міг заїхати додому, товаришу полковник!

— Чому ж ви цього не зробили? — з огидним спокоєм, навіть добродушно запитав Смирнов. — Ви вільні, молодший лейтенанте.

Вийшовши в коридор, Миша набрав повітря і глибоко зітхнув. «Жодного слова!.. Він жодного слова не спитав про те, як я з'їздив! Я не міг навіть розповісти про Марію Миколаївну! Потім… потім — це вже буде не те! Жодного слова!.. Їхати зараз додому! — в думках обурювався Миша, спускаючись по сходах до під'їзду. — Переходити в розпорядження капітана Берестова, який знову засадить за канцелярщину! Бути усуненим від справи Горелла? А якщо я слово дав відомстити за Бориса Володимировича? Якщо зобов'язаний? Їхати мити голову в той час, як Смирнов, і Захаров, і, мабуть, інші займаються бойовою роботою!»

— Пропуск! — різко сказав вартовий.

— Ну ось він, пропуск! — розлютовано відповів Миша.

Вартовий холодно подивився на документ, на Мишу і зробив легкий рух головою до дверей.

— Проходьте!

— Ну проходжу…

За хвилину Соловйов ішов до зупинки тролейбуса. Від душевного піднесення, з яким він поспішав у Москву, не лишилось і сліду.


Перед світанком, коли діти і щасливі люди сплять особливо міцно, в шибку спальні пані Штарке стукнув маленький камінець.

Етель Штарке вміла прокидатися від зовсім слабеньких звуків. Вона сіла на ліжку, провела долонями по обличчю, і пальці її стали вологими від поту.

Прокинувшись остаточно, вона розміркувала, що вбивця не попереджав би про свій прихід, і перевела подих.

— Гейнце! — спокійно окликнула Етель, сідаючи на край ліжка і відшукуючи ногами на килимку нічні туфлі. Вона знала, що Штарке стоїть по другий бік ліжка босий, в пом'ятій піжамі і широко розплющеними очима вдивляється у темряву, визначаючи напрям і характер звуку, який розбудив його.

— Я, муттерхен, — зараз же відповів Штарке. — До нас стукають, муттерхен. Зараз я з'ясую, хто наш гість.

— Не підходь до вікна, Штарке, я подивлюсь сама! — почала благати Етель, але Штарке посміхнувся коротким тріскучим смішком і почвалав до вікна.

Він притиснувся лобом до шибки і розглядів у темряві під вікном на клумбі фігуру людини без капелюха, закутану в довгий макінтош.

— Я відчиню! — заспокійливо сказав він Етель. — Я знаю, хто це. Не хвилюйся, спи і не здумай виходити до нас.

Він провів гостя, не запалюючи світла, в темну кімнату, спустив щільні зимові портьєри, яких у будинку Штарке не знімали і влітку, і запалив маленьку лампочку під глибоким бронзовим абажуром. Весь цей час гість стояв біля дверей, засунувши руки в кишені плаща і стежачи за Штарке сонними очицями, схожими на ведмежі.

— Якщо вам спаде на думку ще раз провідати мене вночі, орієнтуйтесь на третє вікно від ринви зліва, — незадоволено сказав Штарке. — Бог знає, що ви наробили з моїми трояндами, у вас не ноги, а сани!

Відгуки про книгу Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: