Фантомна довіра - Лана Вернік

У голові паморочилося, і серце билось у божевільному ритмі — він тут...

Музика, спів, шум натовпу — вмить все стало нереальними та далекими. Лишився тільки його погляд...

Степан тримав у руці кульку і усміхався. Він був гладко поголений, виглядав втомленим, під очима — темні кола, мабуть, давно не спав, але його запалі очі радісно сяяли. Над лівою бровою, майже на скроні, був пластир і, помітивши його, Лариса не змогла втримати сліз. Степан відкинув кульку і, згрібши Лору в обійми, пригорнув до себе. Схлипуючи, вона обхопила його талію. Говорити не могла — просто горнулася до нього, не до кінця усвідомлюючи реальність того, що відбувалося. Від Степана пахло морем і вітром… Де він був? Що робив? Це — неважливо… Головне, що зараз він — ТУТ. Він їй не ввижається…

Вони довго стояли обійнявшись, не рухаючись і, здавалося, навіть не дихаючи. Закінчивши виконання пісні, Клаус Майне, несподівано, вигукнув “Дякую!”, чим викликав небувалий вибух голосів на стадіоні, а потім почав говорити коротку передмову до наступної пісні — “Holiday”. Знову трапився голосовий вибух і музиканти почали грати вступ. (Це була вже майже середина концерту. Композиція виконувалася сьомою з вісімнадцяти пісень, заявлених у сетлисті).

— Зараз буде пісня, що повністю відповідає моїм намірам, — сказав Степан схилившись до неї.

— Яка?

— Holiday. Let me take you far away, you'd like a holiday… — проспівав він цілуючи її в чоло, — і це саме те, що я маю намір зробити…

— Я не розумію, — вона підняла голову і винувато поглянула на Степана. Англійська мова в школі викладалася добре лише у перший рік, коли вона тільки почала її вивчати (у початкових класах загальноосвітніх шкіл іноземна мова в радянські часи не вивчалася, починалося вивчення у середній школі), а потім вчителька пішла у декрет і наступний рік іноземну мову взагалі не викладали — не було вчителя… а потім Лорі було не до навчання...

— Дозволь мені забрати тебе далеко…ти б хотіла свята, — він усміхнувся і провів рукою по її щоці.

У миготливому світлі Лора лише зараз розгледіла, що Степан одягнений не у цивільний одяг — на ньому був камуфляж. Не звичний для ока “дубок”, в якому ходили всі військові, яких вона бачила раніше, а щось інакше — строкате і плямисте. Ще ніколи такого не бачила (німецький флектарн). Вона відхилилася, оглядаючи його — куртку, з-під якої визирала чорна футболка, штани, берци… На грудях нашивка з групою його крові — АВ (IV) Rh(-)... Але військові відзнаки відсутні. Знову поглянула на пластир над бровою. Згадалися слова Бакеро про караван на початку липня… Але ж вже середина… Він спостерігав за її розгляданням, усміхаючись. Лора поглянула йому в очі і розгублено усміхнулася у відповідь, наступної миті зустрівши його пристрасний поцілунок на який одразу ж відповіла. Скучила. Він теж.

 Let me take you far away, you'd like a holiday — співав Майне, створюючи незабутній фон їхньої зустрічі і роблячи тим самим її особливою. Вони цілувалися перед сценою, на стадіоні, під час першого за всю історію групи приїзду Scorpions в Україну, одна пара з 70-тисяч глядачів… Одна безмежно щаслива пара.

Соліст направив мікрофон на натовп перед собою — і у відповідь йому лунав рев та шалений свист. Степан перервав поцілунок.

— Можна оглухнути, — усміхнувся він і Лариса, погоджуючись, теж усміхнулася і кивнула, а він знову схилився до неї з поцілунком. Було неможливо відірватись одне від одного...

А потім до них підійшов Роман і поплескавши Степана по плечу щось прокричав йому на вухо. Ларису обурила його поява. Ну що таке термінове може бути, що потрібно лізти до людини, котра щойно повернулася з довгої поїздки і цілує СВОЮ дівчину? Через Романа Степан перервав поцілунок і той чи то повторив чи продовжив говорити, активно жестикулюючи. Замовк, вичікуючи дивлячись на друга. Степан трохи помовчав перед тим, як відповісти Роману.

— Я не знаю, — сказав він і похитав головою.

Роман знову почав щось говорити йому. Степан слухав, повернувши голову до друга, не випускаючи Лору з обіймів. Присутність поруч Романа їй не подобалася. Вона хотіла, щоб той пішов… Чи щоб вони зі Степаном пішли звідси. Їй було все одно, що група — всесвітньовідома і приїхала в Україну вперше. Вона хотіла звідси піти… Куди завгодно, тільки б залишитися наодинці із Степаном і щоб їм ніхто не заважав.

Роман не йшов… На допомогу прийшов Бакеро. Наскільки чула Лора, він попросив його прикрити трохи Ірину, бо натовп штовхав і щоб “не було проблем” — попіклуватися про дівчину. Лора була у надійних руках Степана, Тоня з Бакеро, а от Ірина — сама. Неохоче, Роман відійшов на крок ліворуч, вбік, до блондинки, зиркнувши на Лору. Вона зробила вигляд, що не помітила, притулившись до грудей Степана, він поцілував її скроню і розвернув обличчям до сцени, обійнявши ззаду та склав руки на її животі.   

Наступну пісню Лора знала — You and I (I lose control) (Ти і я ( Я втрачаю контроль)). Також повільна композиція і Степан наспівував їй її на вухо, то співаючи, то цілуючи надчутливу шкіру і гойдаючись в такт, що викликало відчуття тепла всередині і бажання піти звідси та зачинитися з ним у квартирі на найближчий тиждень, як мінімум. До кінця пісні Лариса точно знала, що лишатися тут до кінця концерту, а це, як мінімум, на цілу годину вона не має сили. Присутність Степана позбавляла здатності думати. В голові був тільки ВІН і шалене бажання до нього. Стихли останні звуки пісні і Лора обернулася до об’єкта своїх бажань.

— Забери мене звідси.

— Ти впевнена, що не хочеш бути на концерті? — перепитав Степан вдивляючись їй в очі. — Це ж подія.

— Ти моя подія... Я хочу бути з тобою.

Він усміхнувся самими очима і поклавши руку Бакеро на плече щось йому сказав. Циган кивнув, він стояв праворуч, так само обіймаючи зі спини Тоню, і Степан з Ларисою почали просуватися з центру на край, до величезного червоного банера другого спонсора концерту — “West” . До цього краю було ближче. Роман смикнувся слідом за ними, але Бакеро його спинив. Степан йшов першим, міцно тримаючи Ларису за руку і прокладаючи шлях. Невдовзі вони вийшли з натовпу і пішли до виходу.