Фантомна довіра - Лана Вернік

— Я розумію, що він твій друг… але будь ласка... ніколи більше не проси його за мною наглянути. Чи то я, чи то він… але хтось з нас не розуміє значення цього слова, — Лора хитала головою, не знаючи, як виразити своє обурення. 

— Не буду, — він дивився на Лору задумливо.

— Степане… Я хочу звідси піти.

— Добре, — він озирнувся на вхід у “River Palace”, з якого саме вийшов Роман і спостерігав за ними здаля. Він махнув йому рукою і відчинив для Лори авто. Поїхали.

До квартири в авто їхали мовчки, в ліфті Лора пригорнулася до нього, а відчиняючи двері квартири вони вже цілувались, ледь стримуючись, щоб не зірвати одяг одне з одного ще до квартири. Роздягатися почали в прихожій, і Степан завернув її до ванної…

Субота і неділя промайнули, як одна коротка мить, і вони робили зусилля над собою, щоб відірватися одне від одного і хоча б поїсти. За сніданком в суботу Степан запитав, чому вона не носить сережки. Загубила? На що Лора відповіла, що мама всі коштовності, що вони мали, здала в ломбард, коли минулого року вона захворіла пневмонією. Хворіла вона важко, і були дуже потрібні гроші. З почутого Степан зрозумів, що антибіотики, що лишилися після того лікування, вкололи йому…   

Виїхавши в обід в магазин по продукти, Степан повів Лору до ювелірного магазину з метою купити їй золоті сережки. Вона опиралась, а він наполягав.

— Знаєш, мій батько часто повторював: "Бери коли дають, тікай, коли б'ють", — сказав він Лорі.

— Ти так багато мені всього купуєш...

— Хіба ж це погано?

Вона мовчала.

— Лоро, мені подобається радувати тебе. Подобається бачити тебе щасливою.

 Лариса поглянула на обрані сережки: гарні. У Степана завібрував телефон, і він, вибачившись, відійшов. Працівниця магазину, жіночка років сорока, схилилася до Лариси і змовницьким тоном сказала:

— Дівчино, я бачу ваші сумніви, але моя вам порада: прийміть подарунок. Я тут працюю давно і надивилася різного. Хочу вам сказати дещо про чоловіків: неважливо, скільки чоловік заробляє — важливо, скільки він готовий на тебе витрачати. І у вашому випадку, якщо відмовите, ви його образите... він це робить від душі.

Лора погодилась і прийняла подарунок, чим зробила Степана дуже радісним і... щасливим? Фразу продавчині запам'ятала назавжди.

В понеділок вранці він привіз її додому і обіцяв повернутись у п’ятницю, 4 липня.

Тоня ці дні пропадала з Бакеро, і Ларисі не було навіть з ким поговорити про все, що відбувається в її житті. Батько притих і особливо ні в що не втручався. Щоправда, полагодив в кінці городу паркан, що геть завалився, і вставив шибки, що побив град у сараї. Коли на тижні приїжджав Роман, Лора ховалася у кімнаті і просила матір казати, що її немає вдома.

4 липня Степан приїхав і знову забрав Лору, але цього разу він повіз її в Одесу. У нього там були справи, та вони займали не дуже багато часу, переважно вранці він йшов, і з обіду до наступного ранку весь свій час Степан присвячував їй. Купальників, як і казала Тетяна, довелось купувати два. Не біда, головне, що вони були і підійшли. Лора вперше купались у морі. Трохи боялась, але ВІН був поруч. Вони кохались, замовляли їжу в номер і знову кохались, втрачаючи голову одне від одного, і саме тут, в Одесі, оговтуючись після чергового падіння у прірву відчуттів, Лора сказала йому “ Я тебе кохаю”. Степан завмер на мить і нічого їй не відповів.

Додому він привіз її у понеділок, 7 липня. Дав квитки на концерт Scorpions — 4 штуки, як і обіцяв. Дав протизаплідні пігулки, сказавши, що їх порадила Зоя, і почати пити слід у перший день циклу. Коли зустрінуться наступного разу, він не знав… Після зізнання Лори Степан став задумливим. Він особливо не змінився, був таким самим уважним і ласкавим до неї, але став скутим, і Лора, не розуміючи його дій і думок, хвилювалась.

Тоня, приїхавши нарешті додому, розповідала про свої шалені стосунки з Бакеро. Як їй з ним добре. Раділа за Лору, сумувала разом з нею, що Степан постійно зайнятий, і верещала на все селище, коли Лариса дала їй квитки на концерт.

На тижні Лора почала пити пігулки: почалось. Чекала вихідних, але Степан не приїхав. Приїжджав Роман. Щоб не зустрічатися з ним, йшла з дому “у справах”. Насправді, йшла до Тоні. Минаючи подвір’я Хризонівни, з надією виглядала авто… немає.

На концерт іти не хотіла. Не бачила Степана вже 10 днів… Скучила так, що й говорити не могла. Бакеро наполягав на тому, що вона має піти, бо таку подію пропускати не можна.

Німецькі рокери вперше виступили в Україні 17 липня 1997 року (четвер). Концерт Scorpions відбувся в Олімпійському і зібрав близько 70 тисяч глядачів. Концерт почався з великим запізненням, його затримали аж на дві години!.. Хтось казав, що вередували музиканти, хтось — що міліція забороняла вимкнути повністю освітлення перед початком виступу, ще хтось — що когось “важливого” чекали… Як би там не було, після двох годин незрозумілого чекання концерт почався…

Тоня взяла з собою Ірину й Бакеро, четвертий квиток віддавши Лорі. Дізнавшись про їхній похід на концерт, до них приєднався й Роман. Хоч як Ірина не намагалася його "клеїти", він на неї не “вівся”. Лариса стала подалі від нав’язливого чоловіка, а коли почався концерт, їй стало так сумно, що навіть заплакала. Що вона тут робить? А раптом Степан приїхав до неї додому, а її нема? Вони всі стояли поруч зі сценою, і люди перекидали повітряні зелені кульки з логотипом “Оболоні”, спонсора концерту. Час від часу такі кульки потрапляли в неї, і вона відкидала їх убік. Зелена кулька вдарила її по маківці — відмахнулась. Знову… Ще раз… Та що ж це таке? Лариса, закипаючи від обурення, озирнулася і зустріла веселий погляд гетерохромних очей, що дивилися на неї згори.

— Привіт, мАла, — усміхнувся Степан.