Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

Вона розмотала дріт навколо корка, вдала, що їй весело.

— А твої сторожові пси озброєні?

— Звичайно.

— Їх пускають з пушками через кордон?

— Я конґолезець, кралю.

— А ти озброєний?

Мумбанза поклав руку собі на член:

— Сумніваєшся, ціпочко?

— Ні. Я маю на увазі… по-справжньому.

Зайве запитання. В очах чорного спалахнув дивний вогник.

— До чого ти хилиш, кицю?

— Мені сказали, що ти генерал.

— І що?

— Не носиш однострій? Не маєш брязкалець?

Він відгорнув полу піджака й продемонстрував шкіряну кобуру з самозарядним пістолетом.

— Тебе це збуджує? Течеш від цього?

Ґаель облизала губи.

— М-м… Обожнюю… — проворкотіла вона й вистрілила корком.

Їй подобалось опускатися до найтупішої, наймерзеннішої вульгарності. Особливо сьогодні. Щоразу думала про батька. Про зусилля цього деспота зробити з неї виховану, витончену дівчинку. Зруйнувала його надії, знищила мрії. Прагнула найгіршого, стискала зуби, впевнена у своїй помсті. Сьогодні все було навпаки: вона прийшла не знущатися з його пам’яті, а віддати йому шану. Просто збиралася помститися. Тож усі шляхи ведуть до батька…

Шампанське полилося в келихи. Мумбанза стягнув піджак і поклав зброю на крісло, подалі від Ґаель. Щоб остаточно його здолати, вона спустила з плеча бретельку сукні. Щоби спокусити чоловіка, не потрібні мудровані розрахунки. Знання про чоловічу стать — точна наука. Передбачуваність тут — стала величина.

Мумбанза й далі стоячи з насолодою споглядав її. Тримав келих у правиці, лівою масажував пеніс крізь штани й нітрохи не соромився.

Ґаель дзвінко засміялася: ніби гральні кості застрибали в срібному келишку; підморгнула йому. Та у вени крижаною ін’єкцією починав просотуватися страх.

Вона стискала корок у долоні.

Знаряддя вбивства.

За кілька хвилин, замкнувшись у ванній, Ґаель готувалася до маленької оргії Його Світлості.

Згідно з однією живучою легендою, під час алжирської війни сільські жінки, щоб захиститися від французьких військових-ґвалтівників, вставляли лезо в картоплину й запихали її до вагіни. Правда то, чи ні, але такі чутки мігрували в Азію: під час в’єтнамської війни місцеві жінки теж нібито робили те саме. Казали, що вже не так давно, в ДРК — 2007 року зґвалтування там відбувалися щохвилини, — жертви застосовували цю техніку, користуючись плодами з твердою кісточкою: блокували лезо під час акту.

Варто було подумати, як додати до списку Швейцарію. Ґаель дістала з пудрениці половинку леза від бритви. Швидкими поступальними рухами загнала її в корок, плюнула собі на руку, щоб зволожити піхву. Заплющила очі, вставила своє знаряддя, що знайшло там ледь не природне місце, й натягнула трусики.

Кілька кроків, щоб перевірити свободу рухів. Ідеально. Глянула на себе в дзеркало й помітила, що страх завойовує щораз більшу територію: вона сполотніла. На тілі виступили крапельки поту, вже пощипувало шкіру. Вся легко тремтіла, та напружила м’язи: не дозволить страхові захопити її цілком. Тільки не це.

Вийшла з ванної напахчена, в білому комплекті із блискітками (те, чого й хотів Мумбанза: розкіш, блиск, секс у стилі Cristal Roederer[117]), — демонструвала цілковиту розслабленість і хтивість. Здоровань задоволено закректав. Не скинув сорочки й брюк, але дістав свій монструозний член, задертий догори, ніби мисливський ріжок. Цією рожевою голівкою, що стояла сторч, він нагадував ґоллівоґа, чорних ляльок XIX століття з велетенським ротом; було ще й печиво такої форми.

Він наказав:

— Відсмокчи мені, курво.

Скляний погляд, тремтливі губи, білки в очах буквально залиті кров’ю. Ґаель відчула, як страх вгризається їй у живіт. Одним рухом відкрила свою поголену, набряклу вульву.

— А може, поміняємося ролями? — відповіла глузливо. — All you can eat,[118] любчику мій.

Він заліпив Ґаель ляпаса й пожбурив її на ліжко. Крекчучи, перевернув на спину й зірвав трусики, розвів їй ноги, ніби на репетиції балерин-стажерок в опері.

— Брудна біла хвойдо, — ревів він, — зараз ти скуштуєш мого СНІДу…

Він рвучко вдерся у неї, відразу завмер, ніби захлинувшись власним криком. Ґаель щосили відштовхнула його обома ногами. Мумбанза відскочив до стіни, вдарився головою об плазмовий екран. Тепер він верещав, ніби недорізане порося, обома руками тримаючись за пах. Охоронці вже грюкали в двері.

Кілька секунд.

Ґаель побігла в ванну, натягнула гумові рукавички і, повернувшись до спальні, схопила з крісла пістолет Мумбанзи, досі скорченого на підлозі, з закривавленим пенісом. За якусь частку секунди вона — як безглуздо! — прочитала літери на стволі: НК USP.[119]

Тепер цербери намагалися вибити двері — бам, бам, бам! Ще кілька ударів — і замок не витримає. Вона зняла 9-міліметровий із запобіжника, пересмикнула затвор — з минулого вересня вчилася користуватися такими штуками — й побігла до дверей, які двигтіли на петлях від кожного поштовху. Стала ліворуч від одвірка, випростала вільну руку й повернула замок.

Обидва луба ввірвалися в кімнату зі зброєю в руках, ледь не перечепившись об журнальний столик. Ґаель вистрілила в голову першому. Не встиг другий розвернутися, як і йому ввігнала кулю просто в обличчя. Усе затихло — чи, принаймні, їй так здавалося. Чорна діра в часі й просторі.

Опанувала себе й оцінила збитки. Двоє здорованів у бездоганних костюмах валялися біля застеленого квітчастим накривалом ліжка в мішанці з роздроблених черепів і мізків, розбитих келихів і розкиданих кубиків льоду. У дальньому кутку кімнати плазував Мумбанза, мов слимак, притискаючись до стіни.

Ґаель кинула НК USP на ліжко, сіла верхи на найближчого до генерала охоронця. Обома руками в рукавичках узяла мерця за кисть, у якій він досі стискав ствол. Підняла мертву руку, переконалася, що зброя заряджена, а запобіжник знято, й поклала вказівний палець на скобу. Запах пороху та крові п’янив її, ніби кокс.

Мумбанза благав поглядом червоних очей. Корчився, ніби