Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Знаєте, що, — Олена рвучко підвелася, змахнула з лоба волосся. — Раз ви вже отак зірвалися сюди… Я вдячна, звичайно, просто я не зовсім уявляю собі, що саме ви збираєтеся робити…

— Поки буду біля вас. Постійно. Вдень і вночі, якщо ви не проти, ясна річ…

— Ні, я обома руками «за». Нам доведеться ночувати в одній кімнаті, оцій, — вона обвела рукою свої апартаменти, — митися в одній ванні, сидіти за одним столом.

— Спати я можу в передпокої…

— Підлога всюди однакова. Спати доведеться на підлозі, в мене розкладачки немає. Справа не в місці для спання, ви мене не так зрозуміли. Думаю, раз ми вже настільки близькі, треба знову переходити на «ти». О’кей?

— Приймається, — посміхнувся Глод.

— Ще одне… Знаєте… Знаєш, Максиме, з мене нікудишня куховарка. Дивно, правда? Вела кулінарну програму, а сама жодного рецепта на зубок не вивчила. Сосиски, пельмені, одноразові супчики, яєчня з ковбасою, бутерброди, кава, чай. Словом, їжа, яку важко зіпсувати.

— Нічого. Ми ж з тобою в обложному становищі, так виглядає. До того ж я вмію смажити картоплю, варити гречку чи там рис, непогано справляюся з м'ясом. Нічого, переживемо.

— Новини, — Олена, пропустивши повз вуха його останню підбадьорливу фразу, натиснула на кнопку пульта, вмикаючи телевізор. — …у студії Оксана Лотоцька, — з півслова почала коротко стрижена дикторка.

— Це ж не ваші.

— Правильно. Наші готують спецвипуск на восьму. Посдухаємо, що інші скажуть.

Дукторка прокашлялася.

— Почнемо ранок із сумної звістки. Як ми вже передавали вчора, напередодні загинув відомий телепродюсер, один із провідних фахівців оновленого «S-каналу» Роман Малиновський, — на екрані з’явився його портрет, далі пішла оперативна зйомка з місця події, Оксана Лотоцька коментувала картинку:

— Труп Малиновського у власній машині було знайдено вчора близько двадцятої тридцять випадковими громадянами. За попередніми висновками, його застрелено з пістолета. Перед тим зловмисник намагався задушити свою жертву, — картинка зникла, в кадрі знову опинилася журналістка. — Роман Малиновський вчора на початку четвертої дня виїхав на якусь важливу зустріч. Так стверджує його секретарка. Як стало відомо, Малиновському подзвонив невідомий, маючи бажання розповісти щось про справу Баглая. Принаймні секретарка стверджує, що саме це прізвище назвав невідомий, аби викликати Малиновського на розмову. Після того його вже ніхто не бачив. Мобільний телефон так само не відповідав, хоча ті, хто намагався додзвонитися, стверджують в один голос: трубка була увімкнена. Поки що в міліції одна версія — вбивство з метою пограбування. Хоча не виключено: вбивство пов’язане з професійною діяльністю загиблого, — пішла заставка «Кримінальних портретів», майнуло обличчя Олени. — Від початку року він займався продюсуванням нової програми «S-каналу» під назвою «Кримінальні портрети». Програма відразу здобула високі рейтинги через нетрадиційний підхід до висвітлення кримінальної тематики. Людина на прізвище Баглай була персонажем найпершої програми циклу. Коментувати ці події міліція поки що відмовляється. Сьогодні о чотирнадцятій годині відбудеться прес-конференція, де виступатимуть…

Олена роздратовано вимкнула телевізор.

— У наших, думаю, тільки більше скорботи вийде. І невідомо, що твої менти заведуть на пресусі. Навряд чи скажуть нарешті: небезпечний убивця Баглай утік і тепер на волі вбиває працівників українського телебачення.

— Чому відразу мої менти? Такі самі, як твої. До речі, про ментів: із тобою хтось говорив?

— Мені одній з перших повідомили, — Олена залізла з ногами на диван. — Ти, до речі, їсти не хочеш? Давай, організуємо в чотири руки, каву поставлю.

— Поки не треба. Кажи, я слухаю, це важливіше.

— Ну, привезли мене просто до генерала Савченка. Сам розумієш, справу з райвідділу забрали відразу. Генерал вкручував мені щось там про міністерський контроль, я мало що зрозуміла. Картина загалом вималювалася така: удень до Романової приймальні подзвонив невідомо хто, не назвався, почав домагатися продюсера. Навіть прізвища його не знав, хочу продюсера — і все. Коли спитали, з якого приводу, назвав прізвище Баглая. Все, як сказали в новинах. Наші так само скажуть, інші теж не відзначатимуться оригінальністю. Роман після розмови швидко вдягнувся і виїхав. Знайшли його у Феофанії. Двоє бомжів лісосмугою лазили, мабуть, жили десь там. Побачили іномарку, зазирнули з цікавості — там труп. Перелякалися, але додумалися на шосе вибігти, під колеса машинам кидатися почали, кричали: убили, убили, убили… Гаманця при ньому не було. Мобільник та ключі у кишенях знайшли. Жодних відбитків пальців, окрім тих, що на кермі. Романові, ясна річ. Я пригадала — у сейфі він пістолет тримав. На марках не розуміюся. Ключі в ящику стола завжди лежали. Відімкнули — нема пістолета. Очевидно, із собою взяв. Хоча поки що, — вона піднесла палець, — ніхто, крім мене, про пістолет не підтвердив. Максиме…

— Можна Макс. — Так зручніше.

— Усе одно. Максе, вони далі не вірять у Баглая.

— Ну, я б так не сказав. Усе ж таки знають — він у бігах, більше того — в Києві. А секретарці що, теж не вірять?

— Їй якраз вірять. Знаєш, яка версія? Послухай, посмієшся. Про мої страхи стосовно Баглая на каналі багато хто знав. Я, власне, не приховувала. Романа це дуже бісило, він не хотів проблем із міліцією, нам же працювати з ними. Розумієш, до чого вони прийшли? Той, хто дзвонив Романові й витягав його на побачення, міг просто скористатися нездоровим інтересом журналістки Суржі до справи Баглая.

— Хто ж тоді, на їхню думку, застрелив Малиновського?

— У них іще немає своєї думки. Розмовляли ми, фактично, — вона звела очі на овальний циферблат настінного годинника, — вісім годин тому. У них ще нічого не було. Гаманця немає — ось тобі вбивство з метою пограбування. Хай ще наркоманів сюди приплетуть. І я хочу запитати тебе, Максе, як мента: чому вони мені не вірять? Чому мені ніхто не вірить? Невже їм легше переконати себе, що Баглая я вигадала сама…

— Легше, — перервав її Глод. — Уяви собі — справді легше.

— Маячня.

— Система. Ти її не зрозумієш