Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

загибелі Баглая під час спроби втечі або опору під час затримання існувала й надалі. Тільки тепер Баглай мусив наперед признатися в убивстві Малиновського. Інакше «глухар», і саме по собі затримання особливо небезпечного злочинця-втікача цю справу автоматично не закриє. Та все одно на всіх рівнях подальша доля Баглая неофіційно була вирішена. У багатьох уже чухалися вказівні пальці — так хотілося натиснути на спуск.

Але в розставлені сіті риба не припливла. Баглая чекали до пізньої ночі, та лише даремно марнували час. Не хотілося вірити, що той знову в якийсь непередбачений спосіб обдурив без перебільшення всю столичну міліцію. Жевріла надія, що він прийде по гроші, тому засідку в квартирі й довкола будинку не знімали. Оперативники скніли в темній кімнаті — палити, вмикати телевізор і світло суворо заборонялося.

У будь-якому разі завтра, одинадцятого числа, його чекатимуть біля другого вагона фірмового поїзда «Київ — Львів» о двадцять другій десять.

23

Прощалися з Романом Малиновським одинадцятого жовтня опівдні у вестибюлі офісу «S-каналу». Біля труни плакали лише його батьки, й Олені раптом стало до щему шкода свого тепер уже точно колишнього коханця, адже він, коли говорити чесно, за великим рахунком став її хрещеним батьком на телебаченні. Вона не здивується, коли почує десь за спиною розмови про те, як Роман Романович виводив її в люди. Стоячи в натовпі серед колег, вона час від часу ловила на собі зацікавлені погляди. Видавалося, що її дехто сприймав за справжню вдову Малиновського. Між іншим, його колишня дружина теж з'явилася, привезла величезний вінок, перемовилася кількома словами з Романовим батьком, постояла кілька хвилин у скорботній позі й діловито вийшла.

Прощання затягнулося на дві години. Потім труну поставили в спеціально замовлений автобус-катафалк, і вся процесія вирушила на цвинтар. За чутками, Малиновському купили місце на Байковому за дуже грубі гроші. Нібито продюсери майже всіх телеканалів зібрали суму, від якої директор кладовища просто не міг відмовитися. Тема мусолилася на повний голос в автобусі, Олена не брала участі в цих розмовах, узагалі намагалася не впадати в очі.

Священик відспівував новопреставленого просто на могилі, панахида тривала ще сорок хвилин, Олена серйозно побоювалася, що їй ось-ось стане погано. Нарешті труну опустили в холодну яму, об віко застукотіли грудочки землі. Кинувши свою жменьку, Олена повернулася до автобуса. Лишилося пережити поминки. Хотілося щезнути звідси, та в ситуації, що склалася, саме їй не варто поспішати. Принаймні отак відверто. Але після того, як за столом у спеціально замовленому кафе народ випив по третій і почалися, як це завжди буває в подібних випадках, світські розмови, вона під шумок вислизнула з-за столу, кивнувши комусь зі знайомих на прощання. Ось тепер ніхто ні про що в неї не запитає. Навпаки, громада зрозуміє і навіть співчутливо обговорить подальшу долю коханки вбитого, користаючись із того, що сама вона вже пішла, не витримавши важкої атмосфери. Вона, бідолашна, без того натерпілася…

З мобільного Олена передзвонила на трубку Глодові, сказала, де перебуває і зорієнтувала, де й через скільки часу вони зустрінуться. Визначили місце наперед, аби Максимові, котрий майже не орієнтувався в Києві, було максимально просто під’їхати..

Машину, попелясту «Шкоду», Олені без розмов та запитань позичив Корнієнко. Напередодні вона подзвонила режисерові додому і, нічого не пояснюючи, запитала, чи можна скористатися його автом. Їй треба виїхати в одне місце. Машину поверне, коли той скаже. Все одно в ці найближчі дні власник за кермо навряд чи сяде. Корнієнко, який, судячи з голосу, уже прийняв на груди, погодився без розмов, запитав лиш, хто сяде за кермо, адже Олена машину не водить. Вона заспокоїла: поїде досвідчений водій.

Керувати чужою машиною, без документів і довіреності, та ще й у Києві, було ризиковано. Права Глод залишив удома, зовсім не думаючи, що вони йому знадобляться. Перший-ліпший даїшник матиме повне право заарештувати його за підозрою у викраденні. Коли все з'ясується, неприємностей все одно не уникнути, але тоді постраждає і Корнієнко, котрий безвідповідально довірив власне авто, між іншим — засіб підвищеної небезпеки, незнайомій людині. Та виходу не було, витрачати час на оформлення довіреності не хотілося, тому вони вирішили ризикнути.

Сівши в машину біля Річкового вокзалу, Олена відразу перебрала на себе роль штурмана. До Рожнів, на дачу Малиновського, вона їздила частенько, особливо влітку. Він навіть дав коханці комплект ключів, аби вона могла не залежати від нього. Щоправда, цей жест він зробив у самий розпал їхніх стосунків, та коли вони, за спостереженнями Олени, пішли на спад, ключі від дачі він, одначе, в неї не забирав. Тому, коли Глод згадав про місце, куди можна заховатися на деякий час, вона відразу згадала про будиночок у Рожнах.

— Нічого особливого, — пояснила вона. — Не думай, там не аж такі круті апартаменти. Він купив будинок давно, ще коли з дружиною жив і не вважався аж таким крутим продюсером…

— А що, Малиновський справді вважався крутим продюсером?

— Не найгіршим, — Олена відповідала цілком серйозно. — Знаєш, у нього було безліч вад, деякими він навіть пишався, видаючи їх за чесноти та особливості власного стилю. Стильні фішки, як він казав. Але свою справу знав і вмів її робити блискуче, тут забрати нічого. Ну, купив хатку, поступово добудував другий поверх, облагородив, провів газове опалення, навіть каналізацію. Нічого, жити можна. На березі Десни, гарно там, — вона зручніше вмостилася на сидінні, примружила очі. — Тільки купатися небезпечно.

— Хто ж у жовтні купається?

— По-перше, купаються. Он за методом Порфирія Іванова на Трухановому острові від зими до зими, цілий рік плавають, узимку ополонку довбають. По-друге, я не кажу, що збираюся там купатися. Течія місцями така сильна — дорослий на ногах не втримається. Екстремали час від часу влаштовують заплив униз по Десні до Дніпра, але кілька разів переверталися на своїх човниках, тепер заборонили. Потопельників зносить багато, мені місцеві аборигени розповідали. З води їх витягають роздутих, страшних, часто навіть упізнати не можна, бр-р-р… А можуть взагалі не знайти, Десна річка хитра. Не всіх віддає.