Три листки за вікном - Валерій Олександрович Шевчук

– Поганяй! – гукнув я візниці, і мені здалося, що за спиною почув глузливий смішець.

Озирнувся, але смотритель був зайнятий розмовою з іншою парою подорожан, які тільки-но приїхали. Мав нові жертви й забув про старі.

Тепер я знову міг спокійно віддаватися утішному ритму їзди, і так триватиме до чергової станції, де можуть виникнути нові утруднення. Але не хотів про це зараз думати. Мій супутник, як і раніше, був мовчазний, печальний і не заважав мені розкошувати. Коні плелися ледве-ледве, бо й цього разу дістали ми сухенних кляч, але добре вже те, що вони були.

– Чули, – обізвався раптом Ковальський, – кажуть, у лісах перед Коростишевом з'явилася бандитська зграя, поліція ніяк не може з нею розправитися.

Я здригнувся, ще нам бракувало зустрітися з бандитами.

– А ви звідки довідалися?

– Смотритель на станції сказав.

– Ну, вам, здається, нічого боятися розбійників. Він і справді їхав з голими руками і з майже порожніми кишенями. На моє зауваження розтяг у смутній усмішці рота і знову замовк, заколисаний одноманітним похитуванням. Часом колеса вскакували в баюрину, тоді нас підкидало, й ми підлітали аж до верху балагули.

На наступній станції ми не затрималися більше кількох годин, і це я вважав за чудо. Тут смотрителем був чоловік низькорослий і чимось схожий на мого супутника. Здається, вони помітили це також, бо відразу ж вступили в балачку, а я відійшов набік, щоб не заважати їм, – в моїй присутності вони ледве не шепталися. Я звиклий до такого ставлення: куди б не з'являвся, ніде не знаходив ані прихильників, ні друзів. Навіть цей рознещасний горбань устигав більше, ніж я, – секрет тут, очевидно, в якійсь особливій моїй будові. Кожна людина, помітив я, випромінює від себе певний струмінь, холодний чи теплий. Відтак людина на відстані починає відчувати до іншої симпатію й антипатію, потяг чи відразу, а часом ані те, ні інше. Тим самим люди і в'яжуться поміж себе, сходяться, одружуються, збирають компанії, і тільки дехто в цьому світі не проливає свого «я» на інших – це натури, по-моєму, особливо цільні. Хочу належати саме до таких цільних натур. Здебільшого до людей я відчуваю антипатію; – єдина особа, яку я любив, – це мати моя, тиха й боязлива істота, яка, незважаючи на покірливу приниженість мого батька, відчувала перед ним трепетний страх, і це при тому, що він її не сварив і не карав. Відчуття страху перед іншим, думав я, похитуючись, – це теж властивість організму. Не можна сказати, що я обожнював свою матір, але шанувати не переставав, окрім того, вона була єдина істота, яка не тільки любила мене над усе у світі, але й по-особливому жалувала. «Тяжко тобі доведеться у світі, Киріячку», – сказала вона якось, і це було б пророцтвом, коли б не мав я легкої вдачі і все своє невезіння зносив як неминуче й необхідне, на кшталт холоду чи спеки. Навпаки, відчував од того певне задоволення й інтерес, як ті, котрі відчувають задоволення, коли їх б'ють. У школі мене сікли рідко, був я слухняний і здібний, але вчителі не любили мене. Один із них, учитель словесності, висловився аж зовсім категорично: «Об твій зад, – сказав, – неохота навіть різку бруднити». І я тоді, пам'ятаю, чемно всміхнувся вчителю. Друзів у мене й справді не було ні в школі, ні в університеті, і це, здається, тому, що душевно не потребую я зближення з іншими – очевидно, народжений для того, щоб жити одинаком. Відтак ніколи не осуджую старих дів чи парубків, за винятком тих, котрі того самотництва не хотіли…

Ми приїхали на поштову станцію, яка стояла поруч із Коростишівським лісом, пізно. Навпроти станції, по другий бік дороги, стриміла корчма, і більше ніяких поселень не було. З обіду дув нам в обличчя холодний вологий вітер, і ми трохи померзли. Я подумав, що в'їжджати проти ночі в ліс було б нерозважно, можна було б наскочити на вовків чи бандитів, тому вирішив переночувати на поштовій станції – мій супутник у всьому зі мною погодився. Ми навіть почали роздягатися, коли вскочив до нас смотритель і сповістив, що коні готові.

– Але ми хочемо перепочити, пане, – сказав я, – здорожились і зголодніли. І взагалі, ми не так уже й поспішаємо, щоб їхати вночі.

Останню фразу я сказав на так, бо їхали ми і вночі й поспішали, як усі на світі подорожні.

– А я даю вам можливість їхати, – сказав смотритель, і це було аж зовсім дивно: надто біля нас пікся. Як завжди в подібних випадках, я вперся: захотілося вчинити навперекір.

– Ми у вас переночуємо, пане! – мовив я.

– Ніде в мене ночувати! – заметушився той. – У пасажирській не можна роздягатися, бо вночі можуть приїхати дами… Взагалі, я намагаюся, щоб пасажири в мене не затримувалися.

– А це чому? – спитав я, здивовано заломивши брову, вів себе смотритель таки дивно.

– А тому, що в мене такий порядок. Хочете ночувати – он корчма по той бік дороги, там є добре уладжені кімнати.

Смотритель увіч хотів нас позбутися. Тоді я відчув ще більшу рішучість і зголосив, що ми залишимося-таки ночувати в пасажирській – ночівля з додатковою оплатою мене аж ніяк не приваблювала.

– Коли до того йдеться, – сказав я, – ми не роздягатимемося, але попросимо у вас самовар.

Самовар подали так швидко, аж я знову подумав: щось тут не гаразд, бо чи ж нормально, коли тебе обслуговують без затримки? В моєму житті таке майже не траплялося, тому я вирішив запросити смотрителя почаювати з нами – може, вдасться щось вивідати. Було вже зовсім сутінно, і ми чаювали при свічці. Я сидів біля вікна, що виходило до шляху й корчми. Смотритель неспокійно совався на стільці. Ковальський пив чай мовчки, не проказавши за весь час ані слова. Я помітив, що вряди-годи западав він у стан прострації чи заціпеніння – зараз був саме такий момент.

– Ви незручно сіли, – сказав мені смотритель. – Тут продуває, а я не хотів би, щоб на моїй станції хтось захворів.

Тільки пересів я в куток, як на моє місце миттю перенісся смотритель. Тепер він пив чай неуважно, пирхав, кидав насторожений погляд на мене й Ковальського і часто позирав на шлях та корчму. Я миттю зв'язав це в умі: неспокій, корчма, хтось міг побачити нас у вікно і цього не хотів смотритель, його чудне намагання вгодити нам, а перед цим спровадити зі станції – чи не відбувається в цій корчмі