Безтурботний - Ю. Несбе
Маленьку замітку було присвячено пожежі на дачі в Трюванні, оскільки недалеко від повністю згорілого будинку було знайдено каністру з-під бензину, що дало привід поліції підозрювати підпал. Проте на газетні сторінки не потрапила розповідь журналіста, що намагався зв’язатися з Біргер Гуннеруд, аби дізнатися, як почувається людина, що втратила за один вечір дачу і сина.
Стемніло рано, і вже о третій дня засвітилися вуличні ліхтарі. Зупинений відеозапис пограбування в Гренсені тремтів на екрані в «Камері тортур», коли туди ввійшов Харрі.
— Ще що-небудь буде? — запитав Харрі й кивнув у бік екрану, на якому Забійник тікав щодуху.
Беате похитала головою:
— Ми чекаємо.
— Поки він знову візьметься за справу?
— У цей момент він десь відсиджується і планує нове пограбування. За моїми уявленнями, це трапиться наступного тижня.
— Ти впевнена?
Вона знизала плечима:
— Досвід підказує.
— Твій?
Вона всміхнулась і не відповіла.
Харрі сів на стілець:
— Сподіваюся, я не сплутав ваші плани, вчинивши не так, як сказав по телефону.
Вона наморщила лоб:
— Що ти маєш на увазі?
— Я говорив, що тільки сьогодні збираюся обшукати квартиру.
Харрі подивився на неї. Вигляд у неї був здивований: вона щиро не розуміла, до чого він хилить. З іншого боку, адже Харрі не в Secret Service[60] працює. Він зібрався щось сказати, але передумав. Зате слово взяла Беате:
— Я хочу запитати тебе про дещо, Харрі.
— Shoot[61].
— Ти знав про Расколя і мого батька?
— Про що саме?
— Про те, що це Расколь… був тоді в банку. І стріляв саме
він.
Харрі опустив очі й почав уважно роздивлятися свої руки.
— Ні, — сказав він. — Я цього не знав.
— Але здогадувався?
Харрі підвів очі й зустрів її погляд:
— Думка в мене така виникала. І все.
— А чому виникала?
— Справа у спокутуванні провини.
— Спокутуванні провини?
Харрі набрав повні легені повітря:
— Жахливий злочин деколи затьмарює перспективу. Або, якщо хочеш, розуміння суті того, що відбувається потім.
— Що ти маєш на увазі?
— Кожна людина відчуває потребу в спокутуванні провини, Беате. Ти, наприклад. І, присягаюся Богом, я. І Расколь також. Вона так само природна, як потреба вмиватися. Мова про гармонію, про внутрішню рівновагу, без якої жити не можна. Цю рівновагу ми називаємо моральністю.
Харрі помітив, що обличчя у Беате зблідло. І тут же почервоніло. Вона розкрила рот.
— Ніхто не знає, чому Расколь добровільно з’явився в поліцію, — вів далі Харрі. — Але я переконаний, це з бажання спокутувати провину. Адже він виріс, користуючись тільки однією з усіх свобод — свободою пересування. Для нього тюремне ув’язнення — єдиний спосіб покарати себе самого. Відняти життя в іншої людини зовсім не те ж саме, що відняти у неї гроші. Припустимо, скоївши злочин, він утратив цю внутрішню рівновагу. Ось він і вважав за краще спокутувати провину в повній відчуженості від зовнішнього світу, наодинці з самим собою і — якщо він у нього є — своїм Богом.
Беате нарешті змогла вичавити з себе декілька слів:
— Моральний… моральний… убивця?
Харрі витримав паузу. Але більше нічого не почув.
— Моральна людина — та, що діє згідно зі своїми моральними установками, — тихо вимовив він. — А не чужими.
— А що, коли я ось це надіну? — запитала Беате з гіркотою в голосі, відкрила шухляду столу й дістала звідти наплічну ко-буру. — Що, коли я закриюся з Расколем у кімнаті для побачень і потім заявлю, що він напав на мене й мені довелося стріляти з метою самооборони? Помститися за свого батька і заразом паразита уколошкати — це, по-твоєму, моральний вчинок? —Вона шпурнула кобуру на стіл.
Харрі відкинувся на спинку стільця і заплющив очі, слухаючи, як її прискорене дихання поступово заспокоюється.
— Питання в тому, Беате, що ти вважаєш моральним. Мені невідомо, навіщо ти взяла з собою кобуру, але в мене і в думках немає спробувати утримати тебе від будь-чого.
Він підвівся:
— Дій так, щоб батько пишався тобою, Беате.
Харрі взявся за ручку дверей, але тут почув за спиною ридання Беате. Він обернувся.
— Ти не зрозумів! — крізь ридання викрикнула вона. — Я думала, що зможу, думала, це своєрідний… розрахунок, адже правда?
Харрі не рушив із місця. А потім присунув стілець, сів і приклав руку до її щоки. Вона говорила, а теплі сльози зрошували огрубілу долоню Харрі:
— Ти йдеш працювати в поліцію, тому що хочеш, аби в усьому панував порядок, рівновага, вірно? Розплата, справедливість і все таке інше. І раптом одного прекрасного дня у тебе з’являється шанс звести рахунки, про що ти, власне, тільки і мріяла. Але тільки для того, аби зрозуміти, що це все ж таки не по тобі, — вона шморгнула носом. — Моя мати одного разу сказала, що гірше незадоволеного бажання в житті є тільки одне — відсутність усяких бажань узагалі. Відчуття ненависті начебто останне, що залишається, коли загублене все решта. Але і його у мене відібрали.
Вона змела зі столу кобуру, і та з глухим стукотом ударилася в стіну.
Було вже зовсім темно, коли Харрі підійшов до воріт будинку на Софієс-гате і сунув руку до кишені піджака за ключами. Коли він сьогодні вранці добровільно з’явився в Управління поліції, одним із перших пунктів у розпорядку дня у нього значився похід до криміналістичної лабораторії за речами, які туди доставили з будинку Албу. Але перш за все він вирушив до кабінету Б’ярне Мьоллера. За словами шефа Відділу із розслідування вбивств, особливих проблем у Харрі немає, доведеться тільки почекати, раптом надійде заява з приводу злому на