Світанок - Стефані Маєр

Мої пальці на мить відірвалися від Ренесми. Я миттю знову стиснула їх.

— Джейкобе, скажи прямо. Мені бракує терпцю на викрутаси.

— Белло, я йому нічого про тебе не розповідав. Майже нічого. Я розповів йому про себе. Я б радше висловився так — я показав.

— Він перевернувся на вовка на очах у Чарлі, — прошипів Едвард.

— Ти… що?! — прошепотіла я.

— Він сміливий. Такий самий сміливий, як і ти. Свідомості не втратив, блювати не почав — нічого такого. Маю зізнатися, я був заскочений. Але ти би побачила його обличчя, коли я почав роздягатися! Це було щось! — пирхнув Джейкоб.

— Ти просто ідіот! У нього міг статися серцевий напад через тебе!

— З Чарлі все гаразд. Він крутий. Якщо ти мені даси хвильку, то сама переконаєшся, що я вам тут іще послугу зробив.

— Півхвилини, Джейкобе, — голос мій був сухим і сталевим. — Маєш тридцять секунд на те, щоб висловитися, перш ніж я віддам Ренесму Розалії і відгризу твою жалюгідну голову. Цього разу Сет не встигне зупинити мене.

— Боже, Белло! Раніше ти таких мелодрам не влаштовувала. Це теж притаманно вампірам?

— Двадцять шість секунд.

Джейкоб закотив очі й упав у найближче крісло. Його маленька зграя змінила позиції — вони розташувалися з флангів, але зовсім не розслабилися, як він. Лі не спускала з мене очей, зуби вона ледь-ледь заголила.

— Отож. Сьогодні вранці я постукав у двері Чарлі й запросив його на прогулянку. Він розгубився, але я сказав, що це стосується тебе — що ти повернулася в місто, тож він зразу попрямував за мною в ліс. Я сказав, що ти вже не хворієш; усе склалося трохи дивно, але добре. Він уже ладен був мчати до тебе, але я сказав, що спершу маю йому дещо показати. І перевернувся, — знизав Джейкоб плечима.

У мене було таке відчуття, наче зуби мої затиснуті лещатами.

— Повтори кожне слово, яке ти промовив до нього, чудовиську.

— Ну, ти ж сказала, що в мене тільки тридцять секунд… о’кей, о’кей! — (Вираз мого обличчя, певно, переконав його, що зараз я не в гуморі для жартів). — Отож… Я перевернувся назад і вдягнувся, а коли він знову зміг дихати, я сказав щось таке: «Чарлі, світ, у якому ви живете, не такий, як ви гадали. Гарна новина полягає в тому, що нічого не змінилося — окрім того, що тепер ви все знаєте. Життя триватиме, як завжди тривало. І ви можете миттю почати вдавати, що ні в що таке не вірите».

Десь хвильку Чарлі намагався отямитися, а тоді захотів дізнатися, що ж насправді відбувається з тобою — що це за така рідкісна хвороба. Я сказав йому, що ти справді хворіла, але зараз уже все гаразд, просто в процесі одужання ти трошки змінилася. Він хотів знати, в якому сенсі «змінилася», і я сказав, що тепер ти значно більше схожа на Есме, ніж на Рене…

Едвард зашипів, а я просто нажахано витріщилася на нього; наша розмова повертала у небезпечному напрямку.

— За кілька хвилин він запитав — зовсім тихо запитав, — чи ти теж перевертаєшся на тварину. Я сказав: «Про це вона може тільки мріяти!» — гигикнув Джейкоб.

Розалія з відразою пирхнула.

— Я почав йому розповідати про вовкулак, але він мені й слова не дав мовити — Чарлі обірвав мене і сказав, що «обійдеться без подробиць». Тоді він запитав, чи ти знала, з чим маєш справу, коли виходила заміж за Едварда. Я мовив: «Звісна річ, вона знала все вже пару років, відтоді як приїхала у Форкс». Йому це не дуже сподобалося. Я дозволив йому трохи побурчати, поки він не виговориться. Коли ж він заспокоївся, то попросив мене про дві речі. По-перше, він хотів побачити тебе, і я запропонував поїхати першим і попередити вас.

Я глибоко вдихнула.

— Про яку другу річ він попросив?

Джейкоб усміхнувся.

— Ти зрадієш. Він просив, щоб йому розповідали якомога менше про все це. Якщо йому не обов’язково щось знати, то краще не розповідай. Тільки те, що конче треба знати, без подробиць.

Вперше відтоді, як у хату увійшов Джейкоб, я відчула полегшення.

— З цим я упораюся.

— А щодо решти, то він вважає за краще вдавати, що все нормально, — Джейкобова усмішка стала самовдоволеною; він, певно, гадав, що зараз я маю почувати перші ознаки вдячності.

— Що ти розповів йому про Ренесму? — я намагалася додати металу в голос, борючись із деякою вдячністю. Бо вона була завчасною. Наша ситуація і досі була вельми заплутаною. Навіть якщо Джейкобове втручання і допоможе Чарлі зреагувати на все набагато краще, ніж я могла хоч колись сподіватися…

— А… Я сказав, що у вас із Едвардом з’явився новий рот, який слід годувати, — він глипнув на Едварда. — Сирітка, — фиркнув Джейкоб. — Не думаю, що ви проти цієї брехні. Це ж усе частина гри, правда? — Едвард не відповів, тож Джейкоб повів далі: — На цей раз Чарлі уже нічому не дивувався, тільки запитав, чи ви всиновили її. «Вона тепер їхня дочка? І я тепер ніби дідусь?» — ось як він висловився. Я підтвердив, привітав дідуню і все таке. Він навіть усміхнувся.

Очі мої знову розширилася, але цього разу не від страху чи злості. Чарлі усміхнувся, дізнавшись, що він дідусь? Чарлі побачить Ренесму?

— Але ж вона так швидко росте! — прошепотіла я.

— Я сказав, що вона настільки особлива, що ми всі разом і близько біля неї не стояли, — м’яко мовив Джейкоб. Він підвівся й наблизився до мене, відмахнувшись від Лі й Сета, які хотіли прямувати за ним. Ренесма потягнулася до нього, але я тісніше притиснула її до себе. — Я сказав йому: «Повірте, вам не треба все це знати. Але якщо ви не зважатимете на деякі химери, то будете в захваті. Вона — найчудовіша дитина в світі». І ще я сказав, якщо він усе це витримає, ви зможете залишитися в місті надовго, тож у нього з’явиться можливість ліпше пізнати Ренесму. Але якщо він не впорається, ви поїдете. Він сказав, якщо на нього не виллють тонну інформації, він упорається.

Джейкоб напівусміхнено втупився в мене — він чекав.

— Я не збираюся дякувати тобі, — мовила я. — Ти все одно піддав Чарлі величезній небезпеці.

— Мені дуже прикро, що тобі доведеться терпіти біль. Я не відав про це. Белло, зараз наші стосунки змінилися, але ти назавжди лишишся моїм найкращим другом, і я завжди любитиму тебе. Але