Світанок - Стефані Маєр

— Джейкоб сказав тобі правду.

— Це на тебе так схоже, — проричав Чарлі.

Я сподівалася, що Чарлі, попри зміни у моєму обличчі, зможе прочитати на ньому докори сумління.

Схована під моїм волоссям, Ренесма нюхнула повітря, коли запах Чарлі долинув і до неї. Я міцніше стиснула її.

Чарлі зауважив мій стурбований погляд униз і прослідкував за ним.

— О, — мовив він, і з його обличчя миттю злетіла лють, залишилось тільки здивування. — Ось вона. Сирітка, яку, Джейкоб казав, ви всиновлюєте.

— Моя племінниця, — гладко збрехав Едвард. Мабуть, він вирішив, що схожість Ренесми на нього все одно неможливо буде приховати. Ліпше зізнатися з самого початку, що вони — родичі.

— Я гадав, ти втратив усю родину, — зауважив Чарлі, і знову в його голосі з’явилося звинувачення.

— Я втратив батьків. Мого старшого брата всиновили, як і мене. І я більше ніколи його не бачив. Але судові виконавці знайшли мене, коли брат із дружиною загинули в автокатастрофі, бо в дитини більше не було жодних родичів.

Едварду це чудово вдавалося. Голос його був рівним, у ньому звучала невинність саме у достатній мірі. Мені доведеться попрактикуватися, щоб і собі навчитися такого.

Ренесма визирнула з-під мого волосся, знову нюхаючи повітря. Вона сором’язливо зиркнула на Чарлі з-під довгих вій, а тоді знову заховалася.

— Вона… вона… е-е-е… вона — красуня.

— Так, — погодився Едвард.

— Але ж це — велика відповідальність. А ви двоє тільки починаєте життя.

— А як іще ми могли вчинити? — Едвард легенько погладив пучками її щоку. Я помітила, як він на мить торкнувся її вуст — це було нагадування. — Ви б самі хіба від неї відмовилися?

— Гм. Ну… — він неуважно похитав головою. — Джейк сказав, її звати Нессі?

— Ні, — відтяла я — голос мій прозвучав гостро й пронизливо. — Її ім’я Ренесма.

Чарлі знову перевів погляд на мене.

— А ти що думаєш із цього приводу? Може, Карлайл та Есме…

— Вона моя, — не дала я йому договорити. — Я хочу її.

Чарлі нахмурився.

— Ти хочеш, аби я в такому молодому віці став дідусем?

Едвард усміхнувся.

— Карлайл теж тепер дідусь.

Чарлі кинув недовірливий погляд на Карлайла, який і досі стояв біля дверей; він мав вигляд молодшого, вродливішого Зевсового брата.

Чарлі пирхнув і розреготався.

— Гадаю, від цього мені трішки легше, — він перевів очі на Ренесму. — Від неї просто неможливо погляду відвести.

Його легке дихання заповнило простір між нами.

Ренесма нахилилася до запаху, відкинула моє волосся й уперше прямо подивилася йому в обличчя. Чарлі хапнув ротом повітря.

Я знала, що він бачить. Мої очі — свої очі — на її довершеному личку.

Чарлі важко дихав. Вуста його затремтіли, і я збагнула, що він беззвучно рахує. Він відраховував назад місяці, намагаючись дев’ять місяців утиснути в один. Силкуючись зліпити події докупи, але не в змозі пояснити появу речового доказу, який зараз сидів просто перед ним.

Джейкоб підвівся, перетнув кімнату й поплескав Чарлі по спині. Він нахилився й щось шепнув Чарлі на вухо; тільки Чарлі не знав, що ми всі все чули.

— Без подробиць, Чарлі. Все буде гаразд. Я запевняю.

Чарлі ковтнув і кивнув. А тоді зробив крок до Едварда, стиснувши кулаки, й різонув його палючим поглядом.

— Я не хочу знати подробиць, але з мене досить брехні!

— Вибачте, — спокійно відказав Едвард, — але вам краще добре затямити офіційну версію, ніж дізнатися правду. Якщо ви хочете зберегти секрет, то вам слід пам’ятати тільки офіційну версію. Це захистить Беллу й Ренесму, а також і всіх нас. Заради них ви згодитеся на брехню?

В кімнаті стояло повно статуй. Я схрестила ноги.

Чарлі фукнув і обернув лютий погляд до мене.

— Ти могла б мене якось попередити, дитинко.

— Невже від цього тобі б стало легше?

Він насупився, а тоді став навколішки переді мною. Я бачила, як у нього на шиї під шкірою пульсує кров. Я відчувала її теплу вібрацію.

Відчувала це й Ренесма. Вона всміхнулася й простягнула до нього рожеву долоньку. Я притримала її. Вона притулила другу руку мені до щоки, щоб я прочитала її думки: спрага, цікавість, обличчя Чарлі. Щось було таке в цьому видінні, що дало мені змогу збагнути: вона добре затямила Едвардові слова; вона визнала спрагу, проте тут-таки спромоглася подолати її.

— Ого, — задихнувся Чарлі, поглянувши на її ідеальні зубки. — Скільки їй?

— М-м-м…

— Три місяці, — сказав Едвард, а тоді повільно додав, — тобто вона на вигляд — тримісячне немовля. У якомусь сенсі вона молодша, а в якомусь і доросліша.

Навмисно привертаючи увагу Чарлі, Ренесма помахала йому.

Чарлі судомно кліпнув повіками.

Джейкоб пхнув його ліктем.

— Я ж вам казав, що вона особлива, пам’ятаєте?

Чарлі скулився і відхилився від Джейкоба.

— Та годі вам, Чарлі, — простогнав Джейкоб. — Я такий самий, як і був завжди. Просто вдайте, що сьогоднішнього вечора не було.

На саму згадку в Чарлі побіліли вуста, але він коротко кивнув.

— А ти яким боком до цього всього причетний, Джейку? — запитав він. — І скільки знає Біллі? І чому ти тут?

Він поглянув на Джейкобове обличчя, яке пашіло, коли той дивився на Ренесму.

— Ну, я вам геть усе можу розповісти… і Біллі знає все чисто… але вам доведеться багато чого почути про вовку…

— Ох, — не втримався Чарлі, затуляючи вуха. — Не треба.

Джейкоб вишкірився.

— Чарлі, все буде чудово. Просто намагайтеся не вірити в те, що побачили.

Татко промимрив щось нерозбірливе.

— Давай! — знагла заволав Еммет своїм глибоким басом. — Давай, «Ґейторс»!

Джейкоб і Чарлі аж підстрибнули. Решта ж застигли.

Чарлі першим відійшов, через плече поглянув на Еммета й запитав:

— Флорида виграє?

— Щойно забили перший гол, — підтвердив Еммет. Він метнув на мене погляд, вигнувши брову, як лиходій у водевілі. — Давно пора хоч комусь тут було забити гол.

Я заледве стримала сичання. Отут засичати в присутності Чарлі? Це вже перетинало будь-які межі.

Але Чарлі зараз не помічав нічого. Він іще раз глибоко вдихнув, втягнувши повітря так, наче хотів, щоб воно пройшло геть до черевиків. Я заздрила йому. Він схопився на ноги, обійшов Джейка й упав у крісло.

— Ну, — зітхнув він, — побачимо, чи зможуть вони втримати перевагу.

РОЗДІЛ 26. БЛИСК

— Не знаю, що варто говорити Рене, а що ні, — мовив Чарлі, вже однією ногою за порогом. Він випростав плечі, й у нього забурчало в животі.

Я кивнула.

— Знаю. Не хотілося б її лякати. Ліпше