Зірка, або терористка - Марина Меднікова

— А ти?

— Я не хочу.

— Мусиш. Ти вже тінь. Невже комусь подобаєшся?

Зірка нахромила золотавий шматочок з апетитної гірки, спорудженої Олегом на тарелі.

— Смачно. А що тут?

— Все, що в твоєму холодильнику. Слова мої, музика народна. Я увімкну ящик, ге?

Батьки Олега і Зірки приятелювали, хоча Орко Симчич був запеклим пацифістом, а Василь Ткач не менш запеклим офіцером. Вони зазнайомилися на якійсь вечірці у військовому училищі, де працювала Зірчина мама, а згодом і тато — креслярем.

Орест перемальовував таємні електросхеми на величезні клейончасті рулони з дерев’яними штапиками, а Клава перетягала тих рулонів з аудиторії до аудиторії тонни, аж стався сколіоз.

Маленький телевізор на холодильнику заговорив.

— Зроби тихіше.

— Хочу показати. Я розпочав нове розслідування. Злочин проти дітей.

Після викличної енергійної заставки Олег Ткач з екрану піднесено мовив: «Я звертаюся до тих, кому небайдужа правда, хто не купується на міражі в пустелі і не хоче чути тотальну брехню. З вами в ефірі програма «А як насправді?» і її ведучий Олег Ткач».

— Як тобі нова заставка?

— Якби ще я пам’ятала стару.

— Ти єдина в Україні не дивишся мою програму. Кривдно.

Начальство скрегоче зубами, але тримає на каналі, бо в мене рейтинги зашкалюють. Як у серіалів. Пам’ятаєш моє розслідування так званої справи «футбольних фанатів»?

— Ні.

— Хоч би вже мовчала. У день програми, коли я пообіцяв назвати всі імена, у Вінниці і Дніпропетровську вирубали світло. Люд завалив телебачення скаргами, пообіцяв страйки й мітинги. Програму повторили, не в прайм-тайм, як обіцяли, але ж. До речі, я щойно зробив відкриття. Ось причина, яка зрушить наш нарід з місця і примусить боротися за свої права, — повимикати популярні тіві-програми і не дати додивитися останню серію милодрами. Нація запалає, як у вулкановій безодні і вийде на вулиці з телевізорними пультами в руках.

Відкриття на Нобеля. Продам політпіарникам. Під цю колотнечу вони зможуть протягти будь-яких кандидатів.

Телесеріал — зброя пролетаріату! Не без пихи зізнаюся: заслуговую на власного кілера. Багацько людей залюбки мене замовлять і замочать у клозеті.

— Не верзи такого, Леську.

— Перед тобою не Лесик, а перша в Україні акула пера, тобто камери. О, найцікавіше.

На екрані Олег Ткач оповідав: «Нашим містом прокотилася хвиля зникнення дітей, надто немовлят. Лише за останні півроку зареєстровано дванадцять випадків викрадення дітей, залишених батьками у візках біля крамниць, поліклінік, перукарень. До редакції нещодавно звернулася молода жінка: знайдіть чоловіка, який втягнув її у небезпечну аферу.

Подальший перебіг подій з матеріалу Іванни Слабинської».

— Хто ця Слабинська? — кивнула Зірка на пещену молодичку з пухнастим волоссям і примхливою верхньою губою.

— Найкраща журналістка України і моя подруга.

Слабинська говорила з екрану.

— Жінку, яка звернулася по допомогу, міліція відфутболила, мовляв, назване нею ім’я підозрюваного — вочевидь липове, а за вказаною адресою давно живуть двійко пенсіонерів. Жінка плакала, белькотала незрозуміле про фірму і просила оголосити по телевізору прикмети чоловіка на ім’я Григорій. Тим би й cкінчилося, аби… Аби за два дні по тому цю жінку не збило авто, а розтин показав, що вона — нещодавня породілля. На щастя, жертва ДТП встигла назватися. З’ясувалося, що живе з матір’ю. Мати свідчила: дочка була вагітна, а перед пологами зникла. За кілька тижнів повернулася без дитини. Плакала, когось шукала, кудись телефонувала. Після чого й подалася на телебачення… Факт залишився б поодиноким. Але. До того самого відділення міліції небавом звертається інша молодиця з проханням розшукати того самого Григорія і назває ту саму адресу.

Випадковість? А те, що й цю жінку за три дні після спілкування з міліціянтами збило авто на Окружній дорозі, де вона працювала повією, — випадковість?

Зірка подивилася на Олега.

— Міліція повідомила редакцію, що жінка жива, — сказала в телевізорі Іванна Слабинська. — Слухайте сповідь жертви.

На екрані — лікарняне ліжко, на ньому — мумія у бинтах під крапельницями.

— Я Оксана Гуща, — голос часом нерозбірливий і дублюється рухомим рядком.

Оксана зайшла в тяж, батько дитини від них відмовився, на Окружну вже ходити не могла — важка вагітність, жили на материну пенсію. На дев’ятому місяці її знайшов такий собі Григорій і запропонував допомогу від благодійного фонду «Деметра». Оксана погодилася і поїхала народжувати до Америки. На цьому репортаж уривався титром «Далі буде». — І що ж далі? — Зірку ця історія не схвилювала.

— Ми вийшли на цю «Деметру» і розколупали, що під законною медичною установою криється злочинний міжнародний синдикат. Проплачують пологи в Америці дуреп, як ця Оксана і попередня жінка, укладають з ними угоду англійською мовою, в якій жінки анітелень, забирають новонароджених дітей і виштовхують недоладних мам найдешевшим класом додому. Без грошей і без дитини.

— А чому ж ти одразу все не розповів у передачі? Ця твоя «Деметра», мабуть, не спить.

— З тебе вийшла б гарна бізнесвумен, все прораховуєш. Я чекаю, доки «Деметра» сама вийде на мене і запропонує умови. На які я може й пристану. Вудка в моїх руках.

— Пристанеш? За грубі гроші можеш відкрутити всю історію назад? Дозволиш злочинцям і далі грабувати й убивати?

— Саме так, Старко-Зірко, саме так, за грубі гроші. Давно впольовую нагоду. Обридло ходити під кимось. Хочу власну, незалежну програму, власний канал, дідько його мамі! Це безвідходний бізнес. Той, хто не хоче світитися, — нехай платить. Хто труситься над своїми неправедними грішми і жлобиться заплатити — зароблятиме мені популярність і рейтинги. Я не програю в усіх випадках.

— А якщо «Деметра» замовить тебе кілеру?

— Я сам