Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Думаєш, хтось кинувся за цією? — кивнувши на дівчину, уточнив водій, чим немало її здивував.

За нею? На жаль, відсьогодні список небайдужих і охочих її врятувати значно порідшав. Якщо точніше — спорожнів.

— Та здалася вона комусь! — гаркнув Кривий і, опускаючи скло, висунув руку з пістолетом, намагаючись поцілитися назад і прострелити колеса. Коли невдалі спроби розпалили супротивників і їхній автомобіль, спритно маневруючи, вирвався на обгін, закричав: — Дідько, гони-гони!

Ритка не встигла отямитися, як одна машина із силою стукнулась об іншу. Переслідувачів закрутило на мокрій від дощу трасі та занесло в сторону на пристойній швидкості. Зюня під крики Кривого: «Давай направо, у розвилку», — крутнув кермо в бік лісу, де простіше було відірватися від погоні непоміченими. Через хвилини вдалося виїхати на селищну дорогу.

Наостанок дівчина обернулася із надією побачити яскраві спалахи світла іншого авто, слабкий вогник ілюзії порятунку. Марно. Місцевість для Рити давно перестала бути знайомою. Навіть припустити боялась, куди її завезли.

— Хух, здається, відірвалися, — з полегшенням зітхнув Зюня, підтверджуючи невтішні думи.

— От лайно, що то за ідіоти були? — видихнув слідом Кривий. — Сподіваюся, Кріт вчасно згвинтив із заводу.

— Біс із ним, з Кротом. Куди ми?

— Куди? Давай на базу! Якщо Крота не буде, самі здамо дівку, гляди чого перепаде від Баті, — гаркнув Кривий і, обернувшись до переляканої Маргарити, що широко дивилася перед собою, розплився в хижій посмішці, примовляючи: — Ну що, перелякалася? Не бійся, ти в надійних руках.

Щодо останнього Одинцова мала сумніви, але розуміючи, що огризатися марно, залишила почуте без коментаря. За останні кілька годин встигла на відмінно засвоїти простий урок — з подібними людьми краще бути обережною. Справа не в тому, що вб’ють не моргнувши. Маргарита не проти такої смерті, блискавично швидкої та бажано безшумної. Їй жити нема заради чого. Усе життя в одну мить закінчилося. Надії, мрії… Усе. Раз і назавжди. Залишилася одна в цілому світі.

З іншого боку, не хотіла так легко вмирати. Не тому, що плекала надії щодо примарного щасливого майбутнього. Ні з ким його будувати. Залишилося одне бажання — помститися. І якщо відразу Рита не розуміла, як себе поводити, наражаючись на небезпеку, після погоні чітко усвідомила, що жадає розплати. За Павла. За Олега. За своє зруйноване існування.

Їй би розридатися, та сліз не мала. Подумати, як вибратися з полону, та розумних думок не виникало. Подальша доля видавалася туманною. Що це за люди? Для початку варто дочекатися приїзду в сумнівне місце, іменоване «базою».

На щастя, чи жаль, чекати довелося недовго. Не більше десяти хвилин їзди в тиші та вирулили в сторону невеликого дачного селища. Ще пара хвилин і автомобіль в’їжджав у широкі металеві ворота, які при їхній появі роз’їхалися в сторони. І чомусь, чим ближче ставав невідомий пункт призначення, тим сильніше Риту огортав в’язкий страх.

Коли пригальмували навпроти парадного входу величезної садиби, що більше нагадувала приміський мотель, ніж приватні володіння, дівчина затремтіла, шкодуючи, що не потрапила під кулю ще на заводі. Замість Олега. Чорт забирай, це вона мала померти! Не з’явися Чернишевський, так і сталося. Кращий і найнадійніший у світі друг був би живим. Погорював трішки, пошукав її, зате живий.

Тряхнувши головою, позбавляючись від мани, Маргарита оцінила ситуацію. Неподалеку стояв чорний джип, поруч терлися три особи сумнівної зовнішності, що дуже нагадували її попутників. Біля входу в будинок було ще двоє чоловіків міцної статури, але більш культурних на вигляд. Замість шкіряних курток — чорні костюми, у руках рації, на ременях кобура з пістолетами. Зазвичай так виглядали охоронці. Але охоронці чого?

Розплутати клубок припущень не встигла, бо Кривий зі словами: «О, Кріт уже тут!», — вилетів з автомобіля. Зюня пішов за товаришем. Перекинулися парою фраз із громилами з джипа, серед яких впізнала того самого Крота із заводу, що загадковим чином на певний час зник. Після цей самий Кріт швидко прокрокував до автомобіля і, не даючи Риті супротивитися, вхопив за лікоть і витягнув на вулицю.

Дівчина з побоюванням поглядала на бандита. Світло від ліхтарів падало йому на обличчя, тому не складало труднощів розгледіти, що Кріт із себе представляв. Поблизу видовище жахало. Холоднокровний вбивця, здатний на будь-що. Ймовірно, вбивства — не найстрашніше, що міг скоїти.

Здригнувшись від страху та нічної прохолоди, спробувала висмикнутися, та спроби виявилися марними. Міцна рука впевнено стискала передпліччя. Це відчувалося через щільну осінню куртку. У Рити зап’ястя, як і перш, залишалися пов’язані, ніхто не поспішав її звільняти. Швидше за все, на місцях вірьовки залишаться синці. Проте, плювати на них.

— Ну ж бо, не рипайся, — приструнивши Маргариту, прогарчав Кріт.

Не будь так страшно, засміялася. Кріт, що гарчить — те ще поєднання. Тільки було чомусь не до сміху.

— Якась вона зашугана, — розглядаючи дівчину, не міг не відзначити Кріт. Звертаючись до спільників, недовірливо уточнив: — Що ви з нею робили? Дізнаюся, що торкалися — приб’ю! Вона для Сизого! Має оцінити. Гляди щось і нам перепаде, чи хоч за провалену справу покарання зменшить.

— Ти чого, Кріт? — обурився Кривий, загнано відступаючи від головного, — Я б подивився, як ти виглядав, проїдься з вітерцем. Скажи, Зюнь, — смикнув дружка за рукав. Той впевнено закивав, задкуючи.