Позашлюбна дитина генерального - Ірина Романовська

Але, як на мене, це виглядає напрочуд непристойно.

Проте, даю дівчині п’ять, за сміливість. Не кожна наважиться одразу запитати про головне в керівництва.

— А ця інформація, Карино, тебе ніяк не повинна турбувати, — я закриваю останню теку та встаю з-за столу.

Настав час спровадити дівчину до робочого місця. Наполегливий стукіт у двері якраз приходить мені на поміч.

— Заходьте.

Коли бачу, хто стоїть на порозі, моє обличчя осяює широка посмішка.

— Проходь, проходь, — жестом кличу Яну до кабінету, та знову обертаюся до помічниці головного юриста: — Дякую, Карино, за оперативне доставлення документів. Не затримую вас більше. І передайте, будь ласка, вашому безпосередньому керівнику, що я самостійно з ним зв'яжуся, якщо виникнуть нагальні питання. Вас надсилати до мене зовсім необов'язково.

— Зрозуміла, Олегу Юрійовичу, — з сумним обличчям Каріна нарешті полишає мій кабінет.

Полегшено зітхаю, зачиняючи за нею двері. Мене не приваблюють дівчата, які пропонують себе прямо з порога. В них жодної загадки, жодної інтриги. Це нудно. Тим паче коли щойно до мене завітала дуже незвична дівчина Яна.

Вловлюю себе на думці, що я радий її появі.

Обожнюю сміливих красунь.