Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

- Він збирається в дорогу післязавтра, - повідомила глянувши у вікно. Сірі хмари затуляли синє небо, а мені хотілося побачити бодай один сонячний промінець. Після цього піднялася і кивнула служницям, сама підійшла до Коррадо і сіла поруч, розповідаючи, що йому доведеться ненадовго поїхати.

Вивела пасинка у двір і особисто посадила до карети. Альба від надміру почуттів обійняла мене, розтираючи по обличчю великі сльози. Ромілда не втрималася і накреслила у повітрі знак Діла. Назаріо кілька хвилин дивився мені у вічі, а потім низько вклонився. Після цього чоловік застрибнув на козли, поряд із кучером, а жінки сіли до салону. Коні зірвалися з місця і попрямували до північної брами. Я довго дивилася їм услід, умовляючи себе не показувати почуттів. Не тут.

Фортеця знову здалася мені холодною і чужою, тепер навіть більше, ніж того разу, коли я прибула сюда вперше. Тепер мене з'їдало зсередини почуття провини за те, що я сама пустила всередину Вомон-ле-Тіссен загарбників. Особисто здала останню фортецю, і тепер у ній оселилася чорна гниль.

Розвернувшись, випростала спину, як муштрували вчителі етикету та танців, і попрямувала до своїх покоїв, щоб підготуватися до сьогоднішньої урочистої вечері.

***

Погляди баронес готові були пропалювати дірки в металі. Мені починало здаватися, що моя сукня ось-ось спалахне або розповзеться по швах від їхньої надмірної уваги. Король не питав, куди я відправила Коррадо. За минулі дні він зміг переконатися, що дитина хвора. До того ж відтепер він не був спадкоємцем герцога. Незабаром герцогство Валуа офіційно перестане існувати. Монарх вирішив відкласти це питання до повернення у столицю Мілаїри.

- Резеда-Сандро, - звернувся до мене Торгнір, хитаючи в руках келих з вином. Я слухняно обернулася до нього і глянула у вічі, чекаючи продовження. Король окреслив очима контур моїх губ і посміхнувся: - У Мілаїрі є звичай. Перед весіллям наречена повинна загадати майбутньому чоловікові одне бажання і в залежності від того виконає він його чи ні, дівчина може погодитися або відмовитися від шлюбу.

Я завмерла, осмислюючи почуте. Звичай? Невже король такого дотримується? Чи це його хитрість, щоб змусити мене підбадьоритися, а потім знову принизити?

Погляд сам метнувся у бік Болдра. Другий принц ледь помітно кивнув, натякаючи, що саме про це він і говорив після осініння.

- І навіть королі дотримуються такого звичаю? - перепитала, відчуваючи, як у горлі пересохло. Торгнір дивився на мене з цікавістю, але поблажливо відповідав:

- Звісно, ​​світла леді. Адже я зобов'язаний подавати приклад своїм підданим.

- І я маю шанс відмовитися від весілля, якщо ви не виконаєте моє бажання? - Голос остаточно охрип і мені ледве вдалося вичавити з себе питання. Король відверто засміявся, а потім кивнув:

- Звісно, ​​Резеда-Сандро. Ось тільки є одна умова: бажання має бути здійсненним. А я, як ви пам'ятаєте, король Мілаїри. Тут я всесильний.

Чоловік дивився на мене майже із захопленням. Його тішило те, як я намагаюся вхопитися за найменшу можливість відхреститися від весілля. Баронеси були так спантеличені, що не могли вибрати емоцію, яку варто зобразити на обличчях. Вони одночасно були здивовані моїм нахабством, зраділи можливості позбавити короля нареченої й обурювалися від того, що їхньому правителю хтось надумав відмовити.

А всередині мене вирували зовсім інші почуття: жах від того, що я збиралася попросити та водночас п'янка ейфорія від подібного подарунку долі. Уявлення не маю, що зробить зі мною Торгнір. Чи вб'є на місці, чи кине до в'язниці, але королевою йому мене не побачити. Принаймні тому, що я збиралася вимовити своє бажання тут, при свідках і король не зможе сказати, що такого не було.

– У вас є бажання? - продовжував усміхатися Торгнір.

- Так.

Дивлячись йому в очі, я піднялася на ноги й, намагаючись вгамувати серце, що гулко билося об ребра, голосно попросила:

- Покладіть свій меч до моїх ніг.

Тиша, що розлилася по залі, почала різати вуха.