Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Чи вдасться мені виграти собі ще один день життя? Чи стане він останнім?

Сонячний промінь ковзнув по скриньці з прикрасами. Я задумливо вивчала поглядом пляшечку у своїх руках, а потім піднесла її до світла. Але промінь одразу зник, ніби не хотів навіть торкатися вмістища отрути. Здивовано глянула у вікно на хмару, що заслонила сонце.

- Не схвалюєш? - з сумною усмішкою спитала, звертаючись до Шели. Богиня мовчала, а мені захотілося виговоритися. - Ти ж відтепер моя покровителька. Асгейр вірив, що Двоєдине милосердніше і розумніше Діла, але зараз ніхто з вас не хоче мені допомогти. Король вирішив зробити мене рабинею, але якщо він думав, що це мене налякає, він помилився. Я з народження була такою. Моїй свободі було відміряно зовсім небагато часу. Шкода, що він вже закінчується.

Новий яскравий промінь виринув з-за пухнастої сірості та впав на пісочний годинник, що стояв на моєму столику.

Я задумливо схилила голову до плеча.

- Ти хочеш, щоб я чекала? - сказала, намагаючись не думати про те, що говорю сама з собою. - Не бійся, я не збиралася здаватися так швидко.

Навколо так само панувала тиша, в якій я піднялася зі стільця і ​​попрямувала до шафи, щоб узяти спеціальне вбрання.

***

Цього разу ступаючи коридорами Вомон-ле-Тіссен у супроводі мілаїрської варти, я не почувалася герцогинею. Не відчувала себе навіть аристократкою. Я приховувала під довгою щільною накидкою вбрання жриць Діла, спокусливих танцівниць, основне завдання яких ублажати чоловіків.

Але навіть у цьому вбранні я змогла знайти можливість сховати свою таємну пляшечку.

Коли двері переді мною відчинилися, я здивовано завмерла. Перед столом на колінах стояли троє чоловіків, у яких я ледве змогла впізнати жерців Діла.

Мене несильно штовхнули в спину, змушуючи йти далі, і я корилася, крадькома розглядаючи жерців. Виглядали вони до смерті наляканими. Їхні руки та обличчя прикрашали синці та садна. На свій жах усвідомила, що одного з них я знаю. Саме він оглядав мене перед тим, як матінка уклала мій шлюб із Клементом де Валуа. Більшість обрядів, що проводили жерці Діла з жінками, були огидними, але процедури більш принизливої, ніж перевірка на невинність, я назвати не могла. Навіть зараз я мимоволі здригнулася і опустила погляд, ніби знову відчула дотик холодних мерзенних пальців до свого тіла.

- Бачу, ви теж у захваті, Сандро, - насмішкувато промовив Торгнір, вперше назвавши мене коротким ім'ям. Наче тільки зараз він остаточно позбавив мене титулу та влади. Потім раптом вирішив пояснити, що тут роблять служителі чужого бога: - Леді Домініка вчора також прийняла нашу віру, а після цього розповіла нам кумедні історії про жерців Діла. Ви теж піддавалися їхнім перевіркам?

На мить мені здалося, що король вирішить познущатись і накаже жерцям знову провести огляд, але цього разу результат їм не сподобається.

Монарх плавним рухом піднявся на ноги та пройшов уперед. Зупинився навпроти мене й оголив меч. Я дивилася лише в жорстокі очі, відзначаючи рухи клинка бічним зором.

- Покладіть їхні руки на лаву! - скомандував король. Жерці завили, стали благати про помилування на ольдовійському, вигукуючи деякі фрази ламаною мілаїрською. Такими жалюгідними я ніколи навіть не уявляла завжди гордих і зарозумілих жерців, які були впевнені у своїй всемогутності через близькість до божества. Зараз Діл від них відвернувся.

Мілаїрські солдати схопили зв'язані кінцівки жерців і поклали на лаву перед ними, зафіксувавши.

Торгнір щось шукав у глибині моїх очей, але раптом відвернувся, підійшов до жерців і без жодного жалю, трьома ударами важкого меча відрубав їм кисті. Зал наповнився криками та виттям.

Я різко відвернулася і заплющила очі, лише чула неприємний чавкаючий звук розрізання плоті, а потім звук крові, що стікала на камінь.

Раптом мою голову підняли за підборіддя. Довелося розплющити очі, щоб зустрітися з поглядом короля. Він заговорив повчально і дуже тихо:

- Ось що відбувається з тим, хто мені невгодний. Ти ще жива, Сандро, тільки тому, що можеш мене розважити. Ти була мені цікава, але насмілишся викинути ще хоч щось і я примушу тебе благати мене про смерть.

Він відсахнувся і повернувся до свого місця, скомандувавши слугам:

- Приберіть там та звільніть місце. Не вистачало, щоб наша танцівниця послизнулася. Хоча… - Торгнір раптом оглянув мене зі своєю звичною злою усмішкою: - Продемонструй своє мистецтво. Хочу, щоб ти станцювала на крові ольдовійських жерців.

Воїни витягли геть із зали чоловіків, що втратили руки, а служниці, які були готові витерти кров, невпевнено перезирнулися і відійшли. Король дивився на мене глузливо:

- Починай.

Крові я бачила багато. Її виглядом мене було не налякати. Доведеться стежити за кожним рухом, але… що на мене чекає після танцю?

Я повільно скинула з плечей накидку. Вона впала на підлогу, дозволяючи присутнім побачити моє вбрання з легкої напівпрозорої тканини, під якою тіло здавалося примарним силуетом. Судячи з погляду Торгніра, мій вигляд йому сподобався. Він оглянув мене і махнув рукою музикантам. Ті відразу заграли знайому мені мелодію, але я ніяк не могла наважитися на перший крок.