Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Альба допомагала мені роздягнутися, коли з наряду випав флакончик.

- Що це, леді? - здивувалася служниця, піднімаючи пляшечку.

- Це… - я прийняла річ з її рук, задумливо оглянула, відкрутила кришку і вилила вміст у стік. - Це більше не знадобиться.

***

Відпустила Альбу відразу ж, як одягнулася в нормальну сукню і переплела звичайну косу. Асгейр через пару годин незвично увійшов через звичайні, а не таємні двері. Завмер, розглядаючи мене, ніби не бачив кілька років.

Я не витримала першої та кинулася йому на шию. Чоловік міцно обійняв, притискаючи мене до себе. Декілька довгих хвилин ми так і стояли, просто притулившись один до одного, вдихаючи знайомий запах, відчуваючи тепло тіл.

Асгейр трохи відсторонився, зазирнув мені в обличчя. Тільки зараз зрозуміла, що по щоках котяться сльози. Маршал стиснув щелепу і видихнув крізь зуби:

- Напевно, треба було все-таки його вбити.

- Ні, - я злякано почала витирати обличчя, але чоловік швидко зловив мої руки, ніжно відсторонив від обличчя і почав покривати щоки поцілунками. Мліючи від довгоочікуваної ласки, я пробурмотіла: - Не хочу, щоб ти забруднив руки.

Асгейр підхопив мене, відніс до ліжка і поклав на нього, сідаючи поряд. Зазирнув у вічі:

- Ти найчистіше до чого я торкався у своєму житті.

Розмова ненадовго перервалася, коли губи Асгейра накрили мої у вимогливому відчайдушному поцілунку, але незабаром він припинився. Чоловік уткнувся в моє чоло своїм, заплющив очі та прошепотів:

- Вибач, що мене не було так довго. Я не знав, що він вирішить приїхати.

- Я дуже рада, що ти повернувся, - щиро зізналася. У думках справді тепер було легко, ніби мене знову вкрили невидимим, але найміцнішим щитом. Але все ж таки в голосі ковзнули ревнощі: - Вони говорили про Інгрід і...

- Знаю, - скривившись, перебив мене Асгейр. Тема явно була йому не приємна, але все ж таки він вирішив пояснити для мене: - Меріт попросила короля заочно укласти шлюб третього принца з Інгрід. За її словами, я надто захопився ольдовійською відьмою, яка зачарувала мене.

Мої очі здивовано розширилися, а Асгейр хитро посміхнувся, ніби зовсім не був проти потрапити під вплив подібних чар. Чоловік сунув руку під мою голову, влаштувався зручніше, пригортаючи мене до себе і продовжив:

- На тлі розділу Ольдовії у мілаїрській аристократії починалися серйозні рухи. Я був захоплений... - Асгейр запнувся, оглядаючи мене задумливим поглядом, але все ж таки сказав: - Долею Валуа, а тому навіть не цікавився справами батьківщини й нічого не знав, залишивши всю політику на Торгніра. Меріт після свого повернення з півночі зробила кілька влучних ходів, щоб зміцнити становище незалежно від нашого шлюбу. Тепер Торгнір вважає, що союз із родом Хаген допоможе привести ситуацію до рівноваги.

Я не з чуток знала, що таке договірні шлюби, як можна одним союзом зміцнити становище, а однією відмовою поставити під удар себе та всіх близьких. Звідси, з півночі, надто складно судити про розклад сил серед міланської знаті, мені не вистачить ні знань, ні досвіду. Але все ж таки я безпорадно глянула на Асгейра:

- І що ж робити?

Мені такі питання здавались мені дуже тонкими та досить важливими, але думка Білого Кату була іншою:

- Я сказав братові одружитися з Інгрід самому, якщо так хочеться поріднитися з родом Хаген. Йому якраз буде теща до пари.

Асгейр відсторонився і різким рухом сів. Скинув на підлогу ремінь із мечем, стягнув через голову сорочку, а потім повернувся і навис наді мною, уважно дивлячись у вічі. Голос його став серйозним, вимогливим:

- Мене цікавить інше, Сандро.

Я з подивом дивилася на нього. Зовсім не боялася, ніби цей хижий звір давно вже був приручений, і не наважився б завдати мені шкоди.

- Тобі сказали, що я одружуся, - повільно почав перераховувати маршал. - Всі навколо думали, що я втратив до Вомон-ле-Тіссен інтерес, адже мене справді не було надто довго. Навіть звістки від мене не прийшло. Але чому ти чинила опір? Чому не хотіла стати королевою?

Простягнувши руки вперед, акуратно торкнулася і ніжно провела кінчиками пальців по моторошних шрамах на грудях Асгейра. Прошепотіла ледве чутно:

- Я ж сказала, що дочекаюся тебе.

Він мовчки вивчав мене поглядом. Знову дивився так, наче я могла будь-якої миті розтанути в повітрі, а він хотів запам'ятати кожну лінію. Схилився ближче, обпаливши шкіру диханням і промовив як присягу:

- Знай, якщо я колись не повернуся до тебе, значить я мертвий. Ніяк інакше.