Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

- Говори, Резеда-Сандро, - Торгнір стояв дуже близько, уважно дивився на мене, очікуючи моєї відповіді. Старанно підбираючи слова почала:

- З моменту падіння Ольдовії я хотіла стати повноправною мілаїркою, просила вашого брата, щоб він написав вам про мій намір. Навіть мріяти я не сміла, що ви особисто завітаєте до Валуа, і зараз готова виконати будь-яку вашу волю. В обмін на те, що ви осіните мене, - схилила голову, приховуючи погляд, і чекала на реакцію короля. Я завжди була гарною ученицею, чудово запам'ятовувала інформацію, яка могла б у майбутньому стати в пригоді. Ось і тепер у пам'яті випливла наша розмова з Асгейром у панських покоях.

Серце стислося, коли у вухах залунав низький рокітливий голос мого чоловіка. Чи чоловіка, якого я лише помилково вважала своїм?

«…після процедури ця людина – яка осіняла, стає другим батьком чи матір'ю. В нас вона вважається майже кровним родичем...».

Адже король не зможе одружитися з родичкою призначеною богами?

Декілька довгих секунд чоловік думав, потім сказав:

- Ви маєте рацію, світла леді, при вашому статусі осіняючим має бути людина з дуже знатного роду. А якщо це буде людина королівської крові, це забезпечить вам додатковий статус.

Я навіть на мить полегшено заплющила очі, а Торгнір вирішив:

- Осініння проведемо завтра після заходу сонця. А після цього почнемо готуватися до весілля.

Сказавши це, чоловік розвернувся і попрямував до виходу з їдальні. Його солдати вивели Назаріо Бруно. Я лише кинула на нього сумний погляд, подумки обіцяючи витягти його якнайшвидше. Слідом за королем попрямував Фарід, а за ним побігли змійки-баронеси.

Болдр підвівся зі стільця, подав руку принцесі, а потім глянув на мене, прохолодно помітивши:

- Не грайте з Торгніром, Сандро. З ним вам не тягатись.

На це зауваження я нічого не відповіла, а просто знесилено опустилася на стілець. Аристократи покинули їдальню, слуги почали прибирати зі столу, а я лише оперлася на спинку сидіння і відкинула голову, дивлячись у сіру стелю. Невже саме такої свободи я колись жадала?

- Ваша світлість! - До мене підбігла Альба, впала поруч на коліна: - Що сталося? Що вони зроблять із Назаріо?

Я перевела стомлений погляд на перелякану покоївку. Вона дивилася на мене, як на останню надію, на рятівницю. Як на господарку цієї фортеці. Остання думка змусила протверезіти.

- Нічого. Королю просто не сподобалося, що за мене хтось намагається заступитися. Вони запруть його в підвалі. Вночі дізнаємося в якій камері, і ти зможеш до нього сходити. Нині таємні коридори знову у нашому розпорядженні. Тільки випустити його не зможемо, вибач. І… - я закусила губу, розуміючи, що мені дійсно доведеться залишитися з мілаїрцями віч-на-віч, якщо не хочу, щоб когось із моїх довірених стратили. - Передай Фредо мій наказ покинути Вомон-ле-Тіссен. Нехай кілька днів поживе у своєму лісничому будиночку, а Бертолдо заборони приходити до палацу.

- Але, леді… - засмутилася Альба.

- Зроби це! - наказала суворо. Покоївка підібгала губи, але все ж таки схопилася на ноги та кинулася виконувати доручення.

***

Ранок розпочався з приготування до майбутнього осініння. Минулої ночі я востаннє помолилася Ділу і попрощалася з ним. Мені залишалося сподіватися на те, що Асгейр мав рацію, і Двоєдине буде милосерднішим.

Через думки про третього принца я не спала майже всю ніч. Тепер під почервонілими очима налилися синці, які не могла замаскувати навіть пудра.

- Леді, ви плачете? - Альба присіла поряд зі мною, закінчивши із зачіскою, зазирнула в очі. Я скоріше змахнула теплу краплю зі щоки й хитнула головою.

- Не бійтеся, - по-своєму зрозуміла мій настрій дівчина. – Назаріо сказав, що процедура осініння безболісна. І після вашого звернення до нової віри, Валуа отримає захист.

- Це правда, - тихо відгукнулася, дивлячись у вічі своєму відображенню.

- Але я ніяк не зрозумію, навіщо ви раптом знадобилися королю, - продовжувала Альба. - Мілаїрський маршал був вам рівнею, та й... підкорили ви його. Ще тоді, коли у бочці до нього прибули. Він одразу на вас дивився так… загалом усі помітили як саме. А ось король не такий. Він лякає мене, леді. Наче він душу продав цьому темному створінню. Шиху. Кожне слово каже - ніби насміхається, а очі злі й холодні, мов би нутро в нього мертве. За ним три баронеси приїхали, кожна наряджається як на дебютний бал, щоб перед ним мати кращий вигляд. Навіщо йому шлюб із вами, леді?

На це питання я й сама не могла знайти однозначної відповіді. Найправдоподібнішою здавалася версія Болдра про те, що братів просто тренували забирати те, що належить іншому. Але якщо Асгейр відмовився від мене, то чи можуть бути у Торгніра інші мотиви?

Я могла пишатися своєю зовнішністю, освітою та манерами, але було б самовпевнено заявляти, що немає в Мілаїрі дівчини красивішої та розумнішої. Ті ж баронеси були дуже гарні.

Варто визнати, що окрім того, що я ольдовійська герцогиня, чутки про яку докотилися до самої столиці, нічого вагомішого на думку не спадало. Хотілося дізнатися, що з цього приводу думає сам король, але питати це в нього мені не спало б на думку.