За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Прибув королівський гонець. Тобі прийшов лист від короля.

Торіан напружився і прийняв з рук чоловіка той конверт із королівською сургучною печаткою.

Поки ерцгерцог читав листа, Вінс звернув свою увагу на юну леді, особливо на її червоне обличчя та вуста. Нахмурився, чим змусив білявку ніяково відвести погляд, стиснути губи і втупитись поглядом у важкий стіл перед нею.

Торі відклав папір в сторону і нервово потер підборіддя, спершись ліктем до бильця.

– Що там? – кивнув в сторону листа Вінс.

– Брат чув про одруження. Хоче познайомитись із моєю обраницею і запрошує нас до себе.

Від цих слів Естеса різко зблідла. Тіло прошило тремтіння.

– Ти ж цього не зробиш? – звернувся до чоловіка шпигун.

– Ігнорування може викликати підозри. Я буду змушений погодитися, – сказав він і взявся за чистий аркуш, аби написати свою відповідь.

– Ти з глузду з’їхав?! Нащо наражати її на таку небезпеку?! – тут вона була на стороні знервованого Вінса.

– Брат не нашкодить ні мені, ні їй. Ти це знаєш.

– А ти знаєш Естесу! – зфамільярнічав шпигун. – Вона ж може сказати щось зайве! Без образ, – звернувся вже до дівчини. Та які образи, він мав рацію і Ессі це прекрасно розуміла. – А якщо вона розгніває його?

– Я за всім прослідкую. Я не дам нікому її образити. Ніколи.

Від тих слів на вустах дівчини заграла легка ніякова усмішка.

– Ти ж знаєш він буде навмисно провокувати! Ти знаєш, що їй не варто бачити таке!

– Досить, – спокійно сказав чоловік сталевим голосом. – Це один з тих випадків, коли ми не маємо вибору. Нам не варто грати з вогнем.

Він дописав листа, запечатав його і подав Вінсу. Той гнівно дивився на простягнуту руку, все ж схопив конверт і встав.

– Ти з ним не граєш. Ти хочеш кинутись в нього і тягнеш її з собою, – він вийшов, грюкнувши дверима.

Торіан відкинувся на кріслі, знову впершись у підлокітник і стомлено затуливши обличчя рукою.

Ессі, вагаючись, все ж легенько торкнулась його схиленого плеча. Він підняв голову і подився на дівчину. Вона була налякана, це видно. Чоловік накрив її долоню своєю, потім підніс її до своїх губ, залишивши невагомий заспокійливий поцілунок. Встав з крісла і пригорнув до себе.

Дівчина зітхнула і заплющила очі, насолоджуючись тим теплом, що від нього линуло.

– Я не дозволю, аби з тобою щось сталося, – тихо проговорив він. – Обіцяю, усе буде добре.

Вона йому вірила.