Безтурботний - Ю. Несбе

— Фахівець із Росії з нашої Служби безпеки говорить, що там, як і раніше, всім заправляють колишні кадебешники.

Симон знизав плечима:

— Служби службами, а послуги послугами, мій друже. Ну й у відповідь послуги. Ось про що йдеться, розумієш?

— А я думав, йдеться про гроші.

— Так я про це й кажу, мій друже.

Харрі вийшов на Соргенфрі-гате, а Симон рушив далі — у нього «деякі справи утворилися на Сагені, розумієш».

Харрі уважно оглядів вулицю. Мимо прокотив автофургон. Він попросив Тесс, карооку дівчинку, що розбудила його вранці, збігати на Тоєн за «Дагбладет» і «Вердене Ганг», проте ні в одній із газет не повідомлялося про те, що його оголошено в розшук. Але він однаково ніде не міг з’явитись: або він сильно помилявся, або кожен поліцейський екіпаж мав у своєму розпорядженні його фотографію.

Харрі квапливо підійшов до воріт, уставив ключ Расколя в замкову щілину і повернув його. Він постарався нічим не порушити тишу, що стояла в під’їзді. Перед дверима Астрід Монсен лежала газета. Увійшовши до квартири Анни, він обережно зачинив за собою двері й перевів подих.

Не думати про те, що тобі треба тут знайти.

У квартирі стояв затхлий запах. Він пройшов до вітальні. Там нічого не змінилося відтоді, як він був тут востаннє. У вікно лилося світло, висвічуючи три портрети, у променях сонця плавали порошинки. Він зупинився, роздивляючись картини. Спотворені обличчя дивним чином когось нагадували. Він підійшов до картин і кінчиками пальців провів по згустках олійної фарби на полотнах. Якщо вони щось і сказали йому, він цього не зрозумів.

Харрі вирушив на кухню.

Там смерділо брудним посудом і згірклим жиром. Він відчинив вікно і перевірив десертні тарілки та столові прибори в мийці. їх сполоснули, але не помили. Він ткнув виделкою в засохлі залишки їжі, відколупнув маленький шматочок і відправив його до рота. Японе-чилі.

За великою каструлею він виявив два келихи для вина. На денці одного з них залишився тонкий червоний осад, в інший начебто нічого не наливали. Харрі понюхав, але нічого, окрім запаху теплого скла, не почув. Поряд із келихами стояли дві звичайні склянки. Він узяв кухонний рушник, щоб подивитися їх на світло, не залишаючи відбитків пальців. Один був абсолютно чистий, а в іншому він виявив якийсь в’язкий наліт. Він поскріб нігтем і приклав палець до губ. Цукор. Із присмаком кави. Кола? Харрі заплющив очі. Вино і кола? Ні. Одне пило воду і вино. А інше — тільки колу, і винний келих виявився непотрібним. Він загорнув склянку в рушник і поклав до кишені піджака. Інтуїтивно він зайшов до ванної, зняв кришку з бачка унітаза і провів рукою по його задній стінці. Нічого.

Він вийшов на вулицю, із заходу насувалися хмари, вітер міцнішав. Харрі закусив губу. Потім зважився і попрямував на Вібес-гате.

Харрі відразу впізнав молодого чоловіка за прилавком слюсарної майстерні.

— Добридень, я з поліції, — сказав Харрі, сподіваючись, що хлопець не попросить показати посвідчення, яке залишилося в піджаці на віллі Албу в Слемдалі.

Хлопець відклав убік газету:

— Я знаю.

На мить Харрі охопила паніка.

— Я пам’ятаю, ти заходив за ключем, — хлопець широко всміхнувся. — Я всіх клієнтів пам’ятаю.

Харрі кашлянув:

— Ну, я-то не клієнт.

— Як?

— Ключ не мій був. Але рі^ не в цьому…

— Та я точно пам’ятаю, — перебив його хлопець. — Це був універсальний ключ, хіба не так?

Харрі кивнув. Краєм ока він побачив, як по вулиці мимо майстерні поволі проїхала патрульна машина.

— Я якраз про універсальний ключ і хотів запитати. Мені треба знати, як сторонній може зробити дублікат такого ключа. Наприклад, виробництва «Тріовінга».

— Ніяк, — сказав хлопець із стовідсотковою упевненістю в голосі, властивою читачам журналу «illustrert Vitenskap»[52]. — Тільки в «Тріовінгу» можна зробити повністю ідентичний дублікат. Єдиний спосіб — підроблювати довіреність на замовлення, але і в цьому разі обман виявиться, коли ти прийдеш за ключем, тому що ми зажадаємо посвідчення особи і звіримо зі списком імен власників квартир у будинку.

— Але я отримав цей дублікат тут. Мене попросили забрати його.

Хлопець наморщив лоб:

— Та ні, я точно пам’ятаю, що ти показав посвідчення, а я звірив ім’я. Адже ти на чиєсь прохання ключ отримував, так для кого ти його брав?

У скляних дверях відбивався патрульний автомобіль. Харрі побачив, що він проїхав мимо по іншій стороні вулиці.

— Забудь про це. Яким іще способом можна добути дублікат?

— Ніяким. «Тріовінг» робить дублікати тільки на замовлення фірм, які мають патент, таких, як наша. А ми, я вже говорив, перевіряємо документи і ведемо облік замовлень. Система має бути достатньо надійною.

— Це точно, — Харрі в роздратуванні потер щоку. — Я якось подзвонив і дізнався, що одна жінка з Соргенфрі-гате отримала три дублікати ключа від своєї квартири. Один ми знайшли у неї в квартирі, інший вона передала електрикові, щоб він міг увійти за її відсутності й щось там полагодити, а третій ми відшукали в іншому місці. Справа тільки в тому, що, здається, третій дублікат вона не сама замовляла. Можу я попросити тебе перевірити?

Хлопець знизав плечима:

— Та заради бога, але чом би її самої не запитати?

— Її нещодавно вбили. Пострілом у голову.

— Опаньки! — вигукнув хлопець, але жоден мускул не здригнувся у нього на обличчі.

Харрі затамував подих. Він щось відчув. Якийсь холодок — може, від дверей потягло. Достатньо для того, щоб волосся на потилиці піднялося. Хтось обережно кашлянув. Але ніби ніхто до приміщення не заходив. Він спробував не оглядаючись визначити, хто це був, але кут зору в нього був дуже малий.

— Поліція, — пролунав позаду нього високий дзвінкий голос. Харрі глитнув.

— Що? — запитав хлопець і через плече подивився на Харрі.

— Вони там, на вулиці, зупинилися, кажуть, у немолодої жінки в чотирнадцятому будинку замок зламали. їй терміново потрібний новий, ось вони і питають, хто б міг поїхати з ними.

— Ну так і їдь, Альфе. Ти ж бачиш, я зайнятий.

Харрі напружено прислухався до звуку кроків, які віддалялися.

— Анна Бетсен. — Він зміркував, що вимовив її ім’я пошепки. — Ти можеш перевірити, *чи сама вона отримала всі три ключі?

— Немає потреби. Напевно сама.

Харрі нахилився над прилавком:

— А може, все ж таки перевіриш?

Хлопець важко зітхнув