Безтурботний - Ю. Несбе

Вона обернулася до нього і здивовано посміхнулася:

— Що ти маєш на увазі?

— Ти впізнаєш того мужика, якщо, наприклад, тобі покажуть його фотографію?

Вона подивилася на нього довгим поглядом. Обережно поцілувала.

— Ну? — запитав він і випростав іншу руку з-під ковдри.

— М-м. Ні. Він стояв спиною до мене.

— Але може, пам’ятаєш, як він був одягнений? Я маю на увазі, на випадок, якщо тебе попросять упізнати його.

Вона похитала головою:

— Веретеноподібна звивина допомагає запам’ятовувати тільки обличчя. У решті мій мозок функціонує абсолютно нормально.

— Але адже ти запам’ятала колір машини, в якій я сидів?

Вона засміялася і притиснулася до нього:

— Напевно, тому що мені сподобалося те, що я побачила.

Він поволі прибрав руку в неї з шиї.

Два дні по тому він перевірив її за всіма пунктами програми. І їй не сподобалося те, що вона бачила. І те, що чула. І те, що відчувала.

Dig if you will the picture of you and I engaged in a kiss — the sweat of your body covers me..,[54]

Беате приглушила звук.

— Чого ти хочеш? — запитала вона й опустилася в крісло.

— Я ж сказав. Попросити вибачення.

— Ти вже попросив. Отже підведемо під цим риску. — Вона демонстративно позіхнула. — Я взагалі-то лягти збиралася, Томе.

Він відчував, як його починає охоплювати гнів. Не той, що вогненно-червоною лавою змітає всі перешкоди і засліплює, а той, що, здіймаючись білою лавиною, додає думці ясності і сили.

— Чудово. Тоді перейду до справ. Де Харрі Холе?

Вона розсміялася. Принц зірвався на фальцет.

Том заплющив очі, відчуваючи, як наливається силою від люті, що немов наповнила його судини крижаною освіжаючою водою:

— Харрі дзвонив тобі того вечора, коли зник. Він переслав тобі повідомлення. Ти його зв’язкова, єдина людина, на яку він зараз може покластися. Так де він?

— Я і справді дуже втомилася, Томе. — Вона підвелася з крісла. — Якщо у тебе ще є запитання, на які ти не отримаєш відповіді, то відкладімо цю розмову на завтра.

Том Волер не рушив із місця:

— У мене сьогодні сталася розмова з охоронцем у «Ботсені». Харрі побував там учора ввечері, з-під носа у нас ушився, хоча ми всю криміналку на ноги підняли. Ти знала, що Харрі у згоді з Расколем?

— Не збагну, про що ти говориш і яке все це має відношення до справи.

— І я теж, але пропоную тобі сісти, Беате. І вислухати коротку історію; мені здається, вона змусить тебе подивитися на Харрі та його друзів іншими очима.

— Відповідь буде негативною, Томе. Йди геть!

— Навіть якщо ця історія пов’язана з твоїм батьком?

Він помітив, як у неї здригнулися губи, і зрозумів, що він на вірному шляху.

— У мене є джерела — як би це сказати, — недоступні простим поліцейським, от чому мені точно відомо, що сталося, коли твого батька застрелили в Рюєні. І хто вбив його, теж відомо.

Беате напружено втупилася в нього.

Волер розсміявся:

— На таке ти не розраховувала, вірно?

— Ти брешеш.

— Батька твого вбили з «узі» шістьма пострілами в груди. Згідно з рапортом, він увійшов до банку для переговорів із грабіжниками сам і без зброї, отже, ніяких аргументів у нього не було. Він міг добитися тільки того, що грабіжники рознервуються і ще більше зробляться жорстокими. Страшенна помилка. Незбагненна. Особливо якщо врахувати, що твій батько славився своїм професіоналізмом. Але насправді з ним був напарник. Багатообіцяючий молодий інспектор, у якого попереду блискуча кар’єра. Але він ніколи не стикався з пограбуванням банку live[55], в усякому разі з нальотчиками і справжніми стволами. Того дня він запропонував відвезти твого батька додому після роботи, оскільки завжди прагнув опинитися в товаристві начальства. Отже батько твій під’їхав до Рюєна не на своїй машині, про що в рапорті не мовиться. Адже коли вас із мамою повідомили про те, що сталося, машина стояла у вас в гаражі, вірно, Беате?

Він помітив, як у неї на шиї набубнявіла й посиніла артерія.

— Чорт би тебе забрав зовсім, Томе.

— Іди сюди й послухай татусеву казочку, — сказав він і ляпнув рукою по маленькій подушці, що лежала поряд із ним. — Тому що я говоритиму дуже тихо, а тобі, чесно кажучи, слід її запам’ятати.

Вона мимоволі наблизилася до нього на крок, але зупинилась.

— О’кей, — сказав Том. — Сталося так того дня… коли це трапилось?

— У п’ятницю, третього червня, чверть по третій, — прошепотіла вона.

— Авжеж, того червневого дня. Вони почули повідомлення по радіо, банк опинився неподалік, вони під’їхали і зайняли позицію зі зброєю в руках. Молодий інспектор і навчений досвідом старший інспектор. Вони діяли за інструкцією, чекали підкріплення або хоч би того моменту, коли грабіжники вийдуть на вулицю. Але тут раптом в отворі дверей з’явився один із грабіжників, приставивши до скроні співробітниці банку дуло автомата. Він викрикнув ім’я твого батька. Грабіжник побачив їх через вікно і впізнав старшого інспектора Льонна. Він заявив, що жінці шкоди не завдасть, але їм потрібний заручник. Отже якщо Льонн погодиться зайняти її місце, то все о’кей. Але в такому разі він мусить залишити зброю й увійти до приміщення сам. І що ж робить твій батько? Він починає міркувати. А міркувати йому треба швидко. Жінка шокована. А люди від шоку вмирають. Він подумав про свою дружину, твою матір. Червневий день, п’ятниця, настають вихідні. І сонце… світило сонце того дня, Беате?

Вона кивнула.

— Він уявляє собі,яка духота стоїть зараз у приміщенні банку. Він у страшній напрузі. У паніці. І нарешті зважується. На що ж зважується твій батько, Беате?

— Він заходить до банку, — прошепотіла Беате, відчуваючи клубок у горлі.

— Він заходить до банку, — Волер притишив голос. — Старший інспектор Льонн заходить до банку, а молодий усе чекає і чекає. Чекає підкріплення. Чекає, коли з приміщення вийде жінка. Чекає, коли хто-небудь скаже, що йому робити або що це сон, навчання й він може вирушати додому, адже сьогодні п’ятниця і сонечко світить. А замість цього він чує. — Волер клацнув язиком… — Твого батька відкидає на вхідні двері, вони відчиняються, він падає на поріг. Із шістьма кулями в грудях.

Беате