Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

— Охеріти… — тільки й вимовив. Я очікував ворогів, але все ж таки не стількох.

Військо кремляді захвилювалося й радісно загуло. Попереду йшли «пєльмєшкі», численні гастрономічні чудовиська, сяк-так зліплені й ротаті. З-під їх пишних губ стирчали гострі ікла. За «пельмешками» сунула якась сіра маса, в якій можна було вгадати низькоякісну локшину. Це були «макароші» — радянські макарони, ще одне гастрономічне чудовисько. Потім шестиметрові пляшки з руками, ногами та в безкозирках. Це була «водочка». За нею діжкоподібні велетні брунатного кольору — «пивасики». Позаду переливалися на сонці гори «майонезику». Повний набір кремлядських гастрономічних чудовиськ. Раніше були «щі», але їх ніхто не їсть, тому зараз їх не використовували.

— Зараза! — тихо сказав Бухгалтер, який бачив таку саму картину в мене за спиною. — Невже для того я пережив Іловайськ і полон, щоб мене грохнуло якесь кремлядське їдло? Ну що за фігня!

— Спокійно, друже, ми ще повоюємо, — запевнив я. Рухом ока обрав вприскування у голову хімічних речовин, які б створили ейфорію від битви. У справжніх воїнів це відбувається без зовнішніх втручань, вони відчувають наближення сутички, і їх поглинає хвиля передчуттів. Але я не був воїном, я — вчений, мені треба було штучно підвищувати рівень своєї войовничості. Після кількох уколів у голову аж дихання збило. Я відчув пекуче бажання вбивати і страшенну радість від того, що ось-ось робитиму це. Підвищив гучність до максимуму, заволав: «Слава Україні!» — і кинувся в бій.

Кремлядське військо застогнало, «пельмешки» почали тиснутися один до одного, щоб ущільнити лави. Я підстрибнув і махнув руками, спрямувавши електромагнітні імпульси на ворога. Кількох десятків «пєльмєшок» просто розірвало. Шматки сірого тіста й поганого смердючого м’яса розлетілися навколо. Я кинувся в діру у лавах «пєльмєшок» і почав хапати та розривати їх навпіл. Одного, другого, третього, десяток! Але їх було забагато, вони кинулися на мене і обплели тістовими тілами. Потужні щелепи намагалися перекусити мої кінцівки. Я побачив що потужність потроху падає, й несподівано присів. «Пєльмєшки» радісно заверещали, бо подумали, що я поточився і ось-ось упаду, але я не впав, а щосили відштовхнувся від землі й злетів на кілька десятків метрів. Згори вдарив по них новими імпульсами, а коли приземлився, навколо були розідрані туші. До мене кинулися нові порції, вони не знали страху і не боялися померти. Я почав маневрувати, щоб не дати їм схопити себе. Пробивав отвори в лавах, перестрибував їх, тікав із оточення й нищив, нищив, нищив. Стрибок, два залпи з повітря, приземлення, удар однією ногою, яка розірвала одразу двох, потім другою — трьох, потім серії ударів руками, від яких полягло з півдесятка чудовиськ, далі ще один стрибок, щоб уникнути оточення, ще залпи й знову удар за ударом.

Я знищив дуже багато «пєльмєшків», їхні залишки відступили, а на мене посунули гори «макарош». Спробував бити імпульсами, але помітної шкоди від них не було. Переозброївся двома вогняними мечами. Рубав, не дозволяв їм схопити себе, стрибав, приземлявся за спинами і атакував звідти. Трохи захопився битвою й не помітив, як зі спини кинулися «водочка» та «пивасики». Бухгалтер почав стріляти й кричати. Я почув, відстрибнув і ухилився від ворожої атаки. Почав бити по «водочці» імпульсами, розбивав її пляшкоподібні тіла. З «пивасиками» було важче, бо їх тіла були пластичнішими і пропускали імпульси. А тут іще й випадково втрапив ногою в одну з гір «макарошей», яка схопила мене і спробувала знерухомити. Десятки «пивасиків» кинулися навперейми. Стрибнув, хотів вирватися, але «макароші» виявилися потужними й не відпустили. Я впав і почав в’язнути в них, а тут іще й залишки «пєльмєшків» кинулися. Я дав подвійну дозу відчайдушності й заверещав. Бойовий робот був лише підсилювачем моїх почуттів. Він мав власну потужність, але дуже залежав від того, що відчував я. А я відчув справжнє збудження. Відштовхнув кількох «пєльмєшків», збив ними з ніг «пивасиків», і почав випалювати «макарош» вогняними мечами. Бухгалтер досить прицільно стріляв у голови «пивасиків». Я знову стрибнув, цього разу вивільнився, в повітрі дав кілька залпів по «водочці», а потім згрупувався так, щоб приземлитися серед «пивасиків», яким почав пробивати боки потужними ударами залізних кулаків. Не гребував бити ногами. Кричав «Слава Україні!» й бився. Чудовиська сунули, але я встигав багацько знищити, а потім відстрибував, не дозволяючи себе оточити.

Це була успішна тактика, поки в бій не вступив «майонезик». Його жовтуваті фігури неквапливо сунули вперед. Я вдарив імпульсами, щоб перевірити цю зброю. Удар був настільки потужний, що «майонезик» здригнувся й розлетівся в різні боки. Частина потрапила на мого бойового робота. Я закрутив ним, щоб струсити «майонез», але той не струшувався, а кинувся на мене. Всі плями несподівано збіглися в одну, а та накрила мене й почала душити. Я спробував зірвати її, але майонез проходив крізь пальці, його неможливо було відшкрябати, а душити він продовжував. Я з усієї сили стрибнув, спробував збити майонез у повітрі, але де там! Чудовисько почало забивати камери спостереження, залишало мене без зору. Один за одним екрани в моїх очах заливалися жовтуватою масою.

Спробував використати вогняний меч. Увімкнув його й спрямував на себе. Це було ризиковано, я міг пошкодитись, але іншого виходу не було. Закричав від болю, бо вогонь почав пекти. Ще знеболювального! Ще! Знову стрибнув, махнув руками, і засохлий майонез став опадати шматочками. Наказав провести очистку камер, приземлився, вже не стріляв імпульсами, бо розумів, що це небезпечно передусім для мене. Раптом «майонез» вибухнув. Чесно кажучи, я не чекав від нього такого, навіть подумати не міг, що він на це здатний. Не просто вибух, а спрямований вибух! Потужний струмінь збив мене з ніг і огорнув товстим десятисантиметровим шаром, який одразу почав стискатися, щоб я не міг рухатись. Я підняв потужність до максимуму й викинув праву руку. Хотів пробити. Вдалося, кулак виліз назовні, але не більше. Я не міг підвестися. Бухгалтер знову почав стріляти.

— Виривайся, виривайся! — закричав він.

Я ввів собі максимальну дозу люті. Заверещав, увімкнув вогняний меч, розрізав «майонезик» у кількох місцях, послабив тиск і вже зміг підвестися на коліно, коли удар збив мене з ніг, а потім щось надзвичайно важке притиснуло мене до землі. Монстр зібрався в єдину гору і став надпотужним! Я рубав мечами, але вони швидко згасли, залиті. Я не