Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

різні послуги, як-от відрядження фахівців для виконання смертних вироків, технічна допомога в підкупі юстиції, яка в певних випадках буває доконечною. Ці неформальні переговори на найвищому рівні забирали багато часу, і довелось робити перерву на обід, щоб тут-таки в залі трохи випити й підкріпитися біля буфету. Нарешті дон Барціні спробував закрити засідання.

— Отже, все вирішено, — заявив він. — Ми встановили мир, і дозвольте мені висловити мою повагу донові Корлеоне, що його ми всі знаємо вже багато років як людину слова. Якщо виникнуть ще якісь розходження, ми можемо зібратися знову; немає сенсу вдруге припускатися таких дурниць. З мого боку ніяких заперечень немає, я радий, що все в владналося.

Лише Філіпп Татталья був трохи стурбований. Вбивство Сантіно Корлеоне зробило його найуразливішою постаттю серед усіх присутніх у тому випадку, якщо знову спалахне війна. І він уперше виголосив довгу промову.

— Я згоден з усім, що тут ухвалили, і готовий забути нещастя, що випало на мою долю. Але мені б хотілося почути ясні запевнення від Корлеоне. Чи не замислить він якоїсь особистої помсти? З часом, коли його позиції, можливо стануть міцніші, чи не забуде він, що ми заприсяглися в дружбі? Звідки мені знати; ану ж через три-чотири роки він вирішить, що з ним обійшлися не по правді, що його проти власної волі схилили до угоди, і відкине цю угоду? Невже нам доведеться постійно остерігатися один одного? Чи справді це буде мир не тільки в справах, а й у душі? Чи дасть Корлеоне нам усім свої запевнення, як ось я даю їх зараз?

Саме тоді Корлеоне виголосив промову, яку довго пам'ятатимуть і яка підтвердила його становище найдалекогляднішого з-поміж них усіх, найщедріше наділеного здоровим глуздом і вмінням поцілити в саму суть справи. Вислів з його промови став по-своєму таким же відомим, як і «залізна завіса» Черчилля, хоча він дістався до широкої громадськості лише через десять років.

Вперше дон Корлеоне говорив до зборів, підвівшись з крісла. Невисокий, трохи схудлий після своєї «недуги» — можливо, тепер ясніше ніж будь-коли було видно, що йому вже шістдесят, однак, поза всякими сумнівами, до нього повернулася колишня фізична міць і гострота розуму.

— Що б за люди були з нас, якби ми не керувалися здоровим глуздом, — заявив він. — Ми були б не кращі за хижих звірів у джунглях. Але ми наділені розумом, ми можемо доводити один одному що треба, ми можемо й самі добирати, що й до чого. Ну навіщо заводив би я ще раз усю цю колотнечу? Я втратив сина, це моє нещастя, і я маю пережити його сам, не вимагаючи, щоб невинний світ навколо мене страждав разом зі мною. Отже, я даю слово честі, що ніколи не намагатимуся помститись. Ніколи не стану копатися в минулому. Я залишу ці стіни з чистим серцем.

Дозвольте нагадати, що ми завжди маємо пильнувати свої інтереси. Усі ми — люди, що не захотіли бути дурнями, відмовилися бути ляльками, що танцюють, коли їх смикають за ниточку високопоставлені особи. Нам повелося добре в цій країні. Майже всі наші діти живуть кращим життям. У декого з нас є сини — професори, вчені, музиканти, ви самі також щасливі. Можливо, ваші онуки стануть новими пеццонованте. Ніхто з нас не хотів би, щоб наші діти йшли нашим шляхом — це дуже важкий шлях у житті. Хай вони будуть такими, як усі інші, ми своїм завзяттям забезпечимо їм становище в суспільстві й добробут. У мене вже є онуки й, можливо, хто знає, колись їхні діти стануть губернаторами, а може, й президентами Сполучених Штатів — у Америці нічого не виключене. Але ми не повинні відставати від свого часу. Час пістолетів, різанини та вбивств уже минув. Нам треба бути кмітливими, як бізнесмени, це гарантує більше прибутків, це вигідніше нашим дітям і внукам.

Щодо наших власних вчинків, то ми не відповідаємо за тих пеццонованте, що беруть на себе сміливість вирішувати, як нам жити, і оголошують війни, де ми мали б накладати життям, захищаючи їхні інтереси. Хто сказав, що ми повинні підкорятися законам, які вони виробили, щоб захищати власні інтереси й завдавати шкоди нашим? І чому тоді вони мали б утручатися, коли ми влаштовуємо свої справи? Sonna cosa nostra — це наша справа, — сказав дон Корлеоне. — Ми самі порядкуватимемо в нашому світі, бо це наш світ, «коза ностра». Отже, нам треба триматися гурту, щоб оберігати себе від отих втручань. Інакше нам просилять кільце в ніздрі, як мільйонам неаполітанців та інших італійців у цій країні.

З цих міркувань, з інтересів спільної вигоди, я відмовився під помсти за мого сина. Присягаюсь, що доки відповідаю за дії моєї «родини», ніхто пальця не підніме проти присутню тут, хіба б виникли поважні причини й хтось зухвалими діями змусив до того. Я згоден поступитися своїми комерційними інтересами заради спільної вигоди. Це моє слово, слово честі, а ті, що зібралися тут, знають, що я ще ніколи не порушив свого слова.

Але ж у мене є й свої інтереси. Мій менший син, звинувачений в убивстві Солоццо й капітана поліції, мусив утекти і тепер переховується. Тепер я хочу забезпечити його повернення додому, хочу зняти з нього ці фальшиві звинувачення. Це моя справа, я сам візьмуся за неї. Я або розшукаю справжніх убивць, або ж доведу владі його невинність — можливо свідки та інформатори відмовляться від своїх брехливих зізнань. Та знову ж таки наголошую, що це моя справа, і сподіваюся, що зумію повернути сина додому.

Але мені б хотілося сказати ще й таке. Я чоловік забобонним ; воно й смішно, але мушу визнати за собою таку ваду. Отже, якщо з моїм меншим сином трапиться якась нещаслива пригода, якщо полісмен випадково пристрелить його, якщо він повіситься в камері, якщо з’являться нові свідки, щоб довести його вину, моя забобонність вимусить мене вважати, що це наслідок недоброї волі декого з-поміж тих, хто сьогодні сидить за оцим столом. Я скажу вам більше. Якщо мого сина вб'є блискавка, я звинувачу когось із присутніх. Якщо його літак упаде в море, або океанські хвилі поглинуть корабель, на якому він пливтиме, або якщо він помре від пропасниці, чи на його автомобіль наїде поїзд, така вже моя забобонність, що я запишу це на рахунок недоброї волі когось