Мій чоловік за контрактом - Кетрін Сі

«Треба бути трохи схожими, щоб розуміти одне одного, але й трохи різними, щоб один одного кохати.»

І ось я знову сиджу у кабінеті Тайлера одна. Чоловік пішов за нашим контрактом, але його немає більше години. Цього разу я вирішила спокійно посидіти на дивані, мені вистачило, що в той раз я сказала йому, що він сексуальний. Хоча, це цілковита правда. Як я вже згадувала він схожий на типового чоловіка з роману, у якого вікове обмеження двадцять один плюс. Нарешті двері до кабінету відчинилися і Тайлер зайшов, у руках він тримав папери.

— Вибач, що так довго, — сів біля мене, — Мене затримали в цеху, потрібно було погодити дизайн нової колекції. 

— Не хвилюйся, я в будь-якому випадку чекала б тебе. 

— Знаю. — віддав мені договір про прийом на роботу. — Прочитай його і якщо тебе все влаштовує, то підписуй. 

— Це я стільки за рік буду отримувати? — Тайлер подивився на суму.

— За місяць, — здивовано мовив той. — І плюс бонуси. 

— За місяць?! — ручка вилетіла з моїх рук. 

— Навіть страшно запитати скільки ти заробляла до цього. 

— У мене була своя студії, тож дохід завжди був різний, — нащупав ручку під столом, я підняла її, — В один місяць могло бути більше, в інший менше. 

— Чому закрила студію? 

— Батьку потрібні були гроші, тож він змусив мене, це зробити. — я так любила свою студію.

— Не здивований. 

— Тримай, — віддала договір про прийом на роботу. Я тепер офіційно працівник дуже масштабної та дорогої компанії. На початку свого шляху, я й подумати не могла про таке. 

— Тепер цей. Твій пункт, про який ти просила — доданий, він останній у списку, — відкрила останню сторінку, щоб перевірити, — Абігейл Роуз, не довіряєш мені?

— Просто хотіла подивитися! — мені було приємно, що він не пропустив повз вуха моє прохання. 

Алекс зазвичай ігнорував мої прохання. Чим більше думаю про наші відносини з ним, тим більше помічаю червоних папірців. Алекс, ще той спеціаліст в токсичних стосунках. Стейсі стільки разів намагалася мені про це сказати, а я сліпо ігнорувала.

— Про що думаєш? — я досі дивилася на останній пункт нашого контракту. 

— Про свого колишнього. — не стала брехати. 

— Хочеш повернутися до нього? 

— Що? Ні! Я думала про те, скільки разів він ігнорував мене, та мої прохання… Дякую, Тайлере. — підписала контракт.

— Ти так спокійно підписала його? — кивнула, — А раптом я додав якийсь ще пункт, або змінив? 

— А ти зробив щось таке? — схрестила руки на грудях.

— Ні, але все ж..

— Ось і все, — перебила його. — Коли починається мій робочий день?

— Взагалі, тобі не обов'язково приходити на роботу кожного дня, — забрав контракти і пішов до свого робочого столу. — Ти тут потрібна, тільки коли з'являється новий продукт, або ж, потрібно переробити фото старих прикрас.

— Я не хочу сидіти одна вдома.

— Тоді, я поставлю тобі тут робочий стіл і будеш сидіти тут? 

— Я не проти. — Тайлер здивувався.

— Гаразд..  тоді, я сьогодні замовлю все необхідне для тебе. 

— Дякую. 

Після закриття студії я постійно сиділа вдома і виходила лише на побачення з Алексом, або, щоб випити зі Стейсі. 

— Не хочеш кави? Я бачила внизу кав'ярню, тож можу сходити і купити нам. 

— Внизу забагато репортерів, тож краще купити на даху.

— На даху? 

— Так, мій друг займається цим бізнесом, тож я запропонував йому відкрити кав'ярню, спеціально для моїх працівників. 

— Це цікаво, — повільно мовила я.

— Візьми мені будь ласка холодне американо, з ванільним сиропом, — віддав мені свою кредитку.

— Тайлере, я в змозі купити дві кави, тож не потрібно. — рішуче мовила я. 

— Ти хочеш купити мені каву? 

— Так, що тут дивного? — його вираз обличчя говорив сам за себе. 

— Я не звик до такого, ось і все… але дякую. 

— Холодний американо з ванільним сиропом? 

— Так. 

— Я швидко, — вийшла з його кабінету. Ліфт чекати довго, тож пішла сходами. Я очікувала побачити маленьку кав'ярню, але я знову недооцінила масштаби. Це приміщення було в два рази більше за мою квартиру і людей тут вдосталь. Воно й не дивно, у Тайлера ціла будівля працівників. У такі моменти я відчуваю наскільки в нас з ним різні соціальні рівні. 

— Добрий ранок, два холодних американо будь ласка. 

— Нічого собі, — бариста дивилася на мене, — Ви дружина Тайлера Веста? — як вона це зрозуміла? 

— Так, я його дружина, — ніяково мовила я. 

— Ви дуже гарна! 

— Дякую. 

— Ваше замовлення, — два холодних американо?

— Так, в одне додайте будь ласка..

— Ванільний сироп?

— Так, — посміхнулася. Вона знає, що Тайлер п'є каву з ванільним сиропом, вочевидь довго працює. Хоча, можливо її змусили, це вивчити. 

Купивши каву я повернулася до кабінету Тайлера, він розмовляв з кимось по телефону.

— Ви розумієте, що це порушення нашого договору? — сподіваюся, він не з моїм батьком розмовляє. — До вечора я чекаю нові упаковки, якщо не буду, я подам на вашу організацію до суду! — це точно не мій батько. — Що за бовдури там працюють? — віддала йому каву. — Дякую, Абі. 

— Якісь проблеми? 

— Так, знов, не ту упаковку для колекції надіслали. — зробив ковток кави. 

— Що за колекція?

— Післязавтра будеш фотографувати її. 

— Зрозуміло, — хотілося би почути більш розгорнуту відповідь, але вочевидь, Тайлер дуже зайнятий. Я сіла на диван і мовчки пила свою каву. 

Робити нічого, тож я просто читала нові розділи манхви, і якраз дійшла до моменту поцілунку головних героїв. Автор дуже детально промалював цю сцену.

— Абігейл Роуз, ти що це робиш? — підскочила з дивану. Голос Тайлера був біля мого вуха. 

— Налякав мене! 

— Звісно налякав, ти читала якісь непристойності. 

— Це звичайний поцілунок.

— Звичайний? 

— Я не читали порнушку, це манхва про офісний роман! — відчуваю як мої щоки палають, але я не розумію чому.