Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Він пішов на кухню, щоб глянути, що там можна було знайти.

Коли він зайшов, чоловік, що був там, підняв на нього очі.

— Бене!

— Треба ж таке! Привіт, Дюку!

Дюк міцно його обійняв і поплескав по спині.

— Бене, ти — світло моїх очей! Чорт забирай, як же я радий тебе бачити! Ти є Бог. Як тобі приготувати яйця?

— Ти є Бог. Ти готуєш?

— Лише коли не можу знайти когось іншого, хто приготує щось для мене, — як ось зараз. Найчастіше готує Тоні. Час від часу ми всі це робимо. Навіть Майк, якщо тільки Тоні його не спіймає й не вижене — бо Майк і тут винятковий: він найгірший у світі кухар, — Дюк продовжував розбивати яйця в тарілку.

Бен приєднався до нього.

— На, ось тобі тости і кава. Тут десь є вустерський соус?

— У Паті є. Ось, — додав Дюк, — я заглядав до тебе з півгодини тому, але ти все ще хропів. Я був зайнятий, — і в тебе також були справи, від самого приїзду аж дотепер.

— Чим ти тут займаєшся, Дюку? Окрім того, що готуєш, — якщо не можеш цього уникнути?

— Ну, я диякон... І колись стану жерцем. Не те щоб це мало значення, але я — повільний. Вивчаю марсіанську... Тут кожен це робить. А ще я — майстер, так само як і в Джубала.

— Знадобиться ціла бригада, щоб підтримувати місце такого розміру.

— Бене, тебе б здивувало, якби ти дізнався, як мало для цього потрібно. Я маю стежити за водогоном — але якось згодом тобі слід ознайомитись з унікальним способом Майка лагодити забитий туалет. Мені не часто доводиться гратися в сантехніка, бо, окрім водогону, майже вся техніка в цій будівлі — ось тут, на кухні... Вона не така нафарширована усілякими пристроями, як Джубалова.

— У мене склалося таке враження, що у вас в храмі є дуже складні пристрої.

— Тричі "ха". Ніякої техніки. Пристрій для керування світлом — ось і все, плюс кілька простіших. Фактично, — Дюк посміхнувся, — один з моїх найважливіших обов'язків — це не обов'язок узагалі. Я пожежний інспектор.

— Що?

— У мене є ліцензія пожежного інспектора, його повноваження перевіряти тут все. Те ж саме і з санітарним інспектором, та з інспектором з безпеки, — і всім їм тут нічого робити. Проте це також означає, що нам ніколи не доведеться впускати сторонніх у це приміщення, — тож ми і не впускаємо. Вони відвідують зовнішні служби... Але ніколи не йдуть далі — якщо тільки Майк не дасть на це дозвіл.

Вони наклали їжу в тарілки й сіли за стіл. Дюк запитав:

— Ти залишаєшся — чи не так, Бене?

— Не знаю, чи я зможу, Дюку.

— Гм... Я сподівався, що в тебе більше здорового глузду, ніж у мене. Я теж прийшов сюди лише навідатися... І повернувся додому, а потім ще з місяць ходив похмурим — поки не сказав Джубалу, що йду назавжди. Та не зважай: ти повернешся. Не приймай жодних остаточних рішень до Розділення води сьогодні ввечері.

— Розділення води?

— Хіба Доун тобі не говорила? Чи Джилл?

— Гм... Ні, здається.

— Тобі не говорили. Чи, можливо мені слід дозволити Майку це пояснити? Ні, в цьому немає потреби; люди однаково згадуватимуть про це впродовж усього дня. Звичайно, ти ґрокаєш розділення води; ти ж — один з Першоназваних.

— Першоназваних? Доун вже вживала цей вираз.

— Його застосовують для нас — тих, хто став водними братами Майка, ще не вивчивши марсіанської. Зазвичай всі інші не розділяють води й не стають ближчими, аж доки не перейдуть з Сьомого Кола у Восьме. А до того часу вони вже починають думати марсіанською. Чорт, деякі з них знають її значно краще, ніж я зараз, оскільки я сам став Першоназваним — і почав навчання вже після того, як опинився в Гнізді. О, насправді це не заборонено. Нічого не заборонено — навіть розділити воду з кимось, хто ще не готовий для Восьмого Кола. Чорт, якби я хотів, то міг би підчепити в барі якусь ціпоньку, розділити з нею воду, потім переспати, а вже тоді відвести її в Храм і почати її навчання. Проте я не хочу. У тому-то й річ; я цього навіть не хочу. Найбільше, на що я міг би наважитись, якщо воно того варте — це привести її на зовнішню службу, дозволити Майку оглянути її й з'ясувати, чи це їй підійде. Бене, я зараз спробую вгадати. Впевнений, що в тебе були неперевершені ночі з неперевершеними кралями.

— Ну, так. Але небагато.

— Прекрасно знаю, що так воно і було. Проте ти більше ніколи в своєму житті не ляжеш у ліжко з жодною з них, окрім твоїх водних братів.

— Гмм...

— Ось побачиш. Перевірмо це через рік, і ти скажеш мені. Майк може вирішити, що хтось готовий, щоб розділити воду, ще до того, як та людина досягне навіть Сьомого Кола. Одну пару, яка живе в Гнізді, Майк обрав й запропонував їм воду, щойно вони вступили в Третє Коло, і зараз він — жрець, а вона — жриця. Це — Сем і Рут.

— Я не знайомий з ними.

— Познайомишся, — сьогодні ввечері. Але Майк єдиний може бути одразу в чомусь впевнений. Дуже рідко Доун, а інколи — Патті обирають когось для особливого розвитку та особливого навчання... Але ніколи не роблять цього за межами Третього Кола. І я впевнений, що вони завжди радяться з Майком перед тим, як починати діяти. Не те, щоб їм всім це було необхідно.

У будь-якому разі у Восьмому Колі починається і розділення, і зближення. Потім, рано чи пізно, відбувається випускна служба у Дев'ятому Колі Гнізда — саме цю службу ми й маємо на увазі, коли говоримо "Розділення води", — попри те що ми розділяємо воду щодня. Її відвідує усе Гніздо; після неї нові брати — зазвичай це подружжя — назавжди стають частиною Гнізда. У твоєму випадку ти вже є його частиною... Але ми ніколи не проводили служби для тебе. Тож сьогодні ми відклали всі інші справи, щоб привітати тебе. Те ж саме зробили для мене, — Дюк поринув у спогади. — Бене, це найпрекрасніше відчуття в світі.

— Але я й досі не знаю, що це, Дюку.

— Ну, це багато речей... Ти колись бував на справжній гавайській вечірці — з тих, яку накривають копи і яка зазвичай закінчується кількома розлученнями?

— Ну... Так.

— До цього часу, брате, ти був лише на пікніках недільної школи. Це одна зі сторін служби. Ти коли-небудь був одружений?

— Ні.

— Ти є одружений. Просто раніше ти про це не знав. Після сьогоднішнього вечора у тебе більше не виникне жодних сумнівів щодо цього.

Дюк знову поринув у радісно-тужливу замисленість.

— Бене, я раніше вже був одружений... І — протягом якогось нетривалого часу — це було просто прекрасно. А потім все пішло шкереберть. Цього разу мені це весь час подобається. Прокляття, я це полюбив! І послухай, Бене, я не маю на увазі, що це весело — жити з купою життєрадісних крихіток. Я люблю їх — усіх своїх братів. Обох статей.

Візьми Патті (а ти візьмеш!): Патті — мати усім нам... І не думаю, що будь-хто — чоловік чи жінка — впорається з цією потребою, навіть якщо вони думають, що вже виросли. Патті... Ну добре: Патті просто важлива! Вона нагадує мені Джубала... А тому старому покидьку краще б було прийти сюди й сказати своє слово. Гадаю, що це не тому, що Патті — жінка. О, я не ховаюся в кущі...

— Хто тут ховається в кущі? — раптово пролунало високе контральто.

Дюк озирнувся.

— Не я, о поступлива левантійська хвойдо! Йди сюди, крихітко, і поцілуй свого брата Бена.

— Мені ніколи в житті за це не платили, — заперечила жінка й плавно підійшла до них. — Я почала віддавати ще до того, як мені сказали це робити, — вона поцілувала Бена обережно й наполегливо. — Ти є Бог, брате.

— Ти є Бог. Розділяю з тобою воду.

— Ніколи не відчувай спраги. І ніколи не звертай уваги на те, що каже Дюк, — він поводиться як грудне немовля.

Вона нахилилася до Дюка й поцілувала його — все повільніше, поки він мацав її приголомшливий задок. Бен помітив, що це була низька, повненька, жагуча брюнетка з копицею важкого чорно-синього волосся довжиною майже до грудей.

— Дюку, ти, коли прокинувся, ніде не бачив журнал "Будинок Леді"? — вона потягнулася через його плече, взяла виделку й почала їсти яєчню. — Ммм... Смачно. Це не ти готував, Дюку.

— Це Бен. Чому б це я мусив шукати журнал "Будинок Леді"?

— Бене, гарно збий точнісінько в такий самий спосіб ще пару десятків яєць, і я зроблю яєчню. Там була стаття, яку я хотіла показати Патті, любий.

— Добре, — погодився Бен і підвівся, щоб виконати її прохання.

— І жодних ідей від вас двох про нове оздоблення цієї діри — або я звідси піду. І залишіть трохи яєць для мене! Гадаєш, ми, чоловіки можемо робити свою роботу на голодний шлунок?

— Ну-ну, Дюку, любий. Розділена вода примножується. Як я говорила, Бене, скарги Дюка ніколи нічого не означають — поки у нього стільки жінок, що вистачило б для двох чоловіків, а також їжі, достатньої для трьох, він залишається покірним маленьким ягнятком, — вона заштовхала виделку з їжею Дюкові в рот, а потім продовжила трапезу. — Тож досить кривлятися, брате; я приготую вам другий сніданок. Чи це вже буде третій?

— Ще й першого не було: ти його з'їла. Рут, я розповідав Бену, як ви з Семом перестрибнули з Третього на Дев'яте. Думаю, він непокоїться через думку про те, чи заслуговує Розділення води сьогодні ввечері.

Вона вполювала останній шматочок на тарілці Дюка, потім підійшла до плити й почала готувати.

— Дюку, ти підеш, а я поки приготую щось більше від яєчні. Візьми свою чашку з кавою й забирайся. Бене, я теж хвилювалася, коли прийшов мій час, — але тобі не варто перейматися, любий, тому що Майкл ніколи не помиляється. Тут твоє місце — інакше тебе взагалі тут не було б. Ти збираєшся залишитися?

— Ну... Я не можу. Для першого разу досить.

— Ну що ж, їдь. Потім ти повернешся. А одного дня залишишся. Дюк має рацію, — ми з Семом перестрибнули... І це було зроблено занадто швидко для манірної домогосподарки середніх років.

— Середніх років?

— Бене, одна з переваг дисципліни в тому, що це приводить до ладу твою душу — і тіло також. У цьому питанні християнські богослови зовсім не помилялися. Помітив хоч якісь пляшечки з ліками у ванних?

— Гм... Ні.

— Бо їх там немає. Скільки людей тебе цілували?

— Щонайменше кілька.

— Як жриця — і я цілую значно більше, ніж "кілька". Проте у Гнізді ні в кого не буває навіть нежиті. Раніше я була плаксивою жінкою, яка ніколи не почувалася добре і вічно скаржилася "по-жіночому", — вона посміхнулася. — Нині я жіночніша, ніж будь-коли раніше, стала на двадцять фунтів легшою й на роки молодшою; і мені більше немає на що скаржитися — мені подобається бути жінкою.