Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Це все одно, що завершити історію словами: "...і тоді маленький хлопчик упав з ліжка й прокинувся; це був лише сон".

— Не бурчи на мене; поговори про це з Майком. Проте повір мені — він змусить це звучати переконливо. Одного разу він зупинився і сказав: "Ви, мабуть, втомилися від такої кількості розмов...", а вони вигукнули у відповідь: "Ні!" Кажу тобі, — він і справді захопив їх. Але він заперечив, що його голос був втомлений — і що у будь-якому разі в церкві повинні траплятися дива, а це була церква, навіть попри те, що там не було звиклих прикрас. "Доун, принеси мені мою чарівну скриньку". Потім він зробив по-справжньому неперевершений змах рукою, — ти знав, що він виступав фокусником на ярмарку?

— Знав, що він там був. Але він ніколи не пояснював мені точних причин цього свого гріха.

— Він надзвичайно майстерний фокусник; він робив для них такі трюки, які вразили і мене. Проте це не мало б значення, якби це були фокуси з картами, яких вчать дітей, — тоді вони під його бурмотіння виходили б і йшли геть. Він зупинився і, ніби перепрошуючи, промовив: "Людина з Марса має робити надзвичайні речі... Тож я маю показувати кілька чудес під час кожної зустрічі. Не моя заслуга в тому, що я — Людина з Марса; це просто сталося зі мною. Та дива можуть траплятися й з вами, якщо ви цього захочете. Як би там не було, щоб мати можливість бачити більше, ніж ці дріб'язкові дива, вам потрібно увійти в Коло. З тими з вас, хто насправді хоче вчитися, я побачуся пізніше. Картки передадуть по колу".

Патті пояснила мені, що насправді робив Майк. "Цей натовп — звичайні простаки, любий; люди, які прийшли сюди з цікавості — чи, можливо, їх привели сюди інші, з тих, хто вже досяг одного з внутрішніх кіл". Джубале, Майк створив дев'ять кіл — це як ступені в ложі, — і нікому не кажуть, що насправді є кола ще й далі, аж доки вони не будуть готові до них перейти. "Це лише трюк Майка, — сказала мені Пат, — Для нього це так само легко, як дихати; впродовж усього часу він відчуває їх, вимірює, проникає їм у голови та вирішує, хто з них узагалі підходить. Можливо, це — один з десяти. Саме тому він так затягує виступ: Дюк сидить нагорі, за ось тими ґратами, а Майкл вказує йому на кожного простака, якого щойно виміряв, — де він сидить та все інше. Майк може затримати кожного... І відсіяти тих, хто йому не сподобався. Доун візьме на себе цю частину після того, як отримає схему розсадження по місцях від Дюка".

— Як їм це вдається? — запитав Гаршоу.

— Я не бачив, Джубале. Яка різниця? Є з десяток способів; вони можуть відділяти від стада тих, кого хочуть, — відколи Майк дізнається, хто вони, і якимось чином подає сигнал Дюку. Я не знаю. Патті говорить, що він ясновидець, — і говорить це серйозно. І, знаєш, я не відкидатиму таку можливість. Проте одразу ж після цього вони збирають пожертви. Навіть це Майк робить не по-церковному, — ну, ти знаєш: спокійна музика та величаві прислужники. Він сказав, що ніхто б не повірив, що то була церковна служба, якби не збирали пожертв... Тож і він це робитиме, але по-іншому: тут брати чи покласти — кожен обирає сам. Потім вони передали скриньки для пожертв, уже заповнені грішми. Майк продовжував говорити про те, що це залишила остання група, щоб допомогти тим, хто розорений, голодний чи нужденний. Проте якщо вони відчували, що можуть віддати — віддавали. Ділилися з іншими. Просто робили або те, або інше — клали щось або брали. Коли я це побачив, то зрозумів, що він знайшов ще один спосіб, як позбутися зайвих грошей.

Джубал замислено промовив:

— Не впевнений, що він щось від цього втрачає. Та проповідь, проведена як слід, повинна спонукати більшість людей віддавати більше... І лише кілька візьмуть трохи. Ймовірно дуже небагато. Я б сказав, що насправді важко збагачуватися й брати, коли люди з усіх боків від тебе кладуть гроші у скриньки... Хіба що тобі вони дуже потрібні.

— Не знаю, Джубале... Але розумію, що вони ставляться до тих пожертв точнісінько так само, як і до купи грошей нагорі. Потім Патті швидко потягла мене до виходу — щойно Майк передав службу своїм верховним жрицям. Ми перейшли до значно меншої аудиторії, де проводили служби, відкриті лише для Сьомого Кола — людей, які належали до церкви щонайменше впродовж кількох місяців і засвідчили поступ. Якщо це є поступ.

Джубале, Майк одразу перейшов від однієї служби до іншої, — а я не міг пристосуватися до змін. Зовнішня зустріч була наполовину популярною лекцією, а наполовину — чистою розвагою, ця ж більше нагадувала ритуал вуду. Цього разу на Майкові була мантія; він здавався вищим, аскетичнішим і сильнішим; присягаюся, його очі випромінювали світло. Освітлення там було тьмяне, звучала дивна музика, яка викликала бажання танцювати. Цього разу ми з Патті зайняли подвійне місце поруч, і цей диван більше нагадував ліжко. Про що була служба, сказати не можу. Майк співав їм марсіанською, вони відповідали марсіанською, за винятком скандування: "Ти є Бог! Ти є Бог!", якому завжди відлунювало якесь марсіанське слово, через яке в мене болітиме горло, якщо я спробую його вимовити.

Джубал видав шум, схожий на каркання.

— Це воно?

— Що? Гадаю, що так, — з урахуванням твого жахливого високого акценту. Джубале... ти попався на гачок? Чи просто знущаєшся?

— Ні. Стінкі навчив мене, і він каже, що це — найчорніша єресь. З його точки зору, я маю на увазі. Це марсіанське слово Майк перекладає як "Ти є Бог". Проте наш брат Махмуд говорить, що це навіть і близько не передає його справжнього значення. Це всесвітнє проголошення власного самоусвідомлення... Чи "визнання гріхів" з цілковитою відсутністю розкаяння... Та з десяток інших, апріорі неперекладених значень. За словами Стінкі, справа не тільки в тому, що їх не можна перекласти, — але й в тому, що ми насправді не розуміємо їх марсіанською, за винятком того, що це — погане слово. І найгірша з можливих думок, значно ближча до виклику Сатани, ніж до благословення від великодушного Бога. Це все, що там було? Лише купка фанатиків, які викрикували марсіанською один до одного?

Гм... Джубале, вони не кричали — і це не виглядало фанатично. Інколи вони майже шепотіли, і у кімнаті западала мертва тиша. Потім все звучало ледь голосніше — але не дуже. Вони бурмотіли щось на кшталт вірша, схожого на кантату, — так, наче повторювали його безліч разів... І все одно не було враження, ніби це була репетиція; відчуття інше; здавалося, що всі вони — це одна людина, яка бурмоче собі під ніс те, що відчуває у той момент. Джубале, ти бачив, як це робили фостеріти...

— Шкода визнавати — бачив, і навіть більше, ніж хотілося.

— Що ж, у цьому не було навіть натяку на божевілля. Все було легко й тихо, наче вони засинали. Правильне напруження, яке поступово наростало, але... Джубале, ти коли-небудь був на спіритичному сеансі?

— Так. Я спробував усе, що міг, Бене.

— Тоді тобі відоме те напруження, що може виникнути, коли ніхто не рухається й не промовляє ані слова. Це було більше схоже на спіритичний сеанс, аніж на галасливе відродження — ну, або на найспокійнішу церковну службу. Проте служба не була спокійною: у ній приховувалася жахлива сила.

— Сюди підійде слово "аполлонічна".

— Що?

— Як противага "діонісійському". Мушу сказати, обидва визначення — радше прокрустові. Люди мають схильність спрощувати "аполлонічне" до "тихого", "спокійного" та "прохолодного". Проте "аполлонічне" та "діонісійське" — де дві сторони однієї монети. Монахиня на колінах у своїй келії, зберігаючи ідеальний спокій та розслаблене обличчя, може бути у значно божевільнішому релігійному екстазі, ніж будь-яка жриця Пана чи Пріапа, яка святкує весняне рівнодення. Екстаз у голові, а не у діях, — Джубал фиркнув. — Ще одна поширена помилка — ототожнювати "аполлонічне" з "добрим" — лише тому, що всі наші найсмиренніші секти радше аполлонічні у своїх ритуалах та заповідях. Це — не більше, ніж місцеве упередження. Продовжуй.

— Що ж... люди були такі тихі, мов монахині під час служби. Вони не просто сиділи, дозволивши Майку себе розважати. Вони повільно проходжувалися, мінялися кріслами і, без сумніву, обіймалися; переконаний, що лише обіймалися,— проте освітлення було дуже погане, тому було важко розібрати щось на відстані більшій від одного ряду. Одна дівчина почала йти в наш бік, щоб приєднатися до нас, проте Пат подала їй знак піти... тож вона просто поцілувала нас і відійшла, — Бен посміхнувся. — Поцілувала досить добре, — хоча й не фліртувала. Лише на мені не було мантії, тому я впадав в очі, мов пробіл у тексті. Проте вона не звернула на це увагу.

Вся служба була дуже буденною. А зараз здається узгодженою, мов рухи тіла балерини. Майк продовжував працювати: інколи стояв перед ними усіма, часом проходжувався серед інших, одного разу торкнувся мого плеча і поцілував Патті — без поспіху, але швидко. Зі мною він не говорив. Повернувся до того місця, де й стояв, а потім, здається, підвів їх до якогось пристрою, схожого на магічне дзеркало, — чи, можливо, на величезний стереобак; Майк використовував його для "чудес". От тільки на цьому рівні він жодного разу не використав цього слова, щонайменше англійською. Джубале, кожна церква обіцяє дива. Проте вони завжди або трапилися вчора, або трапляться завтра, і ніколи — сьогодні.

— Є виняток, — знову перебив Джубал. — Деякі з них подаються як буденність, і прикладів безліч: християнська наука та римо-католики.

— Католики? Маєш на увазі зцілення в Лурді[73]?

— Приклад включає і Лурд, — й він того вартий. Але я зараз маю на увазі чудо Переісточення[74], що його виконує кожен католицький священик щонайменше щотижня.

— Гм... Ну, я не можу вважати це невловиме дійство дивом. Такі язичники, як я, не можуть перевірити подібні дива. А з приводу християнської науки — сперечатися не буду; проте, якщо я зламаю ногу, то викличу хірурга.

— Тоді стеж за тим, куди стаєш, — пробурчав Джубал. — Не турбуй мене зайве своїми переломами.

— Не думав про це. Волів би бачити когось з тих, хто не був однокласником Вільяма Гарві[75].

— Гарві вмів лікувати переломи. Продовжуй.

— Ага, — а як щодо його однокласників? Джубале, ті речі, про які ти говориш, як про дива, можуть ними бути, — але Майк пропонує інші, показові; ті, які грошовиті покупці можуть побачити.