Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Ми можемо помінятися місцями просто посеред служби — а інколи так і робимо. Крім того, — додала вона, ковтаючи, — Доун може купити сукню, котра підійде також і мені. Це позбавляє мене потреби купувати одяг. Звісно, коли ми його носимо.

— Я не був впевнений, — повільно промовив Бен, — що ви взагалі носите одяг. Окрім вбрання жриць.

Джилл виглядала здивованою:

— Гадаєш, ми б пішли танцювати у цьому? Ми надягаємо вечірні сукні, як і будь-хто інший. Це наш улюблений спосіб не дати заснути нашій красі, — хіба не так, люба? Сідай і доїж; Бен вже достатньо довго дивився на нас. Бене, у тій групі переходу, де ти був, є надзвичайно вмілий танцівник, а у цьому місті є безліч гарних нічних клубів. І ми з Доун так завантажуємо нещасного друзяку, проводячи з ним безліч ночей підряд, що мусимо допомагати йому не заснути під час мовних занять. Проте з ним все буде добре — щойно ти досягаєш Восьмого Кола, тобі більше не потрібно багато спати. Що змусило тебе думати, що ми ніколи не одягаємося, любий?

— Гм... — Бен врешті-решт таки розповів їй про незручне становище, в якому опинився.

Джилл дивилася широко розплющеними очима, потім почала хихотіти, але відразу ж припинила, і Бен усвідомив, що досі жодного разу не чув, щоб ці люди сміялися. Хіба лише "простаки" на службах.

— Зрозуміла. Любий, на мені ця мантія лише тому, що маю вести службу. Проте якби я ґрокнула, що це непокоїть тебе, то точно зняла б її ще до того, як привіталася, — навіть попри те, що не була б впевнена, що матиму ще одну під рукою. Ми так звикли одягатися чи роздягатися — залежно від того, що нам потрібно робити, — що я просто геть забула, що можу поводитися неввічливо. Любий, зніми ці труси — чи залиш їх: зроби так, як тобі буде зручно.

— Гм...

— Просто не переймайся цим, — Джилл посміхнулася, і на її щоках з'явилися ямочки. — Ти нагадуєш мені той випадок, коли Майк вперше потрапив на громадський пляж, — тільки навпаки. Пам'ятаєш, Доун?

— Я ніколи цього не забуду!

— Бене, ти знаєш, як Майк ставиться до одягу: він його просто не розуміє. Чи не розумів. Я навчила його всьому. Він не бачив в одязі ніякого сенсу — навіть захисту, — поки з великим здивуванням не ґрокнув, що ми — не такі невразливі, як він. Щодо скромності — він дійсно скромний в істинному значенні цього слова, так, що це навіть приносить біль. Але тілесна скромність — це не марсіанський концепт, і вона не може ним бути. І лише нещодавно Майк ґрокнув одяг як прикрасу — після того як ми почали експериментувати з різними костюмами під час наших вистав.

Але, Бене, хоча Майк завжди робив те, що я йому казала, — без різниці, чи ґрокав він це, чи ні, — ти й уявити собі не можеш, з якої кількості дрібниць складається вміння бути людиною. Ми витрачаємо двадцять чи тридцять років, щоб вивчити їх; Майку довелося вивчити їх ледь не за одну ніч. Звісно, в його знаннях є прогалини навіть зараз. Він робить щось, навіть не знаючи, як це роблять звичайні люди. Ми всі його навчаємо — ми з Доун особливо. Всі, окрім Патті, яка впевнена, що будь-що з того, що робить Майк, є ідеальним. Проте він все ще ґрокає суть одягу. Він ґрокнув більшість неправильностей, які розділяють людей, — і знайшов спосіб дозволяти любові спонукати їх до зближення. Нещодавно він усвідомив, що для якоїсь частини людей цей бар'єр потрібен — принаймні для сторонніх. Але тривалий час Майк носив одяг лише тому, що я казала йому, — і коли говорила, що він мусить це робити. Але якось одного разу я йому про це не сказала.

Ми були тоді в Нижній Каліфорнії; саме в той час познайомилися — фактично перезнайомилися наново — з Доун. Ми з Майком зупинилися на ніч в одному з тих великих розкішних пляжних готелів, і він так хотів ґрокнути океан, повністю зануритися у воду, що наступного ранку дозволив мені поспати, а сам пішов, щоб вперше його відчути. Я не усвідомлювала того, що Майк нічого не знає про купальники. О, можливо він їх і бачив... Проте не знав, для чого вони були потрібні, — і мав з цього приводу дещо змішані версії. Він точно не знав, що їх потрібно було надягати у воду, — для нього це думка майже єретична. І ти знаєш суворі правила Джубала про дотримання чистоти в басейні. Тож я впевнена, що до того він ніколи не бачив плавок. Пам'ятаю, як одного вечора безліч людей штовхали у воду вбраними, — проте це було напередодні того, як Джубал збирався негайно вичистити басейн.

Бідний Майк! Він спустився на пляж, скинув халат і пішов до води, схожий на грецького бога — і так само мало обізнаний з місцевими звичаями. Коли розпочався скандал, я, прокинувшись, швидко схопила одяг і спустилася якраз вчасно, щоб не дати його заарештувати... І забрала його назад до кімнати, де решту дня він провів у трансі.

Здавалося, Джилл занурилася у спогади.

— І тепер я теж йому потрібна — тож мушу бігти. Поцілуй мене на ніч, Бене; побачимося вранці.

— Тебе не буде всю ніч?

— Напевно. Це справді велика перехідна група — і, по правді, Майк просто займає їх чимось останні півгодини, чи й більше, поки ми тут говоримо. Проте поки що все нормально.

Вона встала, легенько потягла його за ногу і впала в його обійми.

Через якийсь час вона перервала поцілунок, але так і залишилася в його руках, буркочучи:

— Бене, любий, ти брав уроки. Треба ж таке!

— Я? Я був повністю вірний тобі — по-своєму.

— Так само, як і я тобі... Це найкращий спосіб. Я не скаржуся... Просто думаю, що Дорказ допомогла тобі практикуватись у поцілунках.

— Трохи так, можливо. Проноза.

— О так, — і я завжди була пронозою. Група може почекати, поки ти поцілуєш мене ще раз. Я спробую бути Дорказ.

— Будь собою.

— Добре, буду собою. Та Майк говорить, що Дорказ цілується досконаліше — "ґрокає поцілунок більше", ніж будь-хто інший.

— Досить базікати.

Вона замовкла — ненадовго, а потім зітхнула.

— Група переходу чекає, ось чому я йду. І сяю, мов світлячок. Подбай про нього, Доун.

— Подбаю.

— Краще поцілуй його просто зараз — і ти зрозумієш, про що я кажу!

— Я це й збираюся зробити.

— Бувайте, любі! Бене, будь хорошим хлопчиком і роби те, що тобі скаже Доун, — і вона неспішно вийшла.

Доун піднялася, стала навпроти нього і підняла руки.

Брови Джубала поповзли угору.

— Припускаю, що зараз ти збираєшся розказати мені, що в той момент здав назад.

— Гм, ні, не зовсім. Назвемо це осічкою. Чесно кажучи, я можу розповісти про це небагато. Я "мав справу з неминучим".

Джубал кивнув.

— Ніякого іншого виходу. Ти потрапив у пастку й не міг втекти. У результаті найкраще, що міг зробити чоловік, — це спробувати домовитися про мир.

І він додав:

— Але мені шкода, що через цивілізовані традиції моєї родини хлопчик не знайшов спільної мови з жителями джунглів Нижньої Каліфорнії.

— Думаю, я вже не хлопчик, Джубале.

Розділ 32

Коли Бен Кекстон прокинувся, він не розумів, ні де він є, ні котра зараз година. Довкола було темно, дуже тихо — і він лежав на чомусь м'якому. Не на ліжку — але де ж?

Він почав поспіхом згадувати події цієї ночі. Останнє, що він гарно пам'ятав, — як лежав на м'якій підлозі в Сокровенному Храмі й тихо, задушевно говорив із Доун. Вона привела його туди, й вони занурилися, розділили воду, зблизилися...

Він почав стривожено мацати рукою все довкола, але так нікого і не знайшов.

— Доун!

З'явилося слабке, тьмяне світло.

— Я тут, Бене.

— О! Я думав, що ти пішла.

— Я не хотіла тебе будити, — з несподівано глибоким розчаруванням він побачив, що на ній робоча мантія. — Я мушу йти починати зовнішню службу Сходу Сонця. Джилліан ще не повернулася. З того, що я знаю, — то була й справді велика група.

Ці слова нагадали йому те, що вона говорила минулої ночі... Що тоді засмутило його, попри її спокійні й детальні пояснення. Але вона розраджувала його смуток, аж доки він не зрозумів, що погоджується з нею. Він все ще не міг зібратися з думками, не ґрокнув всього — але так, Джилл, напевно, була дуже зайнята своїми ритуалами верховної жриці, завданням, чи радше радісним обов'язком, який Доун пропонувала виконати за неї. Бену дошкуляли докори сумління за те, що йому було шкода, що Джилл відмовилася, наполягаючи на тому, що Доун відпочинок потрібен більше.

Проте він не шкодував.

— Доун... Ти мусиш йти? — він підвівся й обійняв її.

— Мушу, Бене, любий... Милий Бене, — вона танула від його рук.

— Просто зараз? Ти так поспішаєш?

— Тут ніколи не поспішають, — раптом між ними вже не було її мантії. Він був надто вражений, щоб цікавитися, куди вона ділась.

Коли Бен прокинувся вдруге, то з'ясував, що в "маленькому гніздечку" вмикається світло, варто йому лише встати. Він потягся — і зрозумів, що прекрасно себе почуває, а потім вгледівся довкола в пошуках своїх трусів. Їх ніде не було видно, — хоча подітися їм було нікуди. Він намагався згадати, де залишив їх... Але не мав жодного спогаду про те, що він їх узагалі знімав. Проте він точно зайшов у воду вже без них. Ймовірно, вони десь біля басейну в Сокровенному Храмі. Бен подумки нагадав собі зайти туди й забрати їх, а потім вийшов і знайшов ванну.

Кількома хвилинами пізніше, вже поголений і свіжий після душу, він зазирнув у Сокровенний Храм і, не знайшовши там своїх трусів, вирішив, що хтось — можливо, Патті — помітив їх і повісив біля вхідних дверей, де, очевидно, кожен тримав одяг, потрібний для виходу в світ... Вилаявся й сам над собою посміявся за ту сполоханість старої діви, коли розмірковував, чи знімати їх, чи ні. Вони були йому потрібні тут, у Гнізді, десь так само, як друга голова.

Подумавши, він зрозумів, що в нього не було навіть найменших симптомів похмілля, хоча й пригадував, що випив з Доун більше, ніж кілька склянок. І не сп'янів — хоча пам'ятав, що точно випив більше, ніж зазвичай собі дозволяв. Він раніше ніколи не міг поглинати випивку без наслідків — так, як Джубал.

Здавалося, що на Доун спиртне взагалі не впливає, — саме тому він, напевно, й перевищив свою звичну норму. Доун... Що за краля, ну що за краля! Вона аніскілечки не розізлилася, коли він, хвилюючись, випадково назвав її Джилл, — натомість виглядала дуже задоволеною.

У великій кімнаті нікого не було. Бену стало цікаво знати — котра ж зараз година? Не те щоб це його дійсно цікавило — просто шлунок говорив йому, що час сніданку вже давно минув.