Війна і мир - Толстой Лев
Дочитавши до цього місця, він зім'яв листа і кинув його. Не те, що він прочитав у листі, сердило його, а те, що це тамтешнє, чуже для нього, життя могло хвилювати його. Він заплющив очі, потер собі лоба рукою, наче усуваючи всякий інтерес до того, що він читав, і прислухався до того, що робилося в дитячій. Раптом йому причувся якийсь чудний звук з-за дверей. Його пойняв страх; він боявся, чи не сталось чого з дитиною під той час, як він чит^в листа. Він навшпиньки підійшов до дверей дитячої і відчинив їх.
Входячи до кімнати, він побачив, що в ту саму хвилину нянька із зляканим виглядом сховала щось від нього і що княжни Марії вже нема біля ліжечка.
— Друже мій,— почув він ззаду розпачливий, як йому здалося, шепіт княжни Марії. Як це часто буває після довгого безсоння та довгого хвилювання, його охопив безпричинний страх: йому спало на думку, що дитина померла. Все, що він бачив і чув, здавалось йому потвердженням його страху.
"Усьому кінець",— подумав вік, і холодний піт виступив у нього на лобі. Він розгублено підійшов до ліжечка, певний, що застане його порожнім, що нянька ховала мертву дитину. Він розгорнув занавіски, і довго його злякані очі, розбігаючись, не могли знайти немовляти. Нарешті він побачив його: рум'яний хлопчик, розкидавшись, лежав поперек ліжечка, спустивши голову нижче подушки, і вві сні цмокав, перебираючи губками, й рівно дихав.
ського зовсім не зважає на наші чудові слова і зі своєю нечемною і дикою манерою кидається на пруссаків, не даючи їм часу закінчити їх початий парад, на гамуз розбиває їх і оселяється в Потсдамському палаці.
"Я дуже бажаю,— пише пруський король Бонапарту,— щоб ваша величність були прийняті в моєму палаці якнайприємніше для вас, і я з особливою дбайливістю зробив для того всі розпорядження, що їх мені дозволили обставини. О, якби я досягнув мети! Пруські генерали хизуються чемністю перед французами і здаються на першу вимогу. Начальник гарнізону Глогау, з десятьма тисячами, питає пруського короля, що йому робити. Все це цілком певно відомо. Одне слово, ми думали викликати в них лише страх нашою воєнною аттітюдою, та кінчається тим, що ми втягнені у війну, на нашому ж кордоні, і, головне, за пруського короля і разом з ним. Всього у нас надмір, бракує тільки маленької штучки, а саме—головнокомандуючого. Виявилось, що успіхи Аустерліца могли б бути значніші, якби головнокомандуючий був не такий молодий, тому робиться огляд вісімдесятилітніх генералів, і з-між Прозоровського та Каменського обирають останнього. Генерал приїжджає до нас у кибитці, по-суворовському, і його зустрічають з радісними вигуками й дуже урочисто.
4-го приїжджає перший кур'єр з Петербурга. Приносить чемодани, до кабінету фельдмаршала, який любить усе робити сам. Мене кличуть, щоб допомогти розібрати листи і взяти ті, що призначені нам. Фельдмаршал, полишивши на нас цю роботу, дивиться на нас і чекає конвертів, адресованих йому. Ми шукаємо — та їх нема. Фельдмаршал починає хвилюватися, сам береться до роботи і знаходить листи від государя до графа Т., до
Князь Андрій зрадів, побачивши хлопчика, так, начебто він уже втратив його. Він нагнувся і, як учила його сестра, губами попробував, чи є в дитини жар. Ніжний лоб був вологий; він доторкнувся рукою до голови — навіть волосся було мокре: так сильно спітніла дитина. Хлопчик не тільки не помер, але й очевидно було тепер, що криза сталася і що він одужав. Князеві Андрію хотілося схопити, зім'яти, притиснути до своїх грудей цю маленьку, безпорадну істоту; він не смів цього зробити. Він стояв над хлопчиком, оглядаючи його голову, ручки, ніжки, що визначалися під ковдрою. Щось зашаруділо біля нього, і якась тінь виникла під запоною ліжечка. Він не оглядався і, дивлячись в обличчя дитини, слухав її рівне дихання. Темною тінню була княжна Марія, яка нечутними кроками підійшла до ліжечка, підняла запону й опустила її за собою. Князь Андрій, не оглядаючись, упізнав її і простягнув до неї руку. Вона стиснула його руку.
— Він спітнів,— сказав князь Андрій.
— Я йшла до тебе, щоб сказати про це.
Хлопчик уві сні трошечки поворушився, усміхнувся й потерся лобом об подушку.
Князь Андрій подивився на сестру. Променисті очі княжни Марії в матовому півсвітлі запони блищали більш, ніж звичайно, від щасливих сліз, що стояли в них. Княжна Марія потяглася до брата й поцілувала його, злегка зачепивши за запону ліжка. Вони погрозили одне одному, ще постояли в матовому світлі за: поии, ніби не бажаючи розстатися з цим світлом, в якому вони втрьох були відділені від усіх інших. Князь Андрій, кошлаючи волосся об серпанок запони, перший відійшов від ліжечка. "Так, це одно, що залишилось мені тепер",— сказав він, зітхнувши.
князя В. та до інших. Його охоплює страшенний гніз, він втрачає самовладання, бере листи, розпечатує їх і читає ті, які адресовано іншим... І пише знаменитого наказа графові Бенігсену.
Фельдмаршал сердиться на государя і карає всіх нас: це цілком логічної Ось перша дія комедії. Під час наступних інтерес і комізм зростають, певна річ. По від'їзді фельдмаршала виявляється, що ми перед очима у ворога, і конче треба дати бій. Буксгевден — головнокомандуючий по старшинству, але генерал Бенігсен зовсім не такої думки, тим більш, що він із своїм корпусом перебуває в безпосередній близькості до ворога і хоче скористатися з нагоди дати бій. Він і дає його.
Це пултуська битва, яку вважають великою перемогою, але яка, на мою думку, зовсім не є такою. Ми, цивільні, маємо, як ви знаєте, дуже погану звичку вирішувати питання про виграш чи програш бою. Той, хто відступив після бою, програв його, ось що ми кажемо, і, судячи так, ми програли пултуську битву. Одне слово, ми відступаємо після бою, але посилаємо кур'єра до Петербурга із звісткою про перемогу, і генерал Бенігсен не поступається начальствуванням над армією генералові Буксгевдену" сподіваючись дістати з Петербурга на подяку за свою перемогу звання головнокомандуючого. Під час цього міжцарів'я ми починаємо дуже оригінальний і цікавий ряд маневрів. План наш не полягає більш, як би він повинен був полягати, в тому, щоб уникати чи атакувати ворога, а лише в тому, щоб уникати генерала Буксгевдена, який за правом старшинства-мав би бути нашим начальником. Ми прагнемо цієї мети з такою енергією" що навіть, переходячи річку, на якій нема бродів, спалюємо міст,, щоб иід-
Невдовзі після прийняття його у братство масонів П'єр з повним, написаним для самого себе, посібником про те, що він мав робити у своїх маєтках, поїхав у Київську губернію, де була більша частина його селян.
Приїхавши до Києва, П'єр викликав до головної контори всіх управителів і виклав їм свої наміри та бажання. Він сказав їм, що негайно буде вжито заходів для цілковитого звільнення селян від кріпацтва, щоб до того часу селян не обтяжували працею, щоб жінок з дітьми не посилали на роботи, щоб селянам надавалася допомога, щоб кари застосовувались напутливі, а не тілесні, що в кожному маєтку мають бути засновані лікарні, притулки та школи. Деякі управителі (тут були й напівграмотні економи) слухали злякано, вбачаючи смисл промови в тому, що молодий граф незадоволений їхнім управлянням і затаюванням грошей; другим, після першого страху, здавалися кумедними П'є-рове шепелявлення і нові для них слова; третім просто подобалося слухати, як говорить пан; четверті, найрозумніші, серед них і головний управитель, зрозуміли з цієї промови, як треба обходитися з паном для досягнення своїх цілей.
Головний управитель висловив велику прихильність до П'є-рових намірів; але зазначив, що, крім цих реформ, конче треба взагалі зайнятися справами, які були в поганому стані.
Незважаючи на величезне багатство графа Безухова, відтоді як П'єр одержав його і одержував, як казали, п'ятсот тисяч річного прибутку, він почував себе значно менш багатим, ніж тоді, коли він одержував свої десять тисяч від небіжчика графа.
далити від себе нашого ворога, яким тепер є не Бонапарт, а Буксгевден. Генерала Буксгевдена мало не було атаковано і взято переважаючими ворожими силами внаслідок одного з таких маневрів, що рятували нас від нього. Буксгевден нас переслідує — ми втікаємо. Тільки-но він перейде на один бік річки, ми переходимо знов на другий. Нарешті ворог наш Буксгевден ловить нас і атакує. Відбувається розмова. Обидва генерали сердяться, і справа доходить майже до дуелі між двома головнокомандуючими. Та, на щастя, саме в критичну хвилину кур'єр, який возив до< Петербурга вістку про пултуську перемогу, повертається і привозить нам* призначення головнокомандуючого, і першого ворога — Буксгевдена переможено. Ми тепер можемо думати про другого ворога — Бонапарта. Але-виявляється, що в цю саму хвилину виникає перед нами третій ворог — православне, яке голосними вигуками вимагає хліба, яловичини, сухарів,, сіна, вівса — та й мало чого ще! Магазини порожні, дороги непрохідні. Православне починає грабувати, і грабіж доходить такої міри, про яку остання кампанія не могла вам дати ані найменшого уявлення. Половина полків; утворюють вольні команди, які обходять країну і все знищують мечем ї полум'ям. Населення розорене цілковито, лікарні забиті хворими, і скрізь, голод. Двічі мародери нападали навіть на головну квартиру, і головнокомандуючий змушений був узяти батальйон солдатів, ^ щоб прогнати їх.. Під час одного з цих нападів у мене забрали мій порожній чемодан і халат.. Государ хоче надати права всім начальникам дивізій розстрілювати мародерів, але я дуже боюсь, щоб це не примусило одну половину війська розстрілювати другу".
У загальних рисах він туманно почував такий бюджет. У Раду платилося коло вісімдесяти тисяч з усіх маєтків; коло тридцяти тисяч коштувало утримання підмосковної, московського дому та княжен; коло п'ятнадцяти тисяч виходило на пенсії, стільки ж на богадільні й лікарні; графині на прожиття посилалося сто п'ятдесят тисяч; процентів за борги сплачувалось коло сімдесяти тисяч; будівництво початої церкви коштувало за ці два роки коло десяти тисяч; решта, коло ста тисяч, розходилася — він сам не знав як, і майже щороку він змушений був позичати. Крім того, щороку головний управитель писав то про пожежі, то про недорід, то про необхідність перебудування фабрик та заводів.
