Українська література » Зарубіжна література » Тарзан - Барроуз Едгар Райс

Тарзан - Барроуз Едгар Райс

Читаємо онлайн Тарзан - Барроуз Едгар Райс

Жодна скарга не вихопилася із його міцно стулених вуст, хоча рани завдавали йому нестерпних страждань.

Один бік грудей був роздертий до ребер, з яких троє було зламано могутніми ударами горили. Одна рука була майже перегризена величезними зубами, і з шиї видерто чималий шматок м'яса, від чого оголилася яремна вена, яку лише дивом не перекусили люті щелепи.

З терплячістю звірів, які вигодували його, Тарзан спокійно зносив свої страждання, вважаючи за краще заповзати у зарості високих трав і безмовно лежати там, згорнувшись у клубок, аніж виказувати власну неміч.

Лише Калу він завжди був радий бачити. Але тепер, коли йому стало краще, вона почала відходити від нього на довші проміжки часу в пошуках їжі, бо бідна тварина харчувалася абияк — лише б тільки підтримати своє існування. І тепер Кала скидалася на мару.

7. СВІТЛО ПІЗНАННЯ

Минуло чимало часу, і той час здався маленькому страдникові цілою вічністю, поки він нарешті став на ноги. Але відтоді його одужання пішло так швидко, що через місяць він був ще дужчий і спритніший, аніж доти.

Одужуючи, він багато разів пригадував усі обставини двобою з горилою і задумав розшукати дивовижну маленьку зброю, яка перетворила його з бідолашної слабкої істоти на переможця лісового страхіття.

Окрім того, йому ще кортіло повернутися в хатину і далі оглянути всі ті дивовижні речі, що були в ній.

І ось одного разу рано-вранці він сам-один вирушив у дорогу.

Після недовгих пошуків він знайшов геть обгризені кістки свого ворога, а біля них трохи присипаний опалим листям ніж, заіржавлений від довгого лежання на вогкій землі та засохлої на ньому крові горили.

Йому не сподобалася зміна колись блискучої і гладенької поверхні, та, попри все, це була грізна зброя, якою він вирішив користуватися в разі необхідності. Він твердо постановив, що віднині більше не рятуватиметься втечею від безпідставних нападів старого Тублата. Наступної миті він був біля хатини, за кілька хвилин одімкнув двері й увійшов. Найперше хлопець уважно вивчив замок, коли двері було відчинено: він з'ясував, що замикало двері і яким чином вони відчинялися від його дій. Він переконався, що зможе замкнути двері зсередини, що й зробив, аби ніхто не міг порушити його досліджень. Він заходився ретельно й послідовно обшукувати хатину, але його увагу швидко привернули книги, які дивовижним чином вабили до себе.

Серед них був буквар, кілька читанок, багато книжок з малюнками і товстий ілюстрований словник.

Тарзан передивився все, але найбільше йому сподобалися малюнки, хоча маленькі комашки, які вкривали сторінки там, де не було малюнків, збуджували у ньому подив і наводили на глибокі роздуми.

Він сидів на столі, підібгавши ноги, в батьківській хатині, схилившись усім своїм спритним засмаглим тілом над книгою, яку тримали дужі, мов різьблені, руки. Його довге чорне волосся звисало над блискучими розумними очима. Тарзан, маленька первісна людина, становив собою водночас зворушливу й знаменну картину: алегоричний образ первісного прагнення пробитись крізь пітьму незнання до світла знання.

Його маленьке обличчя виказувало напруження думки, бо якимось невловимим способом він уже знайшов ключ до розгадки пекучої таємниці дивних комашок.

У його руках був буквар, а в ньому малюнок маленької мавпи, схожої на нього самого, яка, за винятком обличчя й рук, була вкрита дивним кольоровим хутром; Тарзан вважав за хутро штанці і курточку. Під малюнком було три закарлючки:

"Boy" (хлопчик).

І він побачив у тексті на сторінці, що ці три фігурки повторювалися багато разів у одному й тому самому порядку.

Потім він зрозумів, що комашок було порівняно небагато, вони повторювались безліч разів, зрідка трапляючись в однині, здебільшого в супроводі інших.

Він став повільно гортати сторінки, шукаючи сполучення "boy". Нарешті знайшов його під малюнком іншої маленької мавпи і ще однієї, досить дивної тварини, яка стояла на всіх чотирьох, наче шакал, і була дуже на нього схожа. Під цим малюнком комашки утворювали таке сполучення:

"А boy and а dog" (хлопчик і собака).

Ось вони, три комашки, які всюди супроводжували маленьку мавпу.

Він дуже-дуже повільно просувався у своєму навчанні, бо, сам того не знаючи, поставив перед собою надзвичайно важке й копітке завдання, завдання, яке здається неможливим — навчитися читати, не маючи жодного уявлення про літери й письмо і не підозрюючи про їхнє існування.

Він досяг своєї мети не через день і не через тиждень і не через рік; повільно, дуже повільно він вчився після того, як усвідомив можливості, що чаїлися в комашках, і до п'ятнадцяти років уже знав усі ті комбінації літер, які означали різноманітні малюнки у букварі та в двох читанках.

Про значення і вживання сполучників, дієслів, прикметників, займенників він не мав жодного уявлення.

Одного разу, коли йому було вже близько дванадцяти років, у шухляді столу, яку доти ніяк не вдавалося відімкнути, Тарзан знайшов декілька олівців, — провівши кінцем одного з них по столі, він із задоволенням побачив, що олівець залишив по собі чорну риску.

Він ретельно заходився біля цієї нової іграшки, і стіл невдовзі вкрився неправильними петлями та кривульками, а графіт стерся до дерева. Згадавши про сучок, яким він писав на піску, Тарзан вирішив використати для писання олівець і чистий папір, запас якого знайшов серед книжок.

Це виявилося нелегкою справою, бо він тримав олівець так, як тримав палицю або руків'я свого ножа, що аж ніяк не сприяло писанню на папері або виразності написаного.

Але він наполегливо шукав і нарешті знайшов таке положення олівця, при якому ним було найлегше водити по паперу. Врешті-решт йому вдалося відтворювати комашок дрібнішими, так само, як раніше великі літери кінцем сучка по землі.

Відтоді його успіхи пішли швидше. З допомогою великого словника та здорового глузду — вияву видатних розумових здібностей — він сміливо здогадувався про багато речей, які не міг осягнути розумом, і майже завжди його здогади збігалися з істиною. Щоправда, з роками він геть забув англійську мову, як живе слово, але книги поповнювали запас його понять, і він дедалі більше розвивався і проникав у таємницю неймовірного дива — людської думки.

На той час, як йому сповнилось сімнадцять, він уже навчився читати прості, дитячі читанки і вповні збагнув справжнє значення маленьких комашок.

Тарзан не соромився більше свого безволосого тіла чи людських рис обличчя, бо зрозумів, що він походив з іншої раси, не тієї, що його дикі й волохаті товариші. Він був ЛЮДИНА, вони були МАВПИ, а маленькі мавпи, що снували у верховіттях дерев, були МАВПОЧКИ. Він також знав, що стара Сабор була ЛЕВИЦЯ, а Гіста — ЗМІЯ, Тантор — СЛОН. Отак він навчився читати.

Відтоді він дуже швидко посувався в навчанні. З допомогою великого словника і допитливості здорового розуму, спадково наділеного надзвичайними мислительними здібностями, він зорієнтувався багато в чому з того, чого не міг по-справжньому збагнути, і досить часто його здогади були близькі до правди.

У навчанні Тарзана було чимало прогалин, передовсім через звичку його племені до мандрів, та навіть коли він не мав змоги сидіти над своїми книгами, його діяльний розум і далі дошукувався потаємного змісту гри, що його так захоплювала.

Шматки кори, пласке листя, рівні ділянки землі правили Тарзанові за зошити, на яких він видряпував вістрям свого мисливського ножа нові уроки.

Але хлопець не забував і про нагальніші вимоги життя.

Він вправлявся з мотузками і бавився своїм ножем, якого навчився гострити об пласке каміння.

Плем'я збільшилося з часу появи у ньому Тарзана. Оскільки під проводом Керчака мавпи зуміли витіснити зі своєї частини джунглів інші племена, їжі стало більше, а напади сусідів майже припинилися.

У міру змужніння молоді самці брали собі дружин з власного племені, а якщо щастило викрадати їх з іншого племені, то приводили їх у плем'я Керчака і вважали за краще жити з ним у мирі, аніж влаштовуватись самостійно.

Траплялося, що якийсь самець, сміливіший за своїх ровесників, пробував сперечатися за владу з Керчаком, але ще нікому не вдалося вирвати пальму першості у цієї лютої і жорстокої мавпи.

Тарзан посідав у племені особливе становище. Хоча мавпи і вважали його за свого, проте він дуже відрізнявся від них і відчував себе самотнім. Дорослі самці або цілковито ігнорували його, або так люто ненавиділи, що від передчасної смерті хлопця рятували лише дивовижні спритність і зграбність та ще відчайдушний захист величезної Кали.

Найнепримиреннішим його ворогом був Тублат, але завдяки саме Тублатові вороги Тарзана перестали його переслідувати. Цілком несподівано, коли йому було близько тринадцяти років, його враз залишили у спокої. Щоправда, часом хтось із його ворогів впадав у дивне шаленство, яке подеколи доймає самців багатьох великих звірів у джунглях. Але тоді ніхто з членів племені не був у безпеці.

Того дня, коли Тарзан завоював право на загальну повагу, плем'я зібралось у маленькому природному амфітеатрі, в низині між невисоких пагорбів, вільній від дерев та ліан. Відкритий майданчик був майже круглий. Зівсебіч височіли могутні могікани пралісу з такою суцільною стіною заростей між стовбурами, що дістатись на арену можна було лише по верховіттю.

Плем'я часто збиралося тут, не боячись вторгнень. Посередині амфітеатру стояв один з тих дивних земляних барабанів, які споруджують антропоїди для своїх дивовижних обрядів і звуки яких долинають до людей із глибин джунглів, але ніхто з людей ніколи не бачив цих обрядів.

Численні мандрівники бачили барабани великих мавп, багато хто чув їхній гуркіт і шум диких, страшних оргій первісних володарів джунглів, але Тарзан — лорд Грейсток — був єдиною людською істотою, яка брала участь у шаленій, несамовитій оргії думдум.

З цього первісного обряду виникли, напевне, всі форми та церемонії сучасної церкви й держави. В усі незліченні віки наші люті волохаті предки танцювали думдум під звуки своїх земляних барабанів під сяючим промінням тропічного місяця у надрах могутніх джунглів. Це почалось у ту давно забуту ніч, коли перший наш волохатий пращур, розгойдавшись на хиткій гілці, легко стрибнув на легкий дерен первісної арени.

Того дня, коли Тарзан поклав кінець переслідуванням, яких він зазнавав дванадцять з тринадцяти років свого життя, мавпяче плем'я, що нині налічувало вже сотню голів, промайнувши нижнім ярусом дерев, нечутно стрибнуло на арену амфітеатру.

Обрядами думдум плем'я відзначало важливі події в своєму житті: перемогу, взяття полоненого, вбивство великого лютого мешканця джунглів, смерть царя, обрання на його місце іншого, і кожному випадкові відповідав певний обряд думдум.

У той день святкували вбивство велетенської мавпи, члена іншого племені.

Відгуки про книгу Тарзан - Барроуз Едгар Райс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: