Тарзан - Барроуз Едгар Райс

А тепер він пишався своєю гладенькою шкірою, бо вона свідчила про його походження від могутнього племені, і бажання ходити голяка то перемагало, то поступалося бажанню перейняти звичаї своєї породи і вдягти незручне, гидке вбрання.

Після того як Сабор ушилася, плем'я помандрувало далі джунглями, але в голові Тарзана снували плани, як краще вбити ворога, і впродовж кількох днів він майже не думав про щось інше.

Того самого дня сталася подія, яка дещо відволікла його увагу.

Серед білого дня густа пітьма раптом вкрила джунглі: усе життя завмерло. Дерева стояли нерухомо, наче паралізовані чеканням великого і неминучого лиха. Вся природа чекала-і недовго.

Здалеку долинув тихий, сумний стогін. Він наближався, стаючи дедалі гучнішим.

Величезні дерева враз нахилилися, наче під тиском велетенської руки. Вони хилилися дедалі нижче, і, крім приглушеного та сумного стогону вітру, не було чути ніякого іншого звуку.

Раптом велетні джунглів випросталися і змахнули могутнім гіллям, гнівно та оглушливо протестуючи. Яскраве, сліпуче світло зблиснуло з-поміж буремних хмар. Глухий гуркіт грому кинув свій грізний бойовий клич. Ринула злива, і джунглі перетворилися на пекло.

Тремтячи від холодного дощу, мавпи притиснулись до стовбурів великих дерев. Блискавка, звиваючись у пітьмі, висвітлювала шалено розгойдані гілки, потоки води та зігнуті стовбури.

Час від часу якийсь старий патріарх лісів, уражений сліпучою блискавкою, розколювався на тисячі трісок серед дерев, що його оточували, ламаючи довкола незліченні гілки та нищачи дрібніших сусідів.

Великі й малі гілки, відламані грізним вихором, літали в несамовитому танці, несучи смерть та руйнацію численним мешканцям низьких заростей.

Буря лютувала безперервно кілька годин, і протягом усього цього часу плем'я, збившись у гурт, тремтіло від страху. Наражаючись на небезпеку від стовбурів та гілок, що падали, паралізовані яскравими спалахами блискавок та ударами грому, мавпи нажахано тулилися одна до одної.

Буря скінчилася так само несподівано, як і почалася. Вітер ущух, з'явилося сонце. Природа знову всміхалася.

Коли повернувся день, мокре листя, гілки й вологі пелюстки пречудових квітів засяяли у всій своїй красі. І оскільки природа пробачила своїм дітям, то вони їй також пробачили. Життя пішло так само, як і перед тим, коли на землю впали темрява й страх.

Але Тарзана несподівано осяяло: він збагнув таємницю одягу! Як добре було б йому зараз у теплій шкурі Сабор! І це послужило ще одним поштовхом до здійснення його заміру.

Упродовж кількох місяців плем'я блукало неподалік хатини Тарзана, і він більшу частину часу присвячував самоосвіті, а коли подорожував джунглями, то завжди тримав свого аркана напоготові, і не одна дрібна тварина потрапила в його зашморг.

Одного разу зашморг обхопив коротку шию вепра Хорти, дикий стрибок якого скинув Тарзана з низької гілки, на якій він лежав, чигаючи на здобич, і звідки кинув аркан.

Хижак з величезними іклами озирнувся на шум падіння і, побачивши легку здобич у вигляді молодої мавпи, пригнув голову і стрімголов кинувся на розгубленого хлопця.

На щастя, Тарзан не постраждав від падіння, бо по-котячому впав навкарачки і таким чином пом'якшив поштовх.

Він прожогом схопився на ноги і одним мавпячим стрибком опинився на низькій гілці в ту мить, коли вепр Хорта промчав під ним.

Таким чином Тарзан на власному досвіді пізнав, чого можна чекати і чого треба боятися, кидаючи аркан.

Він утратив свій мотузок, але зрозумів, що коли б з дерева його стягла Сабор, то наслідки події були б іншими і йому довелося б розлучитися з життям.

Пішло кілька днів на те, щоб ізсукати новий мотузок, і, коли, нарешті, він був готовий, хлопець вийшов на полювання і причаївся серед гущавини на товстезній гілці над добре втоптаною стежкою, що вела до водопою.

Під ним пройшло чимало дрібних тварин. Але його не цікавила така незначна здобич. Для досягнення своєї мети йому потрібна була велика тварина.

Нарешті з'явилась та, на кого чекав Тарзан. Розкішні м'язи вигравали під оксамитовою шкірою опасистої, лискучої левиці Сабор.

Подушечки її величезних лап м'яко й нечутно опускалися на вузьку стежку. Вона високо тримала голову, плавно та граційно вимахуючи довгим хвостом.

Сабор підходила дедалі ближче до того місця, де на гілляці причаївся Тарзан, тримаючи напоготові скручений кільцями мотузок.

Немов відлитий із бронзи, нерухомий, як смерть, сидів Тарзан. Сабор пройшла під ним. Вона зробила ще крок, другий, третій, і мотузок звився над нею.

Одну мить зашморг висів над її головою, наче довга змія, а потім, наступної миті, коли вона підвела голову, щоб дізнатися про причину свисту, що його створював аркан, зашморг обхопив її шию.

Різким рухом Тарзан міцно затягнув зашморг на оксамитовій шиї, а потім, попустивши мотузок, учепився обіруч за свою гілляку.

Сабор спіймалася.

Великим стрибком переляканий звір метнувся в джунглі, але Тарзан вирішив не втрачати другий мотузок так, як перший. Він був навчений досвідом. Левиця встигнула зробити лише половину другого стрибка, коли відчула, що зашморг перехопив їй горло: вона перевернулася в повітрі і важко гепнулася на спину. Тарзан міцно прив'язав кінець мотузка до стовбура великого дерева, на якому сидів.

Досі його план цілком вдавався, але коли він, ухопившись за мотузок, уперся в розгалуження двох товстенних гілляк, то переконався, що підтягнути до дерева могутнє тіло левиці, яка має сталеві м'язи та ще пручається і завиває, підтягнути і повісити ЇЇ — то вже інша справа.

Стара Сабор була неймовірно важка, і коли впиралась усіма своїми величезними лапами, ніхто, крім слона Тантора, неспроможний був зрушити її з місця.

Левиця повернулася на стежку, з якої їй було видно того, хто завдав їй такої нечуваної образи. З лютим виттям вона несподівано кинулася на нього високим стрибком, але коли величезне тіло вдарилось об гілку, на якій щойно сидів Тарзан, його там не виявилось.

Він уже сидів на іншій, кількома метрами вище від своєї полонянки. Якусь мить Сабор висіла на гілці, і Тарзан дражнив її та кидав сучки й гілки у її незахищену морду.

Звір зістрибнув на землю, і Тарзан швидко спустився нижче, щоб схопити аркан, але Сабор уже виявила тонкий мотузок, що стримував її, і перегризла його величезними зубами, перш ніж Тарзан встиг удруге натягнути ослаблий зашморг.

Тарзан був дуже засмучений. Його добре продуманий план звівся нанівець, і він, сидячи на гілляці, дражливо верещав і перекривлював левицю, що ревіла під ним.

Упродовж кількох годин Сабор походжала туди-сюди під деревом, чотири рази присідала і стрибком пробувала дістати кривдника, який витанцьовував над нею, але з таким самим успіхом вона могла б ловити вітер, який перешіптувався з верховіттями дерев.

Врешті ця забава втомила Тарзана: з прощальним викличним ревінням, поціливши стиглим плодом у вишкірену морду ворога, по якій він густо і глевко розмазався, Тарзан швидко помчав по верхів'ях дерев на висоті кільканадцяти метрів над землею і невдовзі опинився серед членів племені.

Він розповів їм подробиці пригоди, випнувши груди і так відчайдушно нахваляючись, що знітив навіть своїх найлютіших ворогів і змусив Калу плакати від гордощів та щастя.

9. ЛЮДИНА І ЛЮДИНА

Тарзан прожив без особливих пригод ще кілька років диким життям джунглів. Він змінився лише в тому, що виріс, порозумнішав і більше дізнався з книжок про дивовижні краї, що лежать десь за межами його прадавнього лісу. Життя ніколи не здавалося йому нудним або одноманітним. Можна було ловити рибу Пісах у численних струмках та мілких озерах. Крім того, повсякчас остерігатися Сабор та її лютих родичів. Постійна небезпека надавала гостроти кожній хвилині, проведеній на землі. Вороги часто полювали на нього, але частіше полював на них він, і хоча їхні хижі гострі кігті ніколи не торкнулись його, одначе бували моменти, коли важко було б просунути грубий листок між їхніми кігтями та його гладенькою шкірою.

Швидка була левиця Сабор, швидкі були Нума й Шіта, але Тарзан був справжньою блискавкою.

Зі слоном Тантором він заприятелював. Як? Не питайте. Але мешканці джунглів знають, що часто у місячні ночі Тарзан гуляв разом зі слоном Тантором, а коли шлях був вільний, Тарзан їхав, високо сидячи на могутній спині Тантора.

Усі інші мешканці джунглів були його ворогами, за винятком власного племені, де в нього тепер було чимало друзів.

Багато днів у ці роки він пробув у хатині, де усе ще лежали кістки його батьків та маленький скелет малюка Кали. У вісімнадцять років він вільно читав і розумів майже все в численних і різноманітних книжках, які стояли на полицях.

Він умів, як ми вже знаємо, також і писати друкованими літерами швидко і чітко; але по-справжньому писати він не навчився, хоча серед його скарбів і було кілька зошитів; у хатині знайшлося так мало англійських рукописів, що він вирішив не вивчати цю іншу форму писемності, хоча пізніше й навчився сяк-так читати їх.

Отже, маємо перед собою вісімнадцятирічного англійського юнака, нащадка лордів, який не вмів говорити по-англійському, але вмів читати й писати своєю рідною мовою.

Він не знав, крім себе, жодної людської істоти, бо невелику місцину, якою кочувало його плем'я, не перетинала жодна велика ріка, по якій могли б спуститися тубільці із Центральної Африки.

Високі пагорби оточували їх з трьох боків, океан омивав з четвертого, місцевість населяли леви, леопарди та отруйні змії. Одвічні хащі переплутаної рослинності не привабили ще жодного сміливого дослідника з племені людей.

Але одного чудового дня, коли Тарзан сидів у хатині свого батька, поринувши в таємниці нової книжки, колишній спокій джунглів зник назавжди.

Далеко на східній межі пагорбів по гребеню рухалася змійкою дивна процесія.

Попереду йшли п'ятдесят чорношкірих вояків, озброєних списами, вістря яких були гартовані на повільному вогні, а також луками й отруєними стрілами. На їхніх списах висіли овальні щити, у носи було просунуто величезні кільця, а з їхнього скуйовдженого волосся стирчали пуки яскравого пір'я.

На їхніх лобах було витатуювано три паралельні кольорові лінії, а на грудях три концентричні кола. Жовті зуби цих людей були гострі, як ікла хижаків, а вивернуті губи надавали ще звірячішого вигляду їхній зовнішності.

За ними йшло кількасот дітей та жінок, які несли на головах тяжку поклажу: кухняне та хатнє начиння і паки слонячої кістки.