Будденброки - Манн Томас
Маклер Гош потім тижнями шипів і захлинався з захвату, згадуючи ту іронію, той пафос, те вміння зворушити людей, а Христіан Будденброк, що також побував на процесі, ставав у клубі за стіл, клав перед собою купу газет замість справи і майстерно копіював адвоката. Крім того, він заявив удома, що юриспруденція – найкращий фах і що то був би фах якраз для нього… Навіть сам прокурор, доктор Гагенштрем, відомий естет, у приватних розмовах признавався, що виступ Бреславського дав йому справжню насолоду. Проте хист славнозвісного адвоката не завадив місцевим юристам, поплескавши його по плечу, добродушно заявити, що їх він не обдурить…
Коли розпродали речі після арешту директора Гуго Вайншенка, в місті почали забувати про нього. Лише дами Будденброк із Брайтештрасе призналися в четвер за родинним обідом, що з першого ж погляду на цього чоловіка, особливо на його очі, зрозуміли, що з ним не все гаразд, що в його вдачі немало вад і що добра з нього не буде. Тільки з тактовності, як тепер виявилось, зайвої, вони тоді промовчали про свої сумні спостереження.
ЧАСТИНА ДЕВ'ЯТА
Розділ перший
Вийшовши слідом за старим доктором Грабовим і молодим доктором Ланггальсом, нащадком відомої родини, що десь уже з рік мав практику в місті, з материної спальні до їдальні, сенатор Будденброк зачинив за собою двері.
– Я попрошу вас ще на хвилинку затриматись, панове, – сказав він і повів їх сходами вгору, а там через коридор і ротонду до кімнати з краєвидами, де вже було напалено, бо надворі віяв вологий, холодний осінній вітер. – Ви розумієте моє хвилювання… Сідайте. Заспокойте мене, коли можете!
– Та ну вас, любий сенаторе! – відповів доктор Грабов. Він уже зручно вмостився в кріслі, устромивши підборіддя в пишну краватку і притиснувши обома руками криси капелюха до живота, тим часом як доктор Ланггальс, кремезний брюнет із гострою борідкою, настовбурченим чубом, гарними очима й пихатим виразом обличчя, поставив циліндр біля себе на килим і мовчки роздивлявся на свої незвичайно маленькі руки, зарослі чорним волоссям. – Поки що немає ніякісіньких підстав дуже тривожитися. Смію запевнити вас, що пацієнтка з таким відносно стійким організмом, як наша шановна пані Елізабет… За багато років я вже добре взнав цю стійкість, просто дивовижну, як на її вік…
– Ото ж бо й воно, як на її вік, – стривожено мовив сенатор, поволі покручуючи кінчик довгого вуса.
– Звичайно, я не кажу, що ваша люба матуся завтра ж таки зможе вийти на прогулянку, – вів далі доктор Грабов лагідним голосом. – На вас вона теж не справила такого враження, пане сенатор. Годі заперечити, що за добу катар дуже загострився. І не вельми мені сподобалось, що вчора ввечері її морозило, а сьогодні в боці почало поколювати й почастішав віддих. Та й гарячка є… о, невеличка, але все-таки є. Одне слово, любий сенаторе, треба погодитися з прикрим фактом, що трохи зачеплена легеня…
– Отже, запалення легень? – запитав сенатор, переводячи погляд з одного лікаря на другого.
– Так, пневмонія, – потвердив доктор Ланггальс, поважно й коректно вклонившись.
– Авжеж, легке запалення правої легені, – мовив домашній лікар, – яке треба буде не гаючись старанно локалізувати…
– То є таки чого боятися? – Сенатор, затамувавши подих, пильно дивився йому в обличчя.
– Боятися? О! Насамперед нам треба, як я вже сказав, подбати про те, щоб припинити розвиток хвороби, зменшити кашель і збити гарячку… Ну, тут хінін своє зробить… І ще одне, любий сенаторе… Не лякайтесь окремих симптомів, добре? Часом би трохи збільшилась задуха або вночі почалося марення чи, може, вранці й мокротиння… таке, знаєте, червонувато-буре, з кров'ю… Все це цілком логічні, при цій хворобі нормальні явища. Попередьте також нашу милу шановну мадам Перманедер, що так віддано доглядає хвору… A propos, як її здоров'я? Я зовсім забув запитати, як у неї останнім часом із шлунком…
– Як завжди. Не чув, щоб була якась зміна. Але турбота про ЇЇ здоров'я тепер, звичайно, трохи відступає на задній план…
– Авжеж, авжеж. Між іншим, мені ось що спало на думку. Вашій сестрі потрібен спокій, надто вночі, а мамзель Зеверін сама не впорається… Що, якби взяти доглядачку, любий сенаторе? Адже в нас є чудові католицькі сестри-жалібниці, за яких ви завжди так заступаєтесь… Ігуменя рада буде чимось вам прислужитися.
– Отже, ви вважаєте, що потрібна доглядачка?
– Я лише пропоную. Це так зручно… Тим сестрам ціни немає. Вони досвідчені, розважні, а це так добре виливає на хворих… Особливо при хворобах, що пов'язані, як я вже сказав, з багатьма прикрими симптомами… Отже, ще раз нагадую: головне не хвилюватися, добре, любий сенаторе? А там побачимо… побачимо… Ввечері ми ще заглянемо й побалакаємо…
– Обов'язково, – сказав доктор Ланггальс, узяв циліндра й підвівся разом із своїм старшим колегою.
Проте сенатор лишився сидіти, він ще не скінчив, хотів ще раз спробувати лікарів…
– Ще одне питання, панове, – сказав він. – Мій брат Христіан – людина нервова, невитримана… Як ви радите, повідомляти його про материну хворобу чи ні? Може, написати йому, щоб швидше вертався?..
– Вашого брата немає в місті?
– Ні, поїхав до Гамбурга. Ненадовго. В справах, наскільки мені відомо…
Доктор Грабов кинув оком на свого колегу, тоді засміявся і струснув сенаторові руку.
– То нехай влаштовує свої справи! Навіщо його дарма лякати? Часом би зайшла така зміна, що його присутність була б бажана – скажімо, щоб заспокоїти хвору, підбадьорити її… Ну, то ми встигнемо… завжди встигнемо…
Пройшовши через ротонду й коридор, вони ще постояли кілька хвилин на сходах. Тепер уже розмова йшла про інше: про політику, про зрушення й перевороти, викликані щойно закінченою війною…
– Ну, тепер настануть кращі часи, правда, пане сенатор? Грошей у країні багато… І скрізь бадьорий настрій…
Сенатор де з чим погоджувався, а де з чим ні. Він підтвердив, що після оголошення війни дуже збільшився довіз зерна з Росії, і згадав, яких величезних розмірів досяг тоді імпорт вівса на потреби армії. Але прибутки розподілялись дуже нерівномірно…
Лікарі пішли, і сенатор Будденброк подався назад до кімнати хворої. Дорогою він зважував те, що йому сказав Грабов. Старий багато чого недомовлював… Відчувалось, як він боявся сказати щось певне. Цілком ясні були тільки два слова: "запалення легень", і йому не стало легше від того, що доктор Ланггальс переклав їх на мову науки. Запалення легень у материному віці… Вже те, що приходили два лікарі, якось непокоїло. Доктор Грабов влаштував це зовсім просто і якось непомітно. Він, мовляв, так чи інак скоро думає йти на відпочинок, а оскільки молодий Ланггальс має перебрати на себе його практику, то він, Грабов, залюбки вже тепер вводить його в дім до деяких пацієнтів…
Коли сенатор зайшов до напівтемної спальні, обличчя в нього було бадьоре, а хода енергійна. Він так звик ховати свій клопіт і втому під маскою спокійної впевненості, що, відчинивши двері, прибрав цей вираз майже несвідомо, невеличким зусиллям волі.
Пані Перманедер сиділа коло ліжка і тримала матір за руку. Завіса на ліжку була відкинута. Пані Елізабет, спираючись на подушки, повернула голову до сина і пильно глянула йому в обличчя своїми блакитними очима. В погляді її, напруженому, проникливому, світилася витримка й спокій, а що він був спрямований на сенатора трохи навскіс, то здавайся майже підступним. На обличчі її не було й знаку виснаження чи кволості – воно тільки трохи зблідло, і крізь ту блідість на щоках проступали червоні плями від гарячки. Стара дама дуже уважно стежила за своєю хворобою, ще уважніше, ніж її діти, бо ж, зрештою, це була найперше її біда. Вона не довіряла хворобі і зовсім не мала наміру опускати руки й здаватися без боротьби.
– Що вони сказали, Томасе? – запитала вона таким жвавим, рішучим голосом, що відразу тяжко закашлялась.
Стуливши губи, пані Елізабет спробувала стриматись, проте кашель і далі рвався назовні. Вона мимоволі схопилася рукою за правий бік.
– Вони сказали, – відповів сенатор, перечекавши, поки мати перестане кашляти, і погладив її по руці, – вони сказали, що за кілька день наша люба матуся знову стане на ноги. Але поки що вам треба лежати – тільки тому, що цей клятий кашель трохи зачепив легеню… Це, звичайно, ще не запалення, – мовив він, помітивши, що погляд її став ще проникливіший, – хоч, врешті, й то була б не така вже страшна біда, буває куди гірше. Словом, обидва лікарі кажуть, що одна легеня трохи подразнена, і, може, воно й справді так… Де мамзель Зеверін?
– В аптеці, – відповіла пані Перманедер.
– Бачите, вона знову в аптеці, а в тебе, Тоні, такий вигляд, ніби ти ось-ось заснеш. Ні, так далі тривати не може. Навіть якщо це хвороба на кілька днів, треба взяти доглядачку. Як вам здається? Я зараз же пошлю до ігумені католицького монастиря спитати, чи є в неї вільна сестра…
– Томасе, – озвалася мати вже обачніше, щоб знову не закашлятися, – повір мені, що ти своїм постійним протегуванням католицьким сестрам і байдужістю до протестантських сестер викликаєш невдоволення. Для одних ти зробив чимало доброго, а для других нічого. Мушу тобі сказати, що недавно пастор Прінгсгайм просто жалівся на тебе…
– Хай жаліється, нічого йому не поможе. Я переконаний, що католицькі сестри вірніші, відданіші й жертовніші за протестантських. Ті протестантки – не справжні сестри-жалібниці. Вони тільки й дивляться, щоб при першій же нагоді вийти заміж… Словом, вони земні, егоїстичні, простацькі… А католицькі щиріші, далебі вони стоять ближче до неба. І саме тому, що вони мені багато чим зобов'язані, я волію їх. Як сестра Леандра стала нам у пригоді; коли в Ганно з такою мукою прорізувались зуби! Аби тільки вона була вільна…
І сестра Леандра прийшла. Тихенько поклала торбинку, скинула накидку й сірий каптур, якого носила поверх білого, і, лагідна, приязна, приступила до роботи, легенько побризкуючи чотками, що висіли в неї на поясі. Вона день і ніч доглядала розпещену, не завжди терплячу хвору, а дочекавшись другої сестри, мовчки, майже соромлячись за таку свою людську слабість, ішла трохи поспати, щоб потім знову вернутися до своїх обов'язків.
Бо хвора потребувала постійного догляду. Чим гірше їй ставало, тим більше всі думки й зацікавлення її зосереджувались на хворобі, за якою вона стежила з ляком і відвертою, наївною ненавистю.
