Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Гм, пастир має отримувати радість від своєї роботи, і коли його висунули на посаду, це стало його роботою.

Тепер я випадково дізнався, що є вільна вакансія Хранителя-стажера в новому відкритому секторі — ця робота нижча за твій ранг, але ти набудеш гарного янгольського досвіду. Ця планета... Ну, ти можеш думати про неї, як про планету; сам побачиш: її населяє раса, яка має три статі, а не дві, і мені відомо від Вищої Влади, що сам Дон Жуан не зміг добитись зацікавленості від представників будь-якої з цих трьох статей... І це — не припущення; його відправляли, щоб перевірити. Він кричав і молився, щоб його повернули до самотнього пекла, яке він сам і створив.

— Збираєшся відправити мене у Флатбуш? Щоб я не втручався?

— Ну, ну! Ти і не можеш втрутитися — ця Неможливість уможливлює все інше, про що я намагався сказати тобі, ще коли ти щойно прибув. Проте ти ніяк не засвоїш це, хоч і постійно намагаєшся. У твоє призначення входять петлі — так що ти зможеш повернутися сюди, саме у цей момент, без жодної втрати часу. А тепер лети звідси й берися за діло; у мене вдосталь своєї роботи.

Фостер повернувся до того місця, на якому його перервали. О так, нещасна душа, тимчасово названа "Еліс Дуглас". Важке завдання — бути поштовхом, та вона неухильно його прийняла. Проте вона виконала свою роботу, і тепер мала б відпочити та відновитися від неминучої втоми від боротьби... Вона билася під час нападу, кричала та випускала ектоплазму[66] з усіх отворів. О, їй потрібно буде повне очищення після такої брудної роботи! Але всі вони брудні; вони не могли бути іншими. І "Еліс Дуглас" й справді була надійним кваліфікованим працівником; вона могла виконати будь-яке додаткове завдання (якщо воно неодмінно було непорочним) — спаліть її біля стовпа чи відправте у монастир, вона завжди все виконувала як слід.

Не те, щоб він надто переймався незайманими, — окрім їх професійного обов'язку, який вони гарно виконували. Фостер востаннє потайки глянув на місіс Пайвонскі. Це була колега, яку він високо цінував. Люба маленька Патриція! Що за блаженна міцна самичка...

Розділ 29

Коли за Патрицією Пайвонскі зачинилися двері їхнього номеру, Джилл запитала:

— Що тепер, Майку?

— Ми їдемо. Джилл, ти читала щось про психопатологію?

— Так, звісно. На навчанні. Не так багато, як ти, — це я знаю.

— Тобі відомо про символізм татуювань? І змій?

— Звичайно. Я знала це про Патті, ще відколи познайомилася з нею. Сподівалася, що ти знайдеш спосіб.

— Я не міг, доки ми не стали водними братами. Секс необхідний, секс — це корисна чеснота, якщо тільки це розділення та зближення. Я ґрокаю, що, коли я зроблю це без зближення... Ну, я не впевнений.

— Я ґрокаю, що ти б дізнався, що не можеш, Майку. Це одна з причин, одна з багатьох причин, через яку я люблю тебе.

Він здавався стурбованим:

— Я все ще не ґрокаю "любові". Джилл, я не ґрокаю "людей". Навіть тебе. Але я не хотів відсилати Патті геть.

— Зупини її. Нехай залишається з нами.

(— Очікування, Джилл.)

(— Знаю.)

Вголос він додав:

— Окрім того, сумніваюся, що зможу дати їй усе, що потрібно. Вона хоче віддавати себе постійно, кожному. Навіть всі ці зустрічі Щастя, змії та простаки — цього недостатньо для Пат. Вона хоче принести себе в жертву кожному в світі, завжди — і приносити їм радість. Це Нове Одкровення... Я ґрокаю, що в людях є ще багато іншого. Проте це те, що є в Пат.

— Так, Майку. Любий Майку.

— Час їхати. Візьми сукню, яку хочеш надягти, і сумочку. Я розберуся з рештою сміття.

З певним сумом Джилл думала, що хотіла б інколи брати з собою хоч одну чи дві речі. Проте Майк завжди переїжджав лише з тим одягом, що був на ньому, і, здавалося, ґрокав, що їй це теж подобається.

— Я надягну оту гарну, синю.

Сукня перелетіла до Джилл, зависла в неї над головою, і, коли вона підняла руки, сковзнула на її тіло; змійка застібнулася. Туфлі, які пасували до цієї сукні, підійшли до Джилл, чекаючи, поки вона їх надягне.

— Я готова, Майку.

Майк вловив сум в її думках, але не причину, що вона була надто чужою для марсіанських ідей.

— Джилл? Хочеш, ми зупинимося та одружимося?

Вона подумала над цим.

— Сьогодні ми не зможемо, Майку. Неділя. Ми не зможемо отримати дозвіл.

— Тоді завтра. Я запам'ятаю. Я ґрокаю, що тобі це сподобалося б.

Вона подумала:

— Ні, Майку.

— Чому ні, Джилл?

— Дві причини. Перша — ми не зможемо стати ще ближчими, тому що вже розділили воду. Це логічно і англійською, і марсіанською. Так?

— Так.

— А друга причина має силу лише в англійській. Я не хочу, щоб Дорказ, Анна, Міріам... і Патті... Думали, що я намагаюся витіснити їх... Чи щоб одна з них могла б так подумати.

— Ні, Джилл, жодна з них так не думатиме.

— Що ж, я не ризикуватиму, бо мені це непотрібно. Тому що ти вже дуже давно одружився зі мною в лікарняній палаті. Просто тому, що ти був собою. Ще до того, як я про це здогадалася, — вона вагалася. — Та є дещо, що ти можеш для мене зробити.

— Що, Джилл?

— Ну, ти можеш час від часу називати мене прізвиськами! Так як я це роблю з тобою.

— Так, Джилл. Якими прізвиськами?

— О! — вона швидко його поцілувала. — Майку, ти найприємніший, найпривабливіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала... а ще істота, яка найбільше доводить мене до сказу на двох планетах! Не переймайся прізвиськами. Просто називай мене час від часу маленьким братиком... Це примушує мене тремтіти зсередини.

— Так, Маленький Братику.

— О Боже! Тепер приведи себе до ладу — і забираймося звідси, поки я не затягла тебе в ліжко. Скоріше. Зустрінемося біля реєстратури. Я оплачу рахунок, — Джилл раптом несподівано вийшла.

Вони пішли на місцевий вокзал і сіли на перший же літальний автобус. Через тиждень чи два вони опинилися вдома, розділили воду, зупинилися на кілька днів і знову поїхали, навіть не попрощавшись — чи, радше, Майк не прощався: прощання — це був єдиний людський звичай, що його Майк вперто заперечував і ніколи не дотримувався. Він формально прощався з незнайомцями під тиском обставин, коли Джилл вважала це необхідним.

Уже скоро вони опинилися в Лас-Вегасі й зняли номер у старому готелі поблизу від бульвару Стрип. Майк грав в казино в усі ігри підряд, коли Джилл проводила час як танцівниця — азартні ігри здавалися їй нудними. Оскільки вона не могла співати чи танцювати, у неї не було свою номеру, Джилл стояла чи повільно проходжувалася у високому неймовірному капелюсі: посмішка та трохи блискіток були для неї найкращою роботою в Західному Вавилоні. Вона хотіла працювати, якщо Майк був зайнятий, і якимось чином Майкові завжди вдавалося знайти для неї роботу. Оскільки казино ніколи не зачинялися, Майк був зайнятий майже протягом усього часу, який вони прожили у Лас-Вегасі.

Майк був обережний і не вигравав надто багато у жодному з казино, дотримуючись обмежень, які для нього встановила Джилл. Після того як він витягував з кожного кілька тисяч, Майк обережно повертав їх назад, ніколи не дозволяючи собі великих ставок у жодній грі, — незалежно від того, вигравав він чи програвав. Потім його взяли на посаду круп'є, де він вивчав людей, намагаючись ґрокнути аферистів, які, здавалося, були надзвичайно сексуальними, проте йому здалося, що він бачив у цьому якусь неправильність. Він працював там зовсім недовго, завжди дозволяючи маленькій кульці крутитися самій, без усілякого втручання з його боку.

Джилл була вражена відкриттям, що клієнти у розкішному театрі-ресторані, де вона працювала, були лише простаками... З купою грошей, але все одно — простаками. Вона зрозуміла дещо й про себе; їй подобалося показувати себе, доки вона була подалі від рук, бо вона не хотіла, щоб її чіпали. Її марсіанська відвертість поступово зросла, і вона досліджувала цей нещодавно відкритий бік самої себе. Раніше вона знала, що отримує задоволення від того, що нею захоплюються, — вона і справді вірила, що хотіла цього лише від кількох обраних, а зазвичай лише від одного. Тепер, коли минуло стільки часу, її дратувало відкриття, що сам факт її фізичного існування насправді нічого не означав для Майка, навіть попри те, що він був — і залишався — так наполегливо і лагідно відданий їй фізично, як жінка може тільки мріяти, якщо не впадав в задуму.

І навіть в цьому він був щедрим, нагадала вона собі. Якщо вона хотіла, то він завжди дозволяв їй покликати себе з найглибшого трансу, змінював передачу без скарг, — залишаючись усміхненим, енергійним та ніжним.

Проте одним з його дивацтв залишалась нездатність сміятися. Ставши танцівницею, Джилл вирішила, що їй подобається, коли нею милуються, тому що це єдине, чого їй не давав Майк. Але її відвертість перед собою та поступовий розвиток емпатії не дозволяли цій теорії існувати. Чоловіча половина аудиторії завжди мала той очікувано високий відсоток надто старих, надто товстих, надто лисих, а загалом — тих, хто надто далеко зайшов сумною дорогою ентропії, щоб бути привабливими для жінки віку Джилл, пасував до її краси та перебірливості. Вона завжди зверхньо ставилася до "розпусних стариганів", — хоча добре ставилися до старих людей, нагадувала вона собі. Ось Джубал міг дивитися на неї, навіть казати всілякі грубощі, навмисно говорити непристойності і не залишав ані найменшого відчуття того, що йому хотілося б залишитися з нею наодинці, щоб полапати. Вона була так свято впевнена у любові Джубала та її справді духовній природі, що сказала собі, що могла б з легкістю спати з ним в одному ліжку й бути впевненою, що й він також спатиме — лише з коротким поцілунком на ніч, як вона зазвичай робила.

Та тепер вона побачила, що ці непривабливі самці її не дратують. Коли вона відчула на собі їхні заворожені погляди та навіть відверту хіть — а її вона відчувала точно, і навіть могла точно встановити авторство, — Джилл не обурилася; це зігрівало її й змушувало почуватися самовдоволеною.

Ексгібіціонізм[67] був для неї просто словом, яке використовували у психопатології, — неврологічною слабкістю, яку вона зневажала. Тепер, відкривши цю схильність у собі й глянувши на неї, вона вирішила, що це нормальна форма нарцисизму, — або вона була ненормальною і не знала про це. Проте Джилл не відчувала себе ненормальною; вона була здоровою і щасливою, здоровішою, ніж будь-коли.