Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт
Майк не спатиме.
— Взагалі?
— Ніколи. Він скручується і думає, якщо має про що подумати, але він не спить.
Місіс Пайвонскі серйозно кивнула:
— Ще один знак. Я знаю, — і, Майкле, одного дня ти теж дізнаєшся. Твоє покликання прийде.
— Можливо, — погодилася Джилл. — Майку, я засинаю. Перенесеш мене у ліжко? Будь ласка!
Майк підняв її у повітря, переніс на ліжко і невидимими рухами накрив ковдрою — і вона заснула ще до того, як він її накрив.
Джилл прокинулася, так як і планувала, точно о сьомій. У Майка в голові був годинник, та він був дуже дивним, — не схожим на земні календарі та годинники; він вібрував для іншої потреби. Вона зіскочила з ліжка і зазирнула в сусідню кімнату. Світло було вимкнене, а вікна — ретельно зашторені. Проте вони не спали. Джилл почула, як Майк сказав з м'якою впевненістю:
— Ти є Бог.
— "Ти є Бог", — прошепотіла у відповідь Патриція важким, наче під наркотиками, голосом.
— Так. Джилл — Бог.
— Джилл... Бог. Так, Майкле.
— І ти є Бог.
— Ти є Бог. Зараз Майку, зараз!
Джилл дуже обережно відступила назад і тихо пішла чистити зуби. Через якийсь час вона подумки повідомила Майку, що прокинулася, — і, як і очікувала, зрозуміла, що він вже про це знав. Коли вона повернулася до вітальні, завіси були підняті, а з вікон струменіло сонячне проміння.
— Доброго ранку, любі мої! — вона поцілувала їх обох.
— Ти є Бог, — просто сказала Патті.
— Так, Патті. І ти є Бог. Бог у всіх нас.
Вона глянула на Патті в різкому, яскравому ранковому світлі і помітила, що її новий брат не виглядала втомленою. Вона мала такий вигляд, наче спала всю ніч і навіть більше... Виглядала молодшою та соковитішою, ніж будь-коли раніше, їй був знайомий такий ефект — якщо Майк хотів не лягати спати, а замість цього читав чи думав всю ніч, Джилл ніколи не бачила в цьому проблеми. Вона підозрювала, що її раптова сонливість минулого вечора теж була ідеєю Майка... І почула, як Майк подумки погодився з тим, що так воно і було.
— А зараз кава для вас обох, мої любі, — і для мене також. А ще я випадково припасла пакет апельсинового соку.
Вони снідали невимушено, сповнені щастя. Джилл помітила, що Патті виглядала замисленою.
— Що сталося, люба?
— Гм... Мені б страшенно не хотілося про це згадувати,— але на що ви, діти, збираєтеся жити? Так трапилося, що у тітоньки Патті є деякі заощадження, тож я подумала...
Джилл розсміялася.
— О, люба, вибач; я не хотіла сміятися. Але Людина з Марса багатий! Хіба ти не знала? Ти що, взагалі новини не читаєш?
Місіс Пайвонскі виглядала спантеличеною:
— Ну, думаю, що я щось чула... Але не можна вірити всьому, про що повідомляють у новинах.
Джилл зітхнула.
— Патті, ти — справжня щасливиця. І повір мені, зараз, коли ми стали водними братами, ми й хвилини не вагатимемося й будемо повністю відвертими — "розділення гнізда" не просто поезія. Та має бути інший шлях. Якщо тобі коли-небудь будуть потрібні гроші — не важливо скільки, — просто скажи: ми все одно не зможемо витратити усе. Будь-яку суму. Будь-коли. Напиши мені, або ще краще — зателефонуй, тому що у Майка дуже туманне уявлення про гроші. Люба, на моєму рахунку зараз пара сотень тисяч доларів. Хочеш скількись?
Місіс Пайвонскі виглядала сильно наляканою — сильніше, ніж коли Майк змусив зникнути її одяг.
— Боронь Боже! Мені не потрібні гроші.
Джилл знизала плечима.
— Якщо колись знадобляться — просто дай знати. Ми не зможемо витратити їх усі, а уряд не дозволить Майкові їх віддати. Принаймні більшу частину. Якщо ти захочеш яхту, Майк із задоволенням подарує тобі її.
— Точно подарую, Пат. Я ніколи не бачив яхт.
Місіс Пайвонскі захитала головою.
— Не тягніть мене на високу гору, дорогенькі. Я ніколи не хотіла більшого, і все, що я хочу від вас двох, — це ваша любов.
— У тебе вона є, — сказала їй Джилл.
— Я не ґрокаю "любов", — серйозно сказав Майк. — Але Джилл завжди говорить правильно. Якщо ми маємо щось, воно твоє.
— ...і — знати, що ви обоє врятовані. Проте я більше не хвилююся про це. Майк розповів мені про очікування і про те, чому воно необхідне. Ти розумієш мене, Джилл?
— Я ґрокаю. Я більше ні до чого не ставлюся з нетерпінням.
— Проте у мене є дещо для вас двох, — татуйована леді підвелася, пройшла до своєї сумочки й витягла з неї книгу. Повернулася, підійшла впритул до них. — Мої любі... Це саме та копія Нового Одкровення, яку мені дав Благословенний Фостер... Тієї ночі, коли залишив на мені поцілунок. Я хочу, щоб вона була у вас.
Несподівано на очах у Джилл з'явилися сльози, і їй перехопило подих.
— Але, тітонько Патті... Патті, брате наш! Ми не можемо її взяти. Не цю. Ми купимо собі іншу.
— Ні. Це... Це "вода". Я розділяю її з вами. Для зближення.
— О, — підскочила Джилл. — Ми візьмемо її. Проте тепер вона наша — усіх нас, — вона поцілувала Патті.
Через якийсь час Майк торкнув Джилл за плече.
— Жадібний малий брат. Моя черга.
— У цьому я завжди буду жадібна.
Людина з Марса поцілував свого нового брата спочатку в губи, потів зупинився й обережно поцілував туди, куди і Фостер. Потім подумав — недовго, згідно з земним часом, — і обрав відповідне місце на іншому боці, де, як він бачив, малюнок Джорджа відповідав його меті. Він поцілував її туди, поки у розтягнутому часі дуже детально обдумував те, чого хотів досягти. Потрібно було обов'язково ґрокнути капіляри...
Для інших двох, об'єкта та споглядача, він просто обережно й коротко притиснув губи до надто прикрашеної шкіри. Проте Джилл зрозуміла, що він збирається робити, і спостерігала за цим.
— Патті! Дивися!
Місіс Пайвонскі опустила погляд на себе. На її шкірі залишилася подвійна яскраво-червона стигмата — слід його губ. Вона почала непритомніти... Але потім показала глибину своєї стійкої віри.
— Так. Так! Майкле...
Дуже скоро після того, як татуйована леді зникла, на її місці з'явилася радше малопомітна домогосподарка з високим коміром, довгими рукавами та рукавичками.
— Я не буду плакати, — сказала вона розсудливо, — і це не прощання: у вічності не буває прощань. Я чекатиму, — вона швидко поцілувала їх обох й пішла, не обертаючись.
Розділ 28
— Богохульство!
Фостер підняв голову.
— Тебе щось вкусило, молодший?
Цей тимчасовий флігель зводився поспіхом, і у щілини постійно щось потрапляло — зазвичай рої майже невидимих комах, — звісно, нешкідливих, але таких, від укусів котрих починало свербіти его.
— Гм... Ти маєш це побачити, щоб повірити... Ось, я торкнуся всезнаючого.
— Тебе здивує те, у що я можу повірити, Молодший, — тим не менше наглядач Дігбі перемкнув частину своєї уваги. Троє мирян, як він бачив, — чоловік і двоє жінок — розмірковували про вічність. Нічого дивного в цьому не було.
— Так?
— Ти чув, що вона сказала! І справді — "Архангел Михаїл"!
— І що з того?
— "Що з того?" О, заради Бога!
— Дуже ймовірно.
Дігбі був такий обурений, що аж німб тремтів.
— Фостере, та, напевно, не дуже пильно дивився. Вона мала на увазі того неповнолітнього злочинця — переростка, який прибрав мене з поля. Глянь знову.
Фостер збільшив підсилення, помітивши, що Янгол-стажер говорить правильно, — і разом з там помітив ще дещо, через що посміхнувся янгольською посмішкою.
— Молодший, а звідки тобі знати, що він — не Архангел Михаїл?
— Що?
— Останнім часом я не бачив Майка на зустрічах, але згадую його ім'я, видряпане на Тисячолітньому Соліпсистичному Турнірі. А це — Знак, що йому доручили особливе завдання, оскільки Майк — один з найенергійніших гравців у соліпсизмі в цьому секторі.
— Ця точка зору неприпустима!
— Ти був би здивований тим, як багато найкращих ідей Боса можна назвати "неприпустимими" у тій чи іншій мірі, — чи, радше, тобі не слід було б дивуватися, зважаючи на галузь, в якій ти працюєш. Проте "неприпустимий" — це ідея, яка тобі не потрібна: у неї відсутнє теологічне значення. "Для чистих — все чисте"[64].
— Але...
— Я все ще Свідчу, Молодший. А ти — слухаєш. На додачу до того, що наш брат Михаїл, здається, відсутній у цей мікромомент, а я не відстежую його, — і до того, що нас також немає у тому ж переліку Спостереження, — ця татуйована леді, яка виголосила пророчу думку, може й не помилятися. Адже вона дуже свята мирянка.
— Хто сказав?
— Я кажу. Я знаю, — Фостер знову посміхнувся з янгольською солодкавістю. Люба маленька Патриція! Вже не дитина тепер, але так само по-земному бажана і сяє внутрішнім світлом, що змушує її виглядати вітражем у сонячному світлі. Без мирських гордощів він помітив, що, відколи востаннє бачив Патрицію, Джордж закінчив свою визначну присвяту і що зображення, на якому його відкликають на Небеса, було непогане — дуже непогане у Вищому сенсі. Йому потрібно не забути знайти Джорджа, щоб висловити подяку, а ще сказати, що він бачив Патрицію...
Гм, а де був Джордж? Творчі особистості працювали над Архітектурою в секторі всесвітньої композиції, якщо він правильно пам'ятав, — тож це не важливо: у головному файлі його можна буде відкопати й через тисячоліття. Якою ж смачною пампушкою була Патриція, святою до безумства! Якби в ній було трішки більше наполегливості й менше покірності, він зміг би зробити її жрицею. Проте Патриція могла прийняти Бога лише згідно зі своєю суттю, яка могла б підійти лише лінгаятам[65]... Яким вона була не потрібна. Фостер розмірковував над тим, щоб ретельніше її роздивитися, але з янгольською витримкою вирішив цього не робити; у нього було безліч інших справ...
— А зараз облиш всезнання, Молодший. Я хочу дещо тобі сказати.
Дігбі підкорився й чекав. Фостер бриньчав німбом; цю дратівливу звичку він набув під час медитацій.
— Молодший, ти — не надто обнадійливий янгол.
— Вибач.
— Шкодування — не для вічності. Проте Істина в тому, що ти охоплений думками про того молодого хлопчину, який може бути, — а може, й ні, — нашим братом Михаїлом. Тепер чекай... По-перше, не тобі судити про механізм, яким тебе призвали на Небеса. По-друге, насправді тебе турбує не той хлопчина (ти ледь його знав), а маленька темноволоса секретарка. Вона заслужила мій Поцілунок незадовго до того, як тебе відкликали. Хіба ні?
— Я все ще перевіряв її.
— Тоді, без сумніву, ти будеш янгольськи задоволений дізнатися, що Верховний Єпископ Шорт, — після того як ретельно оглянув її особисто (о, дуже ретельно: я казав тобі, що він впорається), передав їй мій Поцілунок, і зараз вона насолоджується найбільшим Щастям, на яке вона заслужила.
