Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Але вона була донькою протестанта Алстера та дівчини з Корку[63], і озброєне перемир'я між її батьками прирікало її на атеїзм.

Вона вже була "шукачем", коли Фостер дістався до Сан-Педро, і зуміла вмовити Джорджа піти на кілька недільних служб. Проте тоді він ще не бачив світла.

У день свого візиту Фостер приніс їм світло — і вони висповідалися. Коли ж він за півроку повернувся, щоб нашвидку перевірити, як ідуть справи в цій гілці, Пайвонскі були такі віддані, що він виявив їм особисту увагу.

— З того дня, відколи ми побачили святе світло, я не мала жодних клопотів з Джорджем, — сказала вона Майку та Джилл. — Звісно, він так само пив... Але він пив у церкві — і завжди знав міру. Коли повернувся наш святий лідер, Джордж вже почав свій Великий Проект. Природно, що він хотів показати його Фостеру, якби той зміг знайти час... — місіс Пайвонскі вагалася: — Дітки, мені справді не слід вам цього розповідати.

— Тоді не розповідай, — наполегливо промовила Джилл.— Патті, люба, ніхто з нас не хоче, щоб ти коли-небудь робила чи говорила те, в чому не впевнена. "Розділення води" має бути простим і природнім... І ми радо почекаємо, поки ця розповідь стане для тебе легкою.

— Гм... Але я дуже хочу розділити це! Послухайте, милі мої, — я справді довіряю вам обом. Проте я просто хочу, щоб ви пам'ятали, що все, що я вам розповідаю, — церковні справи, тож ви не повинні коли-небудь комусь про них говорити... Так само як я ніколи нікому не розповім про вас.

Майк кивнув.

— Тут, на Землі, ми інколи називаємо це справами "водних братів". На Марсі таких проблем немає... Проте тут, я ґрокаю, щось таки є. Справи "водних братів" ніколи не переказують.

— Я... Я "ґрокаю". Це смішне слово, проте я вже вивчила його. Добре, любчики: отже, це справа "водних братів". Чи знаєте ви, що у всіх фостерітів є татуювання? Я маю на увазі справжніх членів Церкви — тих, хто врятований незмінно й довічно, назавжди, як ось я? О, я не говорю про татуювання по всьому тілу, як у мене, проте... Дивіться: бачите ось це? Просто над серцем... Бачите? Це святий поцілунок Фостера. Джордж працював над цим дизайном, щоб він здавався частиною картинки всередині... Так, щоб ніхто не міг здогадатися, поки їм не скажуть. Проте це його поцілунок, і Фостер сам його там поставив! — здавалося, вона дуже цим пишалася.

Вони обоє оглянули її.

— Це і є слід від поцілунку,— вражено промовила Джилл. — Наче хтось і справді поцілував тебе напомадженими губами. Поки ти не показала, я думала, що це частина того заходу сонця.

— Так, справді, — тому Джордж його і зробив його. Тому що ти не повинен показувати поцілунок Фостера будь-кому з тих, хто його не носить, — і я його нікому не показувала аж дотепер. Проте, — наполягала вона, — я впевнена, що ви отримаєте його, — ви обоє. І того дня, коли це станеться, я хочу бути тією, хто зробить вам це тату.

Джилл сказала:

— Я не зовсім тебе розумію, Патті. Я бачу, що для тебе чудово бути тією, кого поцілував Фостер, — проте як він може коли-небудь поцілувати нас? Врешті-решт, він же нагорі, на Небесах.

— Так і є, люба. Проте дозволь пояснити. Будь-який посвячений жрець чи жриця можуть дати тобі поцілунок Фостера. Це означає, що Бог у твоєму серці. Бог — частина тебе... назавжди.

Несподівано Майк рішуче вигукнув:

— Ти є Бог!

— Що, Майкле? Що ж, це дивний спосіб висловлювання — і я ніколи не чула, щоб жрець говорив так. Проте у цій фразі є певна доля істини... Бог у тобі, і над тобою, і з тобою, і Диявол ніколи не зможе отримати тебе.

— Так, — погодився Майк. — Ти ґрокнула Бога.

Він радісно подумав, що зараз наблизився до пояснення цієї ідеї впритул, значно більше, ніж будь-коли раніше... Доки Джилл, яка розуміла її, не зможе пояснити це Марсіанською. Що неминуче станеться трохи згодом.

— У цьому й полягає ідея, Майкле. Бог... Ґрокає тебе а ти — поєднуєшся у Святій Любові та вічному Щасті з Його Церквою. Жрець — чи, можливо, жриця: це може бути будь-хто з них, — цілує тебе, і потім на місці сліду від поцілунку роблять татуювання, щоб показати, що це назавжди. Звичайно, він не обов'язково повинен бути таким же великим, мій — точного розміру та форми благословенних вуст Фостера; і цей поцілунок може бути будь-де: головне — приховати його від очей грішників. Багато хто з чоловіків голять невелику латку на голові, а потім носять капелюха чи пов'язку, поки волосся не відросте. Чи у будь-якій іншій точці, де цю благословенну мітку точно не помітять, якщо ти тільки не захочеш її показати. Ти не повинен сидіти чи стояти на ній — проте усі інші місця підходять. Ти можеш показувати своє татуювання під час закритих зібрань Радості вічно врятованих.

— Я чула про зустрічі Щастя, — прокоментувала Джилл, — та й гадки не маю, як саме вони відбуваються.

— Що ж, — розсудливо сказала місіс Пайвонскі, — є Щасливі зустрічі та Зустрічі Щастя. Одні — для звичайних членів церкви, тих врятованих, які ще можуть оступитися, і у них надзвичайно багато розваг: величезні вечірки лише з тими молитвами, які промовляються природно та радісно, і шалено голосно, що робить вечірку гарною. Там дозволено навіть трохи справжньої любові, однак це не дуже схвалюють, і тобі краще бути обережнішою, обираючи, з ким і як, щоб не посіяти зерно розбрату між братів. Церква дуже суворо стежить за тим, щоб речі завжди залишалися на своїх місцях.

Проте Зустрічі Щастя для вічно врятованих... Що ж, тобі не потрібно бути обережною, тому що там не буде нікого, хто може згрішити, — у них все це вже в минулому, і все вже виплачено. Якщо ти хочеш випити та знепритомніти — гаразд: це воля Господа, бо в іншому разі тобі б цього не хотілося. Ти хочеш опуститися на коліна і молитися, чи заспівати, чи розірвати свій одяг і танцювати, — це воля Господа. Хоча, — додала вона, — ти можеш взагалі не надягати нічого, тому що там не може бути нікого, хто міг би побачити в цьому щось неправильне.

— Схоже на вечірку, — сказала Джилл.

— О, так і є, — завжди! І весь час тебе наповнює небесне блаженство. І коли ти вранці прокидаєшся на дивані з кимось із вічно врятованих братів, ти знаєш, що він тут опинився завдяки волі Господа, і це робить тебе благословенно Щасливою. І так і є. Всі вони мають поцілунок Фостера, вони — твої, — вона стиха гмикнула. — Це трохи схоже на "розділення води". Ви мене розумієте?

— Я ґрокаю, — погодився Майк.

(— Майку?????)

(— Зачекай, Джилл. Зачекай на повноту.)

— Але не думайте, — відверто сказала Патриція, — що хтось може прийти на Зустріч Щастя у Внутрішній Храм, лише маючи маленьке татуювання: врешті-решт, його надто просто підробити. Відвідувачі, брати чи сестри... Ну, візьмімо мене. Щойно я дізнаюся, куди збирається ярмарок, то пишу в місцеву церкву, надсилаючи їм відбитки пальців, щоб вони могли порівняти їх з архівним файлом вічно врятованих у головному Храмі Архангела Фостера, якщо вони ще мене не знають. Я даю їм свою адресу на дошці оголошень. Потім, коли вперше йду до цієї церкви, — а я завжди ходжу до церкви в неділю й ніколи б не пропустила Зустрічі Щастя, навіть якщо для Тіма це означало б закрити виставу на весь вечір, — то мене завжди впізнають. У більшості церков мене раді бачити; я — додаткова принада, з цими унікальними неперевершеними священними зображеннями, і я часто проводжу більшість вечора, просто дозволяючи людям розглядати себе. І кожна така хвилина блаженна. Інколи жерці хочуть, щоб я принесла Солоденьку булочку, і тоді я зображаю Єву та Змія; для цього — звісно, якщо дозволяє час, — потрібно наносити на тіло грим чи вбиратись в трико тілесного кольору. Інколи місцевий брат грає роль Адама, і нас виганяють з Едемського Саду, а місцевий жрець пояснює справжнє значення цієї події, а не ту перекручену брехню, яку ви чули. І в кінці ми знову отримуємо нашу благословенну чистоту та щастя — і цього точно достатньо щоб зробити вечірку по-справжньому гарною. Щастя!

Вона додала:

— Всі цікавляться моїм поцілунком Фостера... Тому що відколи — а минуло майже двадцять років — він повернувся на Небеса, а Церква розрослася та розцвіла, — вже не надто багато хто з нас має поцілунок Фостера, який поставили не за довіреністю, — і я також завжди підтверджую це у Храмі. І я можу розповісти і вам про нього. Гм...

Місіс Пайвонскі вагалася, але потім розповіла все, з детальними подробицями. Тоді Джилл здивувалася тому, куди зникла її всім відома обмежена здатність червоніти. І вона грюкнула, що Майк і Патті були схожі — Господні невинні душі, нездатні грішити, що б вони не робили. Вона хотіла, заради самої ж Патті, щоб ця абсурдна мішанина й справді була правдою: щоб Фостер і справді був святим пророком, який врятував її для вічного блаженства.

Але Фостер! О Господи, що за пародія на святого! Потім несподівано — завдяки своїй хорошій пам'яті — Джилл знову повернулася до кімнати зі скляною стіною, де зазирнула у мертві очі Фостера. Проте в її уяві він здавався живим... І вона відчула, як спиною побігли мурашки; і їй стало цікаво, що вона зробила б, якби сам Фостер запропонував їй свій святий поцілунок — та святого себе?

Вона закрила свій розум занадто пізно — Майк вже встиг багато чого від неї дізнатися. Вона відчула, як він посміхається з виразом добре відомої їй невинності.

Джилл підвелася.

— Патті, любонько, о котрій тобі потрібно повернутися у табір?

— О Боже! Мені слід повертатися цієї благословенної хвилини!

— Чому? Вистава не почнеться до дев'яти тридцяти.

— Ну... Солоденька булочка сумує за мною... І вона ревнує, якщо я десь затримуюся.

— Може, скажеш їй, що у тебе була нічна Зустріч Щастя?

— Гм... — Старша жінка обняла Джилл. — Ось воно! Так і є!

— Добре... Але мені треба трохи поспати, — Джилл і справді відчула втому. — Тоді о котрій тобі потрібно прокинутися?

— Гм... Якщо я повернуся до восьмої, то зможу попросити Сема спакувати мій намет і матиму досить часу, щоб пересвідчитися, що моїх крихіток завантажили безпечно.

— Сніданок?

— Я б у жодному разі не снідала — поснідаю в потязі. Коли я прокидаюся, то зазвичай лише п'ю каву.

— Саме так і зробимо, але у цій кімнаті. Я побачу, коли ти прокинешся. А тепер, мої любі, залишайтеся вдвох, обговорюйте релігію скільки заманеться; я не дам тобі проспати, якщо ти заснеш.