Зимова казка - Шекспір Вільям

Згадай:
Заприсяглися ми його діждатись.

Утрата

О добра доле, захисти нас!

Флорізель

Глянь,
Вже гості наближаються. Тобі
Належить весело їх привітати, —
Хай наші щоки радістю пашіють.

Входить пастух, блазень, Мопса, Доркас та інші, поміж них і перевдягнені Поліксен та Камілло.

Пастух

Тобі не сором, доню? Як була
Моя стара жива, то в день такий
Встигала скрізь: нарізати тут хліба,
Горілки принести, чогось зварити,
Подати, зрештою, піти в танець
І заспівати пісню, тут і там,
То біля одного, а то вже з другим,
З обличчям розпашілим від роботи.
А щоб вогонь той трохи пригасити,
Пила із кожним за його здоров'я.
А ти відсторонилась від усього,
Неначе гостя, а не господиня
На святі. Привітай, прошу тебе,
Ти друзів невідомих, запроси
До столу їх, і здружимось ми з ними
Ще так, що ти й не розіллєш водою.
Тож не соромся, а берись до діла:
Запрошуй всіх на свято й побажай,
Щоб наші вівці та були здорові.

Утрата

(до Поліксена)
Ласкаво просимо на свято, пане!
Мій тато побажав, щоб я була
Сьогодні господинею.
(До Камілло)
І вас
Ми просимо також. Подай, Доркасе,
Мені ці квіти. Розмарин і руту
Візьміть, панове.* Цілу довгу зиму
Ці квіти запах збережуть і колір.
Тож просимо ласкаво — і нехай
Найкращі спогади у вас про свято
Залишаться.

Поліксен

Пастушко люба, ти
Гаразд відзначила старий наш вік
Зимовими квітками.

Утрата

О панове!
Коли старіє, хилиться вже рік,
Коли не вмерло літо, а зима
У дрижаках іще не народилась,
Тоді найліпші квіти — це гвоздики
Й левкої — буцім покручі природи.
Та в нашому садочку їх немає,
Бо їх розводить я не хочу.

Поліксен

Я
Хотів би знати, звідки ця зневага
До них у тебе?

Утрата

Таж строкатість їхня,
Як кажуть люди, йде не від природи
Великої, а більше від мистецтва.*

Поліксен

Хай так. Та всякий засіб, що природу
Поліпшує, сама природа й творить;
Тож над мистецтвом, що скраша її,
Стоїть мистецтво, що вона створила.
Дівчатко любе, уяви собі,
Як до якогось дикого пенька
Та прищепили пагін благородний,
І вже дає простісінька рослина
Прекрасний плід. Оце і є мистецтво,
Яке природу направля — чи радше
Лиш змінює, але саме воно,
Оте мистецтво, є також природа.

Утрата

Це так.

Поліксен

То розведіть і ви левкої
У вашому садку й не називайте
Їх покручами.

Утрата

Витрачать не стану
На це я сил. Так само, як не хочу,
Аби мене юнак цей похвалив,
Що добре я себе підмалювала,
І тільки через це одне він хоче
Мене пошлюбити. Ось ваші квіти:
Чебрець, лаванда, м'ята, майоран,
Іще й нагідки — з сонцем засинають
І прокидаються, як сонце встане,
В сльозах. Пасують літні квіти людям
У полудневім віці. Вас ласкаво
Запрошую на свято.

Камілло

От коли б
Попав до вас в отару я — не пасся б,
А тільки б вас очима пас.

Утрата

Бідаха!
Ви схудли б так, що сніговії січня
Вас продували б наскрізь!
(До Флорізеля)
А для вас
Хотіла б мати трохи інші квіти, —
Весняні. Пасували б вам вони.
(До пастушок)
І вам так само. На гілках дівочих
Незайманість розквітла б. Прозерпіно!
Якби я мала квіти ті, що ти,
Настрашена, зронила з колісниці
Плутона! Ті нарциси, що приходять
На землю бавитися з березневим
Холодним вітром (навіть ластівки
На це насмілитись не можуть). Ще
Хотіла б мати я фіалки темні,
Гарніші за Юнонині повіки
Й Венерин подих. Примулу бліду,
Що помирає, шлюбу не діждавшись,
Міцних обіймів Феба не зазнавши,* —
Таку біду дівчата часто мають.
Іще б мені півонії препишні,
Лілеї та красолі! З них сплела б
Гірлянди вам усім, а вас, мій друже
Я квітами засипала б!

Флорізель

Невже?
Як мертве тіло?

Утрата

Ні, як любий згірок
Для гри кохання та для відпочинку,
Не мертве тіло, що земля укриє,
Але живе, що крию я сама
Цілунками. Візьміть ці квіти. Я ж
Неначе граю роль у пасторалі,
Яку показують на трійцю.* Певно,
Мій одяг думку цю мені навіяв.

Флорізель

Утрато, знай, хоч би ти що робила,
Все робиш якнайліпше. А коли
Говориш, слухав би тебе весь вік,
А як співаєш ти, то я б хотів,
Щоб ти усе співаючи робила:
Молилась, купувала, продавала,
Наказувала навіть. А коли
Танцюєш ти, бажаю, щоб ти стала
Морською хвилею, — і тільки нею!
Щоб ти була у русі повсякчас.
Твоя найменша дія враз вінчає
Всі попередні, хоч усі вони
Достоту королівські.

Утрата

О Дорікле,
Ви хвалите надміру. Ваша юність
І відданість, що промовляють щиро
Із вашого обличчя, — запорука,
Що ви — незаплямований пастух.
А то б я думала, що ви звести
На хибний шлях мене б хотіли.

Флорізель

Люба,
Ти не страшись мене, як я не хочу
Тебе лякати. Ну, тепер мерщій
До танцю! Руку дай, Утрато мила.
Отак паруються голубка й голуб,
Аби ніколи вже не розлучатись.

Утрата

Я радо в тім заприсягтись могла б.

Поліксен

З усіх сільських дівчат, що ряст оцей
Топтали будь-коли, оця — найкраща.
Поводження й постава промовляють
Про благородну вищість над усім,
Що тут її оточує.

Камілло

Він каже
Їй щось таке, що кров до щік її
Аж кинулась. Вона і справді є
Від ніг до голови мов королева.

Блазень

Ходімо, гей, де ж музика?

Доркас

Хай Мопса
До пари з вами стане. Часнику
Наїстися вам слід, щоб заглушити
Її цілунки запашні.

Мопса

Зажди,
Тобі віддячу я.

Блазень

Ні слова більше!
Музики, грайте!

Музика. Пастухи танцюють з пастушками.

Поліксен

Господарю, скажіть, хто той пастух,
Що вашу доньку танцювать повів?

Пастух

Доріклом зветься — хвалиться, що має
Прегарне пасовисько. Чув про те
Лише від нього я, та вірю хлопцю.
Так само вірю, що дочку він любить
Мою: адже ніколи ясен місяць
У вод свічадо так не зазирав,
Як задивляється оцей юнак
У зір її, читаючи, мов книгу,
Усе, що там написано. Не знаю,
Хто з них сильніше любить, та різниця
Не перевищить півцілунка.

Поліксен

Гарно
Вона танцює.

Пастух

Гарно й робить все.
Коли із нею молодий Дорікл
Одружиться, дістане дар такий
Від неї, що й не снивсь йому.

Входить слуга.

Слуга

О пане, якби ви тільки послухали бродячого торговця там, за дверима! Ви більше ніколи не захочете танцювати під сурму та бара-бан; та й козиця вам нічого вже не скаже; той хлопець ушкварить вам усяких пісень швидше, ніж ви відрахуєте йому гроші; співи вискаку-ють йому з рота, наче він перед тим наковтався балад, а вуха в слуха-чів витягуються, щоб краще чути його пісні.

Блазень

Він прийшов дуже до речі. Хай заходить. Я люблю балади, а надто коли яку-небудь сумну історію розповідають весело або ж коли щось сміховинне співають, мов голосять.

Слуга

Він має пісні для чоловіків, для жінок, одне слово, на всі смаки. Має кращий вибір товару, ніж рукавичник. Найліпші любовні пісень-ки для дівчат, — і ні слова сороміцького, аж дивно. З такими ніжними приспівами — "розгойдав її", "поплескав її"; який-небудь чубатий телепень з нечестивими думками ревів би про щось стидке, а в цього хлопця дівчина відповідає: "Не завдай же лиха!" Вона відштовхує, відтручує отим "Лиха не завдай!"

Поліксен

Оце так молодець!

Блазень

Ти кажеш нам справді про надзвичайного чоловіка. Він має сві-жий товар?

Слуга

Там у нього є бинди всіх кольорів веселки, більше всякої всячи-ни, ніж могли б охопити вченим поглядом усі богемські судовики, хоч купив їх він гуртом: ремінці, шитво, гаптування, батист. І він вам показує всі ті товари голісінькими, наче богів чи богинь; ви можете повірити, ніби сорочка — то янголиця, такі псалми співає він її рука-вам та вставкам.

Блазень

Приведи його, прошу тебе, і хай він зайде сюди співаючи.

Утрата

Але попроси його, щоб не вживав грубих слів у своїх піснях.

Слуга виходить.

Блазень

Трапляються серед цих мандрівних торговців люди такі гідні, що ви б і не подумали, сестричко.

Утрата

А я й не подумаю, братику.

Входить Автолік співаючи:

Батист біленький, наче сніг,
А креп, як ворон, — чорний.
До рукавичок до моїх
Трояндний дух нас горне.
Є й маски для усіх носів,
Браслети й персні в парі,
Парфуми із чужих країв
Для дамських будуарів, —
Усе, що хлопці дарувать
Своїм коханим хочуть.
Ідіть до мене купувать,
А ні, то плакать і ридать
Коханим аж до ночі.

Блазень

Якби я не закохався в Мопсу, то ти б із мене не витяг жодної монетки. Але вона зробила мене своїм рабом, і я мушу відробляти це рабство стрічками та рукавичками.

Мопса

Усе те мені було обіцяно до свята, але й тепер не пізно.

Доркас

Він обіцяв тобі дещо більше за це, або ж люди брешуть несосві-тенно.

Мопса

Усе, що він тобі обіцяв, він уже виплатив. А може, ще й з гаком. Тобі буде дуже соромно повертати йому борг.

Блазень

І хто тільки виховує нині дівчат? Чи вам позав'язувати спідниці на головах? Чи ви не встигаєте попліткувати, коли доїте корів, чи пе-ред сном, чи як підкидаєте дрова в піч? А то теревените безперестан-ку. Добре, хоч потихеньку. Ану, поприв'язуйте ваші дзвони — й ні слова більше!

Мопса

А я нічого й не кажу. Ходімо, ти мені обіцяв гарне намисто та напахчені рукавички.

Блазень

Чи ж я не казав тобі, що зустрів розбійника на дорозі й він за-брав у мене всі гроші?

Автолік

Ваша правда, пане. Розбійників на дорогах вистачає. Тому й на-лежить людям стерегтися.

Блазень

Не бійся, чоловіче. Тут у тебе не заберуть нічого.

Автолік

Сподіваюсь, пане. Бо маю таки дещо коштовне поміж моїх това-рів.

Блазень

Що саме? Балади?

Мопса

Купіть мені одну, прошу вас. Понад усе на світі хотіла б мати друковану баладу: для певності, що все в ній — щира правда.

Автолік

Ось вам одна, що її співають дуже жалісно. Як лихварева жінка заразом народила двадцять мішків золота, і як вона хотіла наїстися зміїних голів та смажених риб.

Мопса

І ви гадаєте, що все це — правда?

Автолік

Свята правда, а віку їй — місяць.

Доркас

Боронь мене боже одружитися з лихварем!

Автолік

Ось тут і повитуху названо — пані Брехлінс, а були при тому п'ять чи шість поважних жінок. Невже ж я став би поширювати вига-дки?

Мопса

Ой, прошу вас, купіть її для мене.

Блазень

Гаразд, відкладіть її набік і гляньмо спочатку на інші балади; за-раз ми купимо щось інше.

Автолік

А ось іще одна: про рибину, що з'явилась над берегом* у середу вісімдесятого квітня на вишині сорок тисяч сажнів над водою і про-співала цю баладу про жорстокосердих дівчат. Усі подумали, що то жінка, яку зачарували в холодну рибину, бо вона не хотіла віддатися тому, хто її кохав. Ця балада так само жалісна, як і правдива.

Доркас

То ви вважаєте, що й це правда?

Автолік

Її підписали п'ятеро міських радників і так багато свідків, що в моїй скрині забракло місця для їхніх підписів.

Блазень

Відкладіть її так само набік.