Зимова казка - Шекспір Вільям

Тепер я хочу вам,
Якщо ваш задум справді вже дозрів,
Порадити змінити дещо в ньому,
І я тоді, заприсягнувшись честю,
Вам місце підкажу, де гідну зустріч
Ви знайдете. Із вами буде там
Кохана ваша, — я чудово бачу,
Що тільки смерть (рятуй від неї, небо!)
Могла б вас роз'єднати. З нею ви
Одружитесь, — а я тим часом тут
Зусилля докладатиму свої —
І батько ваш замінить врешті гнів
На ласку.

Флорізель

Розкажи мені, Камілло,
Як може статись чудо це? Тоді
Я визнаю твою надлюдську мудрість
І звірюся на тебе.

Камілло

Ви про те
Вже думали, куди податись вам?

Флорізель

Ще ні. Так несподівано все сталось,
Що враз безумний задум цей родився,
І ми рабами випадку назвали
Себе. Метеликами в лютій бурі.

Камілло

Послухайте ж мене. Якщо й тепер
Ви думки не змінили, то тікайте
Аж на Сіцілію і до Леонта
З прекрасною принцесою підіть
(Бо знаю, що принцеса буде з неї),
Її вбрання нехай достойне буде
Тієї, хто із вами ділить ложе.
Я певен, він розкриє вам обійми,
В сльозах благаючи у вас прощення,
Мов це не ви, а батько ваш. І руки
Принцесині він буде цілувати
І прожене усі чуття недобрі,
А доброта його зростати буде
Скоріш за думку чи за часу лет.

Флорізель

Камілло дорогий, який же привід
Знайти мені, щоб виправдати цей
Приїзд нежданий?

Камілло

Скажете йому,
Що вас прислав король, ваш любий батько,
Аби його вітати й шанувати.
Я напишу вам, що повинні ви
Йому сказати в ролі посланця
Від батька, — речі, знані нам лиш трьом.
Ви знатимете, що казати треба
При кожній зустрічі, щоб зрозумів він,
Що ваше слово йде від серця батька.

Флорізель

Без міри вдячний я тобі, мене
Теплом своїм зігрів ти.

Камілло

В кожнім разі,
Це краще, аніж відчайдушний намір
Носитись по морях і прибиватись
До невідомих берегів, що безліч
Ховають небезпек. І хто б вам зміг
Допомогти? На кого б ви поклались?
Надійна річ — ваш якір, та і він
Затримать вас в такому може місці,
З якого ви воліли б утекти.
До того ж знайте: є міцний зв'язок
Між почуттям безпеки та коханням.
Нещастя змінюють обличчя колір —
І серце разом з ним.

Утрата

Одна тут правда:
Нещастя може побілити щоки,
Але не підкорити душу.

Камілло

Справді
Ви так вважаєте? В родині вашій
Сім років ще чекатимуть, аж поки
Народиться дитя, до вас подібне.

Флорізель

У розвитку вона випереджає
Усіх, хоч родом відстає від мене.

Камілло

Ученості їй зовсім не бракує,
І перевершить ще вона, напевно,
Своїх учителів.

Утрата

Пробачте, пане,
На знак подяки я аж червонію.

Флорізель

Кохана Втрато! Стоїмо ми тут,
Неначе на вогні! Скажи, Камілло,
Ти рятівник і батька, і родини
Всієї нашої, а нині — мій, —
Що нам робити? В одязі такому
Не можу зватись я богемським принцом,
З'явившись на Сіцілії.

Камілло

Мій пане,
Не бійтеся цього: моє багатство
Лишилось там. Заопікуюсь я,
Щоб вас по-королівськи спорядили,
Аби ви добре грали ваші ролі
У нашій п'єсі. Щоб не відчували
Нестачі ви ні в чому...

Відходять розмовляючи.

Входить Автолік.

Автолік

Ха-ха! Ото ще дурепа та Чесність! Та й Довіра, її сестричка на-звана, — простакувата кумася! Я спродав усі мої блискітки: фальшиві самоцвіти, стрічки, склянки, парфумовані кульки, брошки, записнич-ки, балади, ножики, нитки, рукавички, ремінці для сандаліїв, брасле-ти, рогові персні,— нічого не лишилося, щоб перешкодити моїй скрині здохнути з голоду. Вони билися за те, хто купить перший, ніби мої цяцьки мали благословення, яке передається покупцеві. А я зміг побачити кілька пикатих гаманців і не забув використати їх для свого інтересу. Мій блазень, що міг би стати розумною людиною, так очма-нів від співу тих двох красунечок, що навіть не хотів з місця рушити своїми свинячими ногами, так був напханий по вінця співами та сло-вами. А решта отари просто мало не затоптала мене, і нашорошені вуха краль змусили їх забути про все на світі. Можна було залізти будь-якій під спідницю, — ніякого враження. Можна було заіграшку звільнити будь-який гульфік від захованої в ньому калитки. Я міг від-пиляти всі ключі від їхніх ланцюжків. Чим більше вони слухали, тим більше тетеріли, вони чули тільки пісеньку того пана і були захоплені тим нікчемою! Я гарненько скористався з такої летаргії, аби зрізати та випотрошити всі празникові гаманчики. І якби старигань не при-пхався галасувати через свою дівулю та королівського синка й не розігнав усіх моїх гав, то з усього війська гаманців жодного б не лишилося живого.

Камілло, Флорізель та Утрата виходять наперед.

Камілло

Мої листи туди раніше прийдуть,
Як ступите на берег ви. Вони
Всі сумніви розвіють.

Флорізель

А листи,
Що від Леонта надійдуть сюди...

Камілло

Тривогу батька вашого вгамують.

Утрата

Благослови нас небо! Ви надію
Відроджуєте в нас.

Камілло

(помітивши Автоліка)
А це ще хто?
Цим чоловіком можна скористатись.
Не гребуймо нічим, що стати може
Нам у пригоді.

Автолік

Якщо вони чули мої слова, то зашморга мені не оминути.

Камілло

А йди-но сюди, хлопче! Яка це пропасниця тебе трясе? Не бійся, друже: ми не заподіємо тобі нічого лихого.

Автолік

Я лише бідний чоловік, пане.

Камілло

Говори далі. Ніхто з нас не забере в тебе твоєї бідності. І все ж таки, аби прикрасити твою злиденність, ми маємо зробити обмін. Скидай же негайно свою шкаралупу — повір, це дуже потрібно, — і перевдягнись у вбрання цього пана. Якщо це невигідний обмін, то ві-зьми оцю дещицю на відшкодування втрат.
(Дає гроші)

Автолік

Я лише бідний чоловік, пане.
(Убік)
І добре знаю вас, між іншим.

Камілло

Ходімо, поспішай, будь ласка; цей пан уже наполовину обдер себе.

Автолік

Ви мовите поважно, пане?
(Убік)
Я чую нюхом: щось вони хитрують.

Флорізель

Швиденько, прошу тебе.

Автолік

Ви й справді дали мені завдаток, але по совісті, я не можу його взяти.

Камілло

Розстібай гудзики та мерщій!

Флорізель і Автолік міняються одягом.

Хай щастя супроводить вас, шановна!
Щоб побажання це моє здійснилось,
Вам також треба перебратись. Отже,
В коханого візьміте капелюх,
Насуньте на чоло собі, обличчя
Закрийте хусткою і скиньте плащ,
Аби ніхто не зміг вас упізнати
(Лихого ока дуже я боюсь)
І не пустити вас на корабель.

Утрата

Я бачу, п'єса вже готова, я ж
В ній маю роль зіграти.

Камілло

Неодмінно.
Чи вже перевдяглися ви?

Флорізель

Якби
Я навіть батька по дорозі стрів,
Мене б він сином не назвав ніколи.

Камілло

Ні, капелюх тепер вам не пасує.
(Дає його Утраті)
Ходімо, пані. Друже, прощавай!

Автолік

Прощайте, пане.

Флорізель

Не забули ми
Нічого, Втрато? Згадуйте, прошу!

Камілло

(убік)
А я піду до короля негайно,
Щоб повідомити його про втечу.
Скажу йому, куди вони тікають,
І певен, що його переконаю
Податися за ними у погоню,
І разом з ним побачу я нарешті
Сіцілію мою. Цього жадаю
Я, наче жінка.

Флорізель

Поможи нам, доле!
У путь, Камілло, — і хутчій на берег.

Камілло

Тепер чим швидше рухатись, тим краще.

Флорізель, Утрата й Камілло виходять.

Автолік

Я зрозумів, у чому річ, бо дещо чув. Мати тонке вухо, гостре око та легку руку — це головне для мисливця за гаманцями; не завадить ще й мати добрий ніс, аби винюхати роботу для інших чуттів. Нині настав гарний час для того, щоб шахрайство забуяло пишним цвітом. Цей обмін був вигідний і без додачі, а ще ж яку додачу підкинули до обміну! Напевно, боги цього року поблажливі до нас, і ми можемо витворяти будь-що, не турбуючись про наслідки. Сам принц задумав якесь дурисвітство, вислизаючи з рук свого батечка, хоч має ніби ги-рю на ногах. Навіть якщо чесність велить мені попередити короля, я не зроблю цього; більш по-шахрайському буде змовчати, і я лишуся вірним законові мого фаху.

Входять блазень і пастух.

Сховаймося! Ось гарна здобич для тямущого мозку. В кожному про-вулку, в кожній крамничці, церкві, в суді чи на повішенні, — скрізь досвідчений чоловік знайде собі роботу.

Блазень

Диви лишень, яка ви важлива персона! Єдиний спосіб викрути-тися, — це сказати королю, що цю дитину вам підкинули феї,* а ви тут ні до чого.

Пастух

Ні, ти послухай мене.

Блазень

Ні, ви послухайте мене.

Пастух

Гаразд, кажи вже.

Блазень

Оскільки вона — не ваша плоть і кров, це значить, що ваша плоть і кров нічим не образила короля. Отже, вашу плоть і кров коро-лю нема за що карати. Покажіть одяг, який був на ній, усе, що ви тримали в таємниці, все, що ви знайшли при ній, і тоді, ручуся вам, закон вас випустить зі своїх кігтів.

Пастух

Я все скажу королю, нічого не приховаю, і витівок його синоч-ка — так само. Бо він, я наважуся це сказати, повівся нечесно зі своїм батьком і зі мною, бажаючи мене зробити королівським сватом.

Блазень

Це правда, ви стали б щонайменше королівським сватом, і вашу кров можна було б продавати по бознаскільки за унцію.

Автолік

(убік)
Непогана думка, собачі діти!

Пастух

Гаразд, ходімо до короля. Доведеться йому почухати собі боро-ду, як він побачить, що в цьому вузлику!

Автолік

(убік)
Боюся, що ця скарга стане на заваді втечі мого пана.

Блазень

Благаймо небо, щоб він був у палаці!

Автолік

(убік)
Хоч я й шахрай від природи, та можу випадково стати й чесним. Сховаймо в кишеню цю гидоту.
(Зриває свою фальшиву бороду)
Гей, селюки! Куди ви йдете?

Пастух

До палацу, з ласки вашої.

Автолік

Доповідайте мені, навіщо, з ким, звідки взявся цей клунок, де ви мешкаєте, ваші наймення, вік, маєтність, освіта і все інше, що треба знати.

Блазень

Ми люди звичайні, пане.

Автолік

Брехня: ви неотеси й нечеси. А я брехні не терплю. Вона личить хіба що торговцям, і часто трапляється, що їм за брехню їхню ми, со-лдати, платимо дзвінкими монетками, а слід би платити гострою кри-цею. Отже, вони брешуть не задарма.

Блазень

Ваша милосте, ви й нам дали б монетку, якби не спіймали нас на гарячому.

Пастух

А ви, певно, з двору, пане, коли ваша ласка.

Автолік

Чи ласка, чи неласка, а я таки з двору. Хіба ж не по-двірському виглядає це вбрання?* Хіба ступаю я не в ритмі двірської музики? Хіба твій ніс не вловлює двірських пахощів, якими тхне від мене? Невже ти не відчуваєш у своєму підлому стані моєї двірської зневаги? Чи ти не вважаєш мене двірською персоною через те, що я, так тонко натякаючи, розпитую тебе? Я двірський вельможа від голови до п'ят, людина, що може підштовхнути або затримати твою справу.