Підступність і любов - Шиллер Фрідріх

Не добирайтеся до цього куточка.

Президент. Негіднику! Замовкни! Не розпалюй мого гніву!

Міллер (опам'ятався від тяжкого заціпеніння). Доглянь своєї дитини, жінко! Я біжу до герцога. Придворний кравець... це мені сам бог навіяв... придворний кравець учиться в мене на флейті. Це мені допоможе у герцога. (Хоче йти.)

Президент. У герцога, ти кажеш? Чи ти забув, що я — той поріг, через який ти мусиш перестрибнути, щоб не зламати собі шию? У герцога — ти, дурноголовий?.. Спробуй-но зробити це, коли ти, похований живцем, лежатимеш у темниці на цілу вежу глибше від земної поверхні, де кохаються ніч із пеклом і куди ні звук, ні промінь не сягають. Брязкай своїми кайданами і стогни: "От до чого я дожив!"

ЯВА СЬОМА Судова сторожа. Ті, що й були.

Фердінанд (підбігаючи до Луїзи, яка напівмертва падає йому на руки). Луїзо!.. Допоможіть! Рятуйте! Вона зомліла від жаху!

Міллер хапає свою іспанську палицю, надіває капелюха і готується до

нападу.

Дружина падає навколішки перед президентом.

Президент (до сторожі, показуючи їм свого ордена). Арештуйте, іменем герцога!.. Геть від розпусниці, хлопчисько! Зомліла, чи ні, а коли вже їй надягнуть залізний нашийник і закидають камінням,— то вона враз опритомніє!

Дружина. Змилуйтесь, ваша вельможність! Змилуйтесь! Згляньтесь!

Міллер (рвучко підводить дружину). Навколішки падай перед богом, стара плаксива шльондро, а не перед... мерзотниками! Бо однаково мені вже бути у в'язниці!

Президент (кусаючи губи). Ти можеш помилитися, негіднику! Знайдуться ще вільні шибениці! (До сторожі.) Чи вам треба ще раз говорити?

Сторожа підступає до Луїзи.

Фердінанд (підбігає до сторожі, випростується перед нею, гнівно). Вам чого? (Хапає шпагу разом з піхвами і захищається ефесом.) Посмій торкнути її, хто й череп свій запродав судові. (До президента.) Пощадіть ви себе, батьку! Не доводьте мене до краю!

Президент (погрозливо, до сторожі). Якщо вам дорогий ваш хліб, боягузи...

Сторожа підступає до Луїзи.

Фердінанд. Смерть на вашу голову! Я кому кажу: назад! Ще раз! Пощадіть себе! Не доводьте мене до краю, батьку!

Президент (у нестямі, до сторожі). Це така ваша ретельність, падлюки?..

Сторожа підступає до Луїзи сміливіше.

Фердінанд. Коли вже на те пішлося (витягає шпагу і ранить кількох людей із сторожі), то прости мені, правосуддя!

Президент (сповнений люті). Я все ж хочу побачити, чи торкнеться й мене ця шпага? (Хапає Луїзу, піднімає її вгору і передає одному із сторожі.)

Фердінанд (гірко сміється). Батьку, батьку! Ви страш-

кі

ний пасквіль на божество! Зле воно розумілося на людях, коли з досконалого ката зробило поганого міністра. Президент (до інших). Беріть її!

Фердінанд. Батьку, вона стане до ганебного стовпа, але разом з майором, сином президента. Ви ще наполягаєте на цьому?

Президент. Тим кумедніше буде видовище!.. Беріть!

Фердінанд. Батьку! Я кину мою офіцерську шпагу під ноги цій дівчині... Ви ще наполягаєте на цьому?

Президент. Твоя шпага звикла до ганьби... Беріть! Ви чули мій наказ!

Фердінанд (відпихає одного із сторожі, однією рукою схоплює Луїзу, а другою заносить над нею шпагу). Батьку! Раніше ніж ви знеславите мою дружину, я проколю її шпагою... Ви ще наполягаєте на цьому?

Президент. Убий її, якщо твій клинок досить гострий.

Фердінанд (випускає Луїзу з рук і підводить до неба страшний погляд). Ти, всемогутній, будеш за свідка! Я спробував усі людські засоби, я мушу вдатися до диявольських... Ведіть її до ганебного стовпа, а тим часом (кричить президентові у вухо) я розповім столиці історію про те, я к стають президентом. (Виходить.)

Президент (як громом уражений). Що таке?.. Фердінанде!.. Пустіть її! (Поспішає слідом за майором.)

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА ПЕРША Зал у домі президента.

Входять президент і секретар Вурм.

Президент. Погана справа!

Вурм. Я цього боявся, ласкавий пане! Насильство завжди оздоблює мрійників, але ніколи їх не в и п р а в л я є.

Президент. Я покладав свої найкращі надії на цей задум! Я міркував так: коли дівчина буде зганьблена, то він, як офіцер, мусить відступитися.

Вурм. Чудово! Але слід би її справді зганьбити.

Президент. А проте, коли я обмірковую це тепер спокійно,— мені не треба було піддаватися. Це була погроза, з якої нічого серйозного, мабуть, не вийшло б.

Вурм. Не думайте так. Роздратована пристрасть здатна на всяке безумство. Ви кажете, що пан майор завжди незадоволений вашим урядуванням! Я вірю цьому. Переконання, які він виніс із академії, здавалися тут мені непевними! На що придатні фантастичні мрії про велич душі й особисту шляхетність при дворі, де найвища мудрість полягає в тому, щоб спритно в слушний час бути і великим, і малим! Він надто юний і надто полум'яний, щоб йому сподобався повільний, покручений шлях підступності, зачепити його честолюбство може тільки щось велике й незвичайне.

Президент (з досадою). Але як це велемудре зауваження поліпшить нашу справу?

Вурм. Воно покаже вашій вельможності на рану, а може й на спосіб перев'язки. Людину з таким характером, якщо дозволите, ніколи не слід було б робити ані довіреною особою, ані ворогом! Пак майор зневажає засоби, завдяки яким ви піднеслися. Можливо, що досі тільки почуття сина зв'язувало в ньому язик зрадника. Дайте йому нагоду законно позбутися цього почуття; раз по раз нападаючи на його пристрасть, дайте йому повірити, що ви не є ніжний батько, і він пройметься обов'язком патріота. Так, уже сама дивна фантазія принести правосуддю отаку надзвичайну жертву могла б спокусити його на те, щоб самому скинути батька.

Президент. Вурме, Вурме! Ти підводиш мене до страшної прірви.

Вурм. Я хочу вас од неї відвести, ласкавий пане. Чи можу я говорити відверто?

Президент (сідаючи). Як клятий з проклятим!

Вурм. Отож пробачте, ви, здається, маєте дякувати за своє президентство гнучкому придворному мистецтву, чому ж ви не довірилися йому як батько? Я пригадую, з якою щирістю ви умовили колись вашого попередника на партію в пікет і мало не цілу ніч провели в нього за дружнім бургундським, хоч цієї ж самої ночі величезна міна мала вибухнути і висадити того бідолаху в повітря... Нащо ви вказали на ворога вашому синові? Йому зовсім не треба було знати, що мені відомі його любовні справи. Вам слід було підкопатися під цей роман з боку дівчини і зберегти серце свого сина! Ви зіграли б тоді роль розумного генерала, який атакує ворога не в центрі його війська, а намагається роз'єднати його загони!

Президент. Як же це зробити?

Вурм. Дуже просто. Та й не всі ще карти побито. Забудьте на деякий час, що ви батько. Не змагайтеся з пристрастю, яка тільки зростала б від кожного опору. Дозвольте мені, на її ж власному теплі, виплекати гробака, який її підточить.

Президент. Цікаво.

Вурм. Можливо, я погано розуміюся на барометрі душі, але пан майор страшний у ревнощах, як і в коханні. Збудіть у ньому підозру до дівчини,— все одно, вірогідну чи ні. Одного грана1 дріжджів досить, щоб почала бродити вся маса.

Президент. Але де взяти цей гран?

Вурм. Ось ми й дійшли до головного. Насамперед, ласкавий пане, поясніть мені, наскільки ви рискуєте, якщо майор і далі відмовлятиметься, в якій мірі важливо для вас покласти край цьому романові з простою дівчиною і здійснити одруження з леді Мілфорд?

Президент. І ти ще питаєш, Вурме? У небезпеці весь мій вплив при дворі, якщо провалиться партія з леді, а коли я присилую майора, то рискую навіть головою!

1 Гран — колишня аптекарська міра ваги; дорівнює приблизно 0,06 грама.

Вурм (жваво). А тепер, будь ласка, вислухайте мене! Пана майора ми обплутаємо хитрощами. А проти дівчини використаємо" всю вашу владу. Ми продиктуємо їй любовну записку до третьої особи і спритно підсунемо цю записку майорові.

Президент. Безглузда витівка. Ніби вона так одразу й погодиться підписати свій смертний вирок!

Вурм. Вона муситиме, якщо мені це доручите. Я знаю наскрізь це добре серце. В неї тільки два смертельно вразливі місця, через які ми зможемо підступити до її совісті,— це її батько та майор. Останній не гратиме тут ніякої ролі; тим легше нам. буде обдурити музиканта.

Президент. Як, наприклад?

Вурм. Судячи з того, що ваша вельможність розповіли мені про сцену в його домі, немає нічого легшого, як загрожувати батькові карним процесом. Особа фаворита й охоронця печаті це, певною мірою, тінь його величності. Образа одного є зневагою другого. Принаймні за допомогою такого залякування я зможу протягти того бідолаху крізь вушко голки.

Президент. Але справа не повинна ставати серйозною.

Вурм. Безперечно, ні,— лише настільки, щоб затиснути сім'ю в лещата. Отже, ми тихенько посадимо музиканта; щоб посилити враження, можна захопити й матір,— будемо говорити про важке обвинувачення, про ешафот, про довічне ув'язнення, і лист дочки поставимо єдиною умовою їх визволення.

Президент. Добре, добре! Розумію.

Вурм. Вона любить свого батька до нестями, я сказав би. Небезпека для його життя, для його свободи, принаймні... Докори її совісті, що вона цьому виною, неможливість з'єднатися з майором, нарешті притуплення її свідомості, яке я беру на себе. Цього досить, вона мусить потрапити в пастку.

Президент. А мій син? Хіба він не довідається одразу? Хіба він не оскаженіє ще більше?

Вурм. Це вже мій клопіт, ласкавий пане!.. Батько й мати будуть випущені не раніше, як уся сім'я складе урочисту присягу держати все в секреті і засвідчити обман.

Президент. Присягу? Яка користь з присяги, дурню?

Вурм. Ніякої для нас, ласкавий пане! Але для цієї породи людей — то все. Гляньте тепер, як спритно ми обидва цим: способом дійдемо мети. Дівчина втратить кохання майора і своє чесне ім'я! Батько й мати пом'якшать тон і стануть після такоГ халепи лагідними, вважатимуть, врешті, за благодіяння, коли я запропоную дочці свою руку, щоб відновити її репутацію.

Президент (сміється, хитаючи головою). Так, ти переконав мене, негіднику! Мереживо диявольськи тонке! Учень перевершив свого вчителя. Тепер питання, до кого має бути адресована ота записка? З ким її запідозрити?

Вурм. Звичайно, з тим, хто від рішення вашого сина може все виграти або все програти!

Президент (після деякого роздуму). Я знаю тільки гофмаршала.

Вурм (знизує плечима). Він, звичайно, не припав би мені до смаку, коли б я звався Луїзою Міллер.

Президент.