Підступність і любов - Шиллер Фрідріх
Ти зблідла? Чи не забагато я сказала?.. О, то нехай же моя довірливість зв'яже твої уста... Вислухай більше, вислухай все...
Софі (озирається, злякано). Я боюсь, міледі, я боюсь... мені не слід більше нічого слухати!
Леді. Одруження з майором... І ти, і весь світ помиляєтесь, думаючи, що це двірська підступнїсть... Не червоній. Софі, не соромся мене... Це діло — мого кохання!
Софі. Боже! Я це передчувала!
Леді. Вони дали себе умовити, Софі. Легкодухий герцог, придворний хитрун Вальтер, недоумкуватий маршал... Кожен з них ладен заприсягтися, що цей шлюб є найпевнішим засобом зберегти мене для герцога і, таким чином, ще міцніше закріпити наш зв'язок! Ні, назавжди його порвати! Назавжди розбити ці ганебні кайдани! Обдурені брехуни! Вас перехитрила слабка жінка! Ви самі приводите тепер мого коханого до мене! Це те, чого я хотіла. Коли ж він буде мій... коли він буде мій... О, тоді навіки прощай, ненависна пишното!..
ЯВА ДРУГА
Старий камердинер герцога вносить скриньку з коштовностями. Ті, що й були.
Камердинер. Його світлість герцог наказали кланятися міледі і посилають вам ці брильянти на весілля. їх щойно привезено з Венеції.
Леді (відчиняє скриньку і перелякано відступає). Слухай, що заплатив герцог за ці самоцвіти?
Камердинер (з похмурим обличчям). Вони не коштують йому нічого.
Леді. Що? Ти збожеволів? Нічого? Ти (відступаючи від нього на один крок) дивишся на мене так, ніби хочеш пронизати мене своїм поглядом... Нічого не коштують йому ці безцінні самоцвіти ?
Камердинер. Учора сім тисяч синів цієї країни послано до Америки, вони оплачують усе!
Леді (раптом кладе скриньку і швидко наближається до камердинера; трохи помовчавши). Чоловіче! Що з тобою? Здається, ти плачеш?
Камердинер (витирає очі і говорить глухим голосом, тремтячи всім тілом). О, ц і коштовні камінці... І моїх двоє синів теж на них пішло.
Леді (відвертається, тремтячи хапає його за руку). Але ж не силувано нікого?
Камердинер (страшно сміється). О боже! Ні, самі добровольці! Правда, кілька сміливих хлопців вийшло перед фронт і запитало полковника, почім герцог продає людей в ярмі? Але наш найласкавіший володар наказав вивести всі полки маршем на площу і розстріляти балакунів. Ми чули, як клацали рушниці, бачили, як бризкав на брук мозок, і вся армія закричала: "Ура! до Америки!"1
Леді (вжахнувшись, падає на софу). Боже! боже! А я нічого й не чула! Нічого не знала!
Камердинер. Так, ласкава пані!.. І треба ж вам було поїхати з нашим володарем на ведмежі лови саме тоді, коли давали сигнал виступати! Вам не слід було пропускати цього видовища, коли громові барабани сповістили нас, що вже час, і сироти риданнями, наче на той світ, виряджали живого батька, а мати в розпачі бігла, щоб настромити на багнета своє немовлятко, і солдати шаблями відганяли нареченого від нареченої, а ми, сивобороді, стояли там, сповнені відчаю, і кидали услід хлопцям свої костури туди, в Новий світ... О, з усіх боків гуркотіли барабани, щоб всемогутній не чув, як ми молимось...
Леді (підводиться, глибоко зворушена). Геть ці самоцвіти! Пекельним полум'ям палять вони серце! (Лагідніше, до камердинера.) Заспокойся, бідний старий! Вони повернуться. Вони ще побачать свою батьківщину 2.
Камердинер (тепло і задушевно). Бог відає! Вони побачать!.. Ще коло міської брами оберталися вони й кричали: "Хай береже вас бог, жінки і діти! Хай живе батько нашої країни! Ми побачимось на страшному суді!"
Леді (нервово ходить вперед і назад). Жахливо! Неймовірно! А мене запевняли, що я осушила всі сльози в цій країні... Страшно, страшно розкриваються мені очі... Іди... скажи твоєму володареві... я подякую йому особисто! (Камердинер хоче йти, вона кидає йому свого гаманця в капелюх.) А це візьми за те, що ти сказав мені правду.
1 У ті роки англійський уряд купував у німецьких князьків солдатів і надсилав їх за Атлантику, щоб придушити визвольну боротьбу американців і знову перетворити їх на безправних колоністів.
2 3 більш як тридцяти тисяч німецьких солдатів, запроданих тоді англійському урядові, повернулося з Америки лише сімнадцять тисяч.
Камердинер (кидає його зневажливо назад на стіл). Покладіть його до решти! (Виходить.)
Леді (врахсено дивиться йому вслід). Софі, біжи за ним. спитай його ім'я! Треба вернути його синів!
Софі виходить. Леді походжає в задумі. Пауза.
(До Софі, яка повертається назад.) Здається, була недавно чут-ка, що згоріло одне прикордонне місто і близько чотирьохсот ро^ дин пішло з торбами. (Дзвонить.)
Софі. Чому ви про це згадали ? Це так, і більшість тих не* щасних відробляють тепер як раби своїм кредиторам або гинуть у герцогових срібних копальнях.
Слуга (входить). Що накажете, міледі?
Леді (дає йому коштовності). Негайно віднести це до бан^ ку! Сказати, що я звеліла зараз же обернути це на гроші і поділити між тими чотирмастами, що потерпіли від пожежі!
Софі. Подумайте, міледі, що ви рискуєте накликати на себе найбільшу немилость!
Леді (з гідністю). Що ж мені, носити прокляття його країни в своєму волоссі? (Робить знак слузі, той виходить.) Чи ти хочещ, щоб я впала під жахливим тягарем людських сліз?.. Іди, Софі... Краще мати фальшиві оздоби у зачісці, а в серці свідо^ мість такого вчинку.
Софі. Але такі оздоби!.. Хіба ви не могли вибрати гірших?-Ні, справді, міледі, цього вам не можна пробачити!
Леді. Дурне дівчисько! Зате настане мить, коли мені припаде більше діамантів і перлів, ніж десять королів носять їх у своїх діадемах, і вони будуть прекрасніші...
Слуга (вертається). Майор фон-Вальтер!
Софі (кидається до леді). Боже! Ви зблідли...
Леді. Перший мужчина, Софі, якого я боюся... Скажи, Еду-арде, що я нездужаю... Стривай! Він веселий? Він сміється? Що він каже? О Софі, правда, я погано виглядаю?
Софі. Прошу вас міледі...
Слуга. Накажете його не приймати?
Леді (нерішуче). Я рада його бачити.
Слуга виходить.
Говори, Софі! Що мені сказати йому? Як мені прийняти його?-Я занімію... Він сміятиметься з моєї слабості... Він буде... О, я передчуваю щось... Ти мене залишаєш, Софі? Зостанься!.. Але ні, йди!.. Ні, зостанься!
Майор іде з передпокою. Софі. Візьміть себе в руки! Він уже тут!
ЯВА ТРЕТЯ
Фердінанд фон-Вальтер. Ті, що й були.
Фердінанд (з коротким поклоном). Якщо я не перешкодив вам, ласкава пані...
Леді (з помітним хвилюванням). Зовсім ні, пане майоре. Фердінанд. Я прийшов з наказу мого батька... Леді. Я зобов'язана йому.
Фердінанд. І я повинен сповістити вас, що ми з вами одружуємось... Таке рішення мого батька.
Леді (полотніє і тремтить). Не вашого власного серця?
Фердінанд. Міністри і звідники про це не питають!
Леді (з такою тривогою, що їй бракує слів). А ви самі нічого не мали б до цього додати?
Фердінанд (кидаючи погляд на дівчину). Ще дуже багато, міледі!
Леді (робить знак Софі, та виходить). Чи можна просити вас сісти на цю софу?
Фердінанд. Моя мова буде короткою, міледі! Леді. Отже?
Фердінанд. Я людина честі. Леді. Я вмію цінувати вас. Фердінанд. Дворянин. Леді. Кращого немає в герцогстві! Фердінанд. І офіцер!
Леді (улесливо). Ви називаєте достойності, які і в інших є. Чому ж ви замовчуєте більші гідності, які властиві тільки
вам ?
Фердінанд (холодно). Тут вони мені не потрібні. Леді (з дедалі більшим острахом). Але як мені розуміти цю передмову?
Фердінанд (повільно і з притиском). Як протест честі, коли вам заманеться примусити мене одружитися з вами!
Леді (спалахнувши). Що це означає, пане майоре?
Фердінанд (спокійно). Це мова мого серця, мого герба і цієї шпаги!
Леді. Цю шпагу дав вам герцог.
Фердінанд. Держава дала її мені рукою герцога. Серце дав мені бог. А гербові — цілих п'ять століть! Леді. Ім'я герцога...
Фердінанд (запально). Хіба герцог може перекручувати закони людства 1 чи карбувати вчинки, як він карбує монети? Він
1 В уста Фердінанда драматург вкладає міркування французьких енциклопедистів про те, що закони природи вищі від тимчасових суспільних відносин.
і сам стоїть не вище від честі, проте він може забити їй рот своїм золотом! Він може прикрити горностайовою мантією свою ганьбу. Прошу вас, годі про це, міледі... Мова не про чиїсь відкинені наміри, не про предків, не про цю шпагу або про те, що подумає світ! Я ладен усе це розтоптати ногами, аби тільки ви переконали мене, що нагорода не гірша від самої жертви.
Леді (з болем, відступаючи від нього). Пане майоре! Цього я не заслужила!
Фердінанд (хапає її руку). Пробачте! Ми розмовляємо тут без свідків. Обставина, яка вас і мене... сьогодні й ніколи більше... звела докупи, дає мені право, примушує мене не приховувати від вас мого найтаємнішого почуття!.. Я не можу зрозуміти, міледі, як жінка з такою красою й розумом, з якостями, що їх міг би оцінити кожен достойний чоловік, зважилася віддатися герцогові, який може тільки тілом її милуватись, і як ця жінка не соромиться пропонувати своє серце?
Леді (пильно дивиться йому в вічі). Говоріть усе!
Фердінанд. Ви називаєте себе британкою! Даруйте мені, я не можу повірити, що ви британка! Вільнонароджена дочка найвільнішого під небом народу, занадто гордого, щоб кадити фіміам перед чужою доброчесністю, не може найнятися служити чужій розпусті!.. Не може бути, щоб ви були британкою,— або ж серце цієї британки тим дрібніше, чим величніше й сміливіше пульсує кров у жилах Британії!1
Леді. Ви скінчили?
Фердінанд. Можна було б відповісти, що це жіноча пиха, пристрасть, темперамент, нахил до розваг!.. Часто траплялося, що доброчесність переживала честь! Не раз жінки, які йшли цим шляхом найбільшої ганьби, згодом своїми благородними вчинками мирили з собою світ і підносили це огидне ремесло, використовуючи його для кращого... Але звідки ж тепер цей жахливий гніт у країні, якого раніше ніколи не було?.. Я говорив вад імені герцогства! Я скінчив!
Леді (лагідно і велично). Це вперше, Вальтере, до мене насмілились звернутися з такими словами, і ©и єдина людина, якій я на них відповім... Що ви відкидаєте мою руку, за це я ціную вас! Ви ганьбите моє серце, і я прощаю вам! Але я не вірю, що ви це кажете серйозно. Той, хто насмілюється кидати такі образи жінці, для якої досить однієї ночі, щоб його вкрай погубити, той мусить або відчувати величну душу цієї жінки, або...
