Підступність і любов - Шиллер Фрідріх

Ні, мій коханий! Якщо тільки злочин може зберегти тебе для мене, то в мене ще вистачить сили тебе втратити.

Фердінанд (стоїть нерухомо; похмуро). Справді?

Луїза. Втратити!.. О, безмежно жахлива ця думка! Така страхітлива, що може зламати безсмертний дух і погасити яскраві рум'янці радощів на щоках... Фердінанде! Тебе втратити! Але ж втрачають лише те, чим володіли, а твоє серце належить твоєму станові. Мої прагнення були блюзнірством, і, з жахом, я зрікаюся їх.

Фердінанд (з перекривленим обличчям, кусаючи нижню губу). Ти зрікаєшся їх?

Луїза. Ні! Глянь на мене, любий Вальтере! Не скрегочи так зубами. Іди! Дозволь мені тепер оживити моїм прикладом твою умираючу мужність. Дозволь мені стати героїнею в цю мить — знову подарувати батькові втікача-сина, відмовитись від союзу, який похитнув би підвалини громадянства і зруйнував загальний вічний порядок. Я злочинниця, я леліяла зухвалі, безглузді бажання. Моє нещастя буде мені карою, — лиши ж мені тепер хоч приємну, втішливу оману, що це моя жертва. Невже ти позбавиш мене цієї насолоди?

Фердінанд неуважно, в нестямі бере скрипку і пробує на ній заграти. Раптом рве струни, розбиває інструмент об підлогу і вибухає голосним

сміхом.

Луїза. Вальтере! Боже праведний! Що це таке? Візьми себе в руки!.. Більше мужності, це ж хвилина розлуки! В тебе є серце, любий Вальтере! Я з н а ю його! Гаряче, як життя, твоє кохання, і безмежне воно, як сама безконечність. Подаруй його шляхетній і гіднішій, і вона не заздритиме навіть найщас-ливішій жінці. (Стримуючи сльози.) Мене ти більше не повинен бачити,— наївна, обдурена дівчина виплаче своє горе на самоті, її сльози нікого не засмутять. Порожнє й мертве моє майбутнє... А проте іноді я вдихатиму аромат зів'ялого букета минулого. (Відвернувши обличчя, подає йому тремтячу руку.) Прощайте, пане фон-Вальтере!

Фердінанд (отямившись від приголомшення). Я втечу, Луїзо! Ти й справді не поїдеш зі мною?

Луїза (сідає в глибині кімнати і затуляє обличчя обома руками). Мій обов'язок велить мені залишитися і терпіти.

Фердінанд. Ти брешеш, гадюко! Тебе приковує тут щось інше!

Луїза (тоном глибокого внутрішнього страждання). Залишайтеся при своїй думці... вона, можливо, зменшить горе.

Фердінанд. Холодний обов'язок у відповідь на палку любові! І мене засліпила ця казка?.. Якийсь коханець приковує тебе, і горе тобі і йому, якщо підтвердиться моя підозра! (Швидко виходить.)

ЯВА П'ЯТА

Луїза сама. Деякий час вона мовчить і нерухомо лежить у кріслі, нарешті підводиться, йде вперед і боязко озирається навколо.

Луїза. Де мої батьки?.. Тато обіцяв за кілька хвилин повернутись, а вже минуло аж п'ять жахливих годин... Коли з ним щось трапилось... Що зі мною?.. Чому мені так важко?

До кімнати входить Вурм і зупиняється в глибині; вона його не помічає.

Але ж нічого цього немає... Це лише страшне марення збудженої крові... Якщо душа хоч раз нап'ється жаху, то очам у кожному кутку ввижаються примари.

ЯВА ШОСТА Луїза і секретар Вурм.

Вурм (підходить ближче). Добривечір, панночко!

Луїза. Боже! Хто там говорить? (Обертається, помічає секретаря і перелякано відступає.) Це жах! Це жах! Моє тривожне передчуття вже збувається, на наше нещастя. (До секретаря, з поглядом, сповненим зневаги.) Може, ви шукаєте президента? Його вже немає тут.

Вурм. Панночко, я шукаю вас!

Луїза. То я дивуюся, що іви не пішли на базарний майдан. Вурм. Чому саме туди?

Луїза. Врятувати від ганебного стовпа вашу наречену. Вурм. Мамзель Міллер! У вас безпідставна підозра. Луїза (стримуючись). Чим можу вам служити? Вурм. Я прийшов од вашого батька. Луїза (вражена). Мого батька?.. Де ж мій батько? Вурм. Там, де б йому не хотілося бути. Луїза. Ради бога! Швидше! Я передчуваю якесь лихо... Де мій батько?

Вурм. У в'язниці, коли хочете знати!

Луїза (звертаючи погляд до неба). І це! І ще це! У в'язниці? Чому ж у в'язниці? Вурм. З наказу герцога. Луїза. Герцога?

Вурм. За образу величності в особі його заступника. Луїза. Що? Що? 0 всемогутній боже! Вурм. Вирішено суворо покарати.

Луїза. Цього ще бракувало! Цього!.. Звичайно, звичайно, для мого серця ще було щось дороге, крім майора,— цим не слід було нехтувати... Образа величності... О небесне провидіння! Рятуй! О, рятуй мою занепадаючу віру!.. А Фердінанд?

Вурм. Має вибрати або леді Мілфорд, або прокляття й позбавлення спадщини.

Л у ї з а. Жахлива воля вибору! А все ж... все ж він щасливіший. Він не має втратити батька. Але й не мати батька — теж нещастя! Мого батька — за образу величності, моєму коханому — або леді, або прокляття й позбавлення спадщини. Справді дивно! Досконала підлота — це теж досконалість. Досконалість? Ні! Для цього ще чогось невистачае. Де моя мати?

Вурм. У прядильні.1

Луїза (із страдницькою посмішкою). Тепер уже все!.. Все, і я тепер вільна. Непотрібно ніякого обов'язку, ні сліз, ні радощів. Непотрібно обережності. Все це тепер мені ні до чого.

Жахливе мовчання.

Можливо, ви маєте ще якусь новину? Кажіть далі. Тепер я можу вислухати все.

Вурм. Що трапилося, ви знаєте.

Луїза. Але не знаю, що має статися? (Знову пауза, вона оглядає секретаря з голови до ніг.) Бідний чоловіче! В тебе сумне ремесло, в якому не знайдеш ти радощів! Робити людей нещасними — вже це жахливо, але ще огидніше — про це їх о п о в і щ а т и... кричати їм совою, дивитися, як скривавлене серце тремтить на залізному вістрі неминучості і як християни починають сумніватися в існуванні бога... Сили небесні, бороніть мене! І коли б навіть за кожну страшну сльозу, що падає перед тобою, тобі платили бочку золота, я б не хотіла бути т о б о ю... Що може ще трапитися?

В у р м. Я не знаю.

Луїза. Ви не хочете цього знати. Та звістка, що боїться світла, лякається й гомону слів, проте в могильній тиші вашого лиця я бачу примару. Що ж залишається ще? Ви перед тим сказали, що герцог хоче суворо покарати. Що ви звете суворим?

Вурм. Не питайте більше нічого!

Луїза. Слухай, чоловіче, ти вчився у ката. Бо інакше чи зумів би ти так поволі й обережно проводити розпеченим залізом по хрустких суглобах і дратувати тремтливе серце, не зав-

Ув'язнених примушували працювати в тюремних майстернях.

даючи останнього удару?.. Яка доля чекає мого батька? Смерть відчувається в тому, що ти, усміхаючись, говориш. А що ж ти ще приховуєш? Кажи все! Випусти на мене одразу весь нищівний заряд!.. Що загрожує моєму батькові? Вурм. Кримінальний процес.

Луїза. А що це таке? Я невчена, нічого не знаю, мало розуміюсь на ваших страшних латинських словах. Що таке кримінальний процес?

Вурм. Суд на життя і смерть.

Луїза (стійко). Дякую вам. (Поспішає в бічну кімнату.)

Вурм (стоїть збентежений). Що буде з цього? Може, ця дурненька хоче... Чорт! Невже вона... Побіжу за нею, я відповідаю за її життя. (Хоче йти за нею.)

Луїза (вертається, накинувши на себе плащ). Пробачте, секретарю! Я замикаю кімнату.

Вурм. І куди це ви так поспішаєте?

Луїза. До герцога. (Хоче вийти.)

Вурм. Що? Куди? (Злякано затримує її.)

Луїза. До герцога. Чи ви не чуєте? Саме до герцога, який хоче звеліти, щоб мого батька судили на життя і смерть. Ні! Не хоче, але змушений звеліти, щоб судили, бо цього хочуть деякі лиходії; він у цьому процесі про образу величності бере участь лише своєю величністю і своїм герцогським підписом.

Вурм (голосно сміється). До герцога!

Луїза. Я знаю, чого ви смієтеся, але я й не сподіваюся знайти там милосердя, боронь боже! Тільки огиду... огиду до мого зойку. Я чула, що високі особи не знають, що таке горе... і знати не хочуть. Я йому розповім, що таке горе. Я змалюю йому в усіх конвульсіях смерті оте горе. Я витиму розпачливо і вражу його до самих кісток отим горем, і коли йому від цього опису волосся стане дибом, я ще на закінчення прокричу йому на вухо, що в годину смерті і в легенях земних богів починає хрипіти і що страшний суд труситиме в одному решеті і королів і злидарів. (Поривається йти.)

Вурм (злорадно). Ідіть, ідіть! Ви й справді нічого розумнішого не зробите. Я раджу вам,— ідіть, і даю вам слово, що герцог виконає ваше бажання.

Луїза (раптом спиняється). Як ви кажете? Ви самі радите мені це? (Швидко вертається.) Гм! Що ж я хочу? Щось огидне станеться, коли таке радить мені оця людина... Звідки ви знаєте, що герцог виконає моє бажання?

Вурм. Бо він не зробить цього задарма.

Луїза. Не зробить задарма? За яку ж ціну продає він свою людяність?

Вурм. Вродлива прохачка буде достатньою ціною.

Луїза (стоїть закам'яніло, потім надламаним голосом). Боже праведний!

Вурм. Сподіваюся, що цю ласкаву ціну за батька ви не вважатимете надто високою?

Луїза (ходить вперед і назад; у нестямі). Так! Так! Це правда! Вони сховалися, ваші високі особи, сховалися від правди за своїми власними пороками, як за мечами херувимів. Хай тобі,, батьку, допоможе всемогутній! Твоя дочка може за тебе вмерти,, але не согрішити!

Вурм. Це буде для нього новина, для бідної покинутої людини. "Моя Луїза,— сказав він мені,— звалила мене на землю. Моя Луїза мене й підніме". Я поспішу, мамзель, переказати йому цю відповідь! (Удає, ніби хоче йти.)

Луїза (поспішає за ним і затримує його). Стривайте! Стривайте! Терпіння! Який моторний цей сатана, коли йдеться про те, щоб доводити людей до сказу! Я його звалила. Я мушу його й підняти. Кажіть! Радьте! Що можу я? Що м у ш у я зробити?

Вурм. Є тільки один засіб!

Луїза. Цей єдиний засіб?

Вурм. І ваш батько його бажає!

Луїза. І мій батько?.. Який же це засіб?

Вурм. Легкий для вас.

Луїза. Я не знаю нічого тяжчого за ганьбу.

Вурм. Якщо ви погодитесь звільнити майора.

Луїза. Від його кохання?.. Ви глузуєте з мене? Залишити на мій розсуд те, до чого мене приневолено?

Вурм. Ви не так мене зрозуміли, панночко! Майор повинен; відступитися першим і добровільно.

Луїза. Він не зробить цього.

Вурм. Це так здається. Та хіба вдавалися б до вас, коли & не ви єдина могли зарадити в цьому?

Луїза. Чи можу я примусити його, щоб він мене зненавидів?

Вурм. Ми спробуємо! Сідайте! Луїза (збентежено). Та що ти замишляєш? Вурм. Сідайте! Пишіть! Ось перо, папір і чорнило! Луїза (сідає, страшенно стурбована). Що я маю писати? Кому я маю писати?

Вурм. Катові вашого батька.

Луїза. А! Ти майстер катувати душу. (Хапає перо.) Вурм (диктує).