Начхати нам на огіркового короля! - Нестлінгер Крістіне
Поміж своїми тирадами вона раз у раз запитувала:
— Але ж тебе не залишать на другий рік? Ні? Не залишать?
Мартіна запевнила її, що на другий рік я й справді не залишусь. Це маму трохи заспокоїло. А позаяк жінки з чоловіками в нас рівноправні, то вона вирішила поставити замість татових свої шість підписів. І дідусь виявив бажання поставити шість своїх підписів замість татових, адже він і тато звуться однаково: Рудольф Гоґельман.
— А під низом ще напишу "Дідусь!" — весело сказав він.— А якщо їм це не сподобається, тоді...
— ...тоді я сама піду до школи,— вигукнула мама,— й розтлумачу йому, що таке рівноправність!
На час, коли повернувся зі школи Нік, настрій у всіх відчутно поліпшився. Щойно він із класом відсвяткував день народження одного з учнів. Ми прикусили язики, бо не знали, як поведеться Нік,-може, візьме та й вибовкає все татові або королишу-огірчишу.
Дідусь ще встиг мені шепнути:
— Вольфі, коли твій Сірий Кардинал одужає, я піду до нього. Або краще... А втім, я знаю, що зроблю. У будь-якому разі ми цю справу залагодимо!
Нік усе ж почув кінець останнього речення. Він завжди почує те, чого йому не слід чути.
— Яка справа? Яка справа? — допитувався він.— Я також хочу знати! Про що ви тут розмовляли?
— Ми розмовляли про те,— вигукнув я,— як найкраще заткнути, зашити, заклеїти вушка маленьким хлопчикам!
Нік розплакався. Я дав йому жувальну гумку, бо відчув себе свинею. Адже Нік, насправді, миле хлоп'я. А що йому багато чого важко збагнути, то не диво — ще ж маленький!
Розділ дев'ятий,
АБО № 9 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Мартіна вірить у Ромео та Джульетту. Дзвінок пані Шестак. Спогади в сутінках.
Відколи мама й дідусь знали про мій конфлікт з Гаслінґером, мені наче камінь з душі спав. До того ж я цілком перестав боятись, бо з рівняннями тепер давав собі раду. Я проробив увесь наш задачник, розв'язав кожне рівняння, кожен приклад. У вправах з дробами, сказала Мартіна, я без п'яти хвилин геній.
Ми налягали на математику, як навіжені. Мартіна вважала, що наші заняття й для неї неабияка вигода. Розумова праця швидше загоїть душевну рану, завдану їй Алексом Берґером. Щиро кажучи, цей Алекс — перше розчарування в її житті.
— Будьмо справедливі,— сказала Мартіна,— у випадку з Алексом не можна всю вину складати на тата, хоча в нього й зовсім відсталі погляди. Якби Алекс кохав мене щиро, він би не перестав кохати, незважаючи на всі наші сімейні незгоди. Згадай лишень Ромео і Джульетту!
Щоправда, мені ці імена не дуже багато промовляють. Знаю тільки, що Ромео і Джульетта наприкінці вистави якось там позбавляють себе життя. Тому я радів, що Мартіна розлюбила Алекса.
— Але тато все ж таки несправедливий,— провадила Мартіна далі.— Він не злюбив Алекса через його довгі патли й круглі, у нікелевій оправі окуляри. А хто оцінює людей тільки за їхніми зовнішніми ознаками, той несправедливий.
Головний Алексів недолік у тому, вважала Мартіна, що він не дозрів до стосунків "він + вона". Я в таких речах не тямлю нічогісінько. Але слухав я її дуже уважно, бо помітив, що Мартіна про це охоче говорить. І радів, що наші з Мартіною стосунки "він + вона" дуже добрі й дорівнюють нашим щоденним заняттям із математики.
Гаслінґер досі хворів. У нього щось із печінкою, ще й затяжне. Його замінює молодий математик. Оце вчитель! Він вважає мене добрим учнем. Коли Берті Славік назвав мене найгіршим учнем у класі, вчитель переглянув мій зошит для домашніх завдань. Такого ребуса для себе він не очікував, зауважив учитель. Від здивування в учнів аж щелепи повідвисали. Перегодя вони зчинили галас: очевидно, зі мною попрацював найталановитіший репетитор, маг та й годі! А Шестак, найслабший учень у класі, якщо не рахувати мене, довго канючив адресу мага-репетитора.
Не йняв віри, що мені допомогла лише моя сестра. Наостанок він сказав:
— Ну тепер ні в кого не повернеться язик сказати, що твоя краля-сестриця та й не зубр у математиці.
Я зрадів, що моя сестра — краля.
Якось увечері в нас задзвонив удома телефон, а тато саме йшов із кухні через передпокій, несучи в руці пророслу картоплю. Він підняв слухавку.
-46-65-625, Гоґельман слухає,— сказав тато. Він завжди так рапортує, знявши слухавку. Дивно тільки, чому він не повідомляє ще й своєї адреси.
Тато прикипів до слухавки, а його обличчя відбивало цілковиту розгубленість. Через кожні дві-три секунди він повторював: "Так, так, пані Шестак" і "Ну що ви, ну що ви, пані Шестак". Наприкінці він сказав: "Цілую ручку, пані Шестак, до побачення, пані Шестак",-і поклав слухавку.
Ми знали тільки одну пані Шестак — маму мого однокласника Шестака. Тато з Шестаками був підкреслено ввічливий, адже пан Шестак директорує в агентстві страхування машин. Але не в тому, де служить тато. Поклавши слухавку, тато подивився на нас і відкашлявся. Помітно було, що йому нелегко почати з нами розмову. Він сказав:
— Я розмовляв з пані Шестак!
Оце новина! Міг і не казати цього, бо сто разів повторював у слухавку "пані Шестак". Тато вів далі:
— Здається, моя дочка — геніальна репетиторка! Але в цьому домі не звикли ділитися новинами одне з одним! Стоїш біля телефону як бовдур і знати нічого не знаєш! Загалом я проти того, щоб неповнолітні дівчата заробляли гроші. Краще б Мартіна більше часу віддавала навчанню. їй слід ще багато працювати над собою! Але я зробив виняток тільки заради сім'ї Шестаків! —1 тато пильно поглянув на Мартіну: — Завтра зателефонуєш до пані Шестак й обговорите з нею всі подробиці! Гроші покладеш на ощадну книжку!
Мартіні було невтямки:
— Які подробиці? Які гроші?
Тато вже рушив до своєї кімнати. Він обернувся і сказав:
— З наступного тижня даватимеш уроки з математики Титусові Шестаку. Зароблені гроші покладеш на ощадну книжку.— Уже взявшись за ручку дверей, він додав: — Принаймні частину грошей! —І щез у своїй кімнаті.
— Тату! Тату! — закричав Нік — А вечеря для короля?
Біля телефонного апарата лежала проросла картоплина. Нік схопив її й помчав до тата. Я почув, як тато сказав: "Дякую, синку, любий!"
Мартіна страшенно обурилась. Вона сказала, що нічого не має проти занять з Титусом Шестаком, навпаки, давно думала про репетиторство. Але за репетиторів запрошують, як правило, семи-вось-микласників. Вона навіть не проти того, щоб якусь дещицю зароблених грошей класти на ощадкнижку, але проти того, щоб за неї все вирішував тато. Щонайменше він мав би поцікавитися, чи вона згодна. І взагалі тактовний батько з самого початку телефонної розмови сказав би: "Дорога пані Шестак, це справа моєї дочки. Хвилиночку, я зараз покличу її до телефону!"
Мама заспокоювала Мартіну. Головне, казала вона, що уроки Титусові Шестаку Мартіна даватиме охоче та ще й гроші за це отримуватиме.
Я вийшов у садок. Люблю інколи прогулятися поміж дерев у сутінках. Вікно татової кімнати було відчинене, але добре зашторе-не. До мене долинули татків і Ніків голоси. Нік сміявся. Я не підходив під вікно. Я ж не якийсь там королище-огірчище, охочий шпигувати. Мені стало сумно. Подумалося: "Бідолашний Нік! Поки що в тебе в житті все чудово. Поки що в тебе з татом безхмарні стосунки. Але через рік-два все це мине!"
Я добре пам'ятаю, що колись ми з татом жили душа в душу. Який гарний то був час! Малюків тато дуже любить. І в доміно, було, з тобою зіграє, і конструктора складе, і казочку розкаже. Гуляти з татом завжди було весело. Він грався з нами і в піжмурки, і в квача. І я вірив, що в нас пречудовий тато.
А ось відколи наші з татом стосунки стали погіршуватись і його геть усе почало не влаштовувати — ніяк не пригадаю. То я нечисто вмився, то неввічливо відповів. То поганих друзів собі завів, то довгі патли відростив, то мої нігті страх брудні. І жувальна гумка тата дратувала. Мої светри здавалися йому надто яскравими, мої оцінки — надто поганими. Я замало бував удома. А коли був удома, то забагато дивився телевізор. А коли я не дивився телевізор, то стромляв носа в розмови старших або запитував про те, що мене зовсім не стосувалося. А коли я взагалі нічого не робив, то тато мені дорікав, що я нічого не роблю, а тільки швендяю сюди-туди.
Мартіна каже, що те саме пережила й вона. Його біда в тому, вважає вона, що він не може збагнути простої істини: діти — люди, як усі,— зі своїми поглядами, з прагненнями до самостійності. Татові це не до смаку, крутить носом. А чому — Мартіна й сама не знає.
Розділ десятий,
АБО № 10 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ
Я вирішив докопатися до суті справи. А вона лежить глибоко, десь аж на дні. Нікових стареньких іграшок для пісочниці чекають як манни небесної. Вони й справді наче падають з неба.
Відколи ми відібрали свої речі в кумі-орського короля, він і носа до нас не потикав. От тепер-то — так думав я — капосний огірчище у татовій кімнататі сидить, як прикутий. У всякому разі, не чутно було ніякого рипіння й шарудіння. І в нас більше нічого не пропадало.
Надворі стояла тепла, по-справжньму весняна погода. Одного дня, по обіді,— дідусь саме був у кегельбані,— до мене зайшов Нік. Він попросив почепити гойдалку на горісі. Мартіни вдома не було. Вона пішла до Титуса Шестака давати йому урок з математики. А той Ти-тус, сказала Мартіна, учень просто нетямущий. Мовляв, не те, що я. І головне, він її зовсім не слухає. Вона говорить, говорить, пояснює,-пояснює, що мінус на мінус дає плюс, а він сидить і киває головою, а думає, мабуть, про щось зовсім інше. Бо коли вона його потім питає, що дає мінус на мінус, він дивиться на неї, наче бачить її вперше.
Я почепив Нікову гойдалку й став його розгойдувати, бо сам він ще не розгойдається. Раптом Нік мене запитує:
— Ви й досі сердитесь на славного короля? Я відповів:
— Ніку, будь ласка, не нагадуй мені про того огірчаного бовдура, прошу тебе як брат!
Але Нік повівся не зовсім по-братньому. Він ще довго розводився про королища-огірчища. Повідомив, що огірковий король мріє про пурпурову мантію. Короля у пурпуровій мантії він побачив у Ніковій книжці з казками. От тепер і сам хоче таку мантію. На думку Ніка, пошити її простісінько змогла б Мартіна. Нік давно мріє зробити королеві якусь приємність, адже він такий нещасний, а очі не просихають від сліз.
— Знаєш, Вольфі,— сказав Нік,— бідолашний король геть занепав духом.