Отелло (переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

Він бунтує
І сходить потом. Щедра ця рука
Готова дарувати подарунки
Усякому.
Д е з д е м о н а
Ти можеш так сказати:
У ній тобі я серце віддала.

О т е л л о
Колись рука із серцем віддавалась,
А нині віддається лиш рука.

Д е з д е м о н а
Чи виконав ти, милий, обіцянку?

О т е л л о
Яку, моя голубко?

Д е з д е м о н а
Я послала
По Кассіо, щоб з ним ти помирився.

О т е л л о
Сьогодні нежить мучає мене.
Подай хустину.

Д е з д е м о н а
Прошу.

О т е л л о
Ні, не цю,
А ту, що дарував я.

Д е з д е м о н а
Ту хустину
Я залишила вдома.
О т е л л о
Справді?

Д е з д е м о н а
Справді.
О т е л л о
Вона дісталась матері моїй
В дарунок від циганки-ворожбитки.
Циганка говорила: доки хустка
У матері, не зблякне ні краса,
Ні батькова любов не охолоне.
Якщо ж її загубить чи віддасть,
То батько мій полюбить іншу жінку.
Мені цю хустку мати віддала
Невдовзі перед смертю, наказавши
Її подарувати нареченій.
Я це зробив. Дивись же, бережи
Дарунок мій, немов зіницю ока.
Якщо її комусь ти віддаси
Або загубиш, біди неминучі.

Д е з д е м о н а
Невже?
О т е л л о
Це правда. Хустка з волокна,
Що сприйняло властивості магічні.
Його пряла пророчиця Сівілла,
Що прожила на світі двісті літ.
Тканина чарівна і таємнича,
Фарбована могильним порошком.

Д е з д е м о н а
Невже це правда?

О т е л л о
Так мені казали.

Д е з д е м о н а
То краще б я не бачила її!

О т е л л о
Ага! Чому?

Д е з д е м о н а
Навіщо говорить
Зі мною так поривчасто і дико?

О т е л л о
Ти загубила хустку? Де вона?

Д е з д е м о н а
О боже!
О т е л л о
Говори.

Д е з д е м о н а
Не загубила.
А раптом і згубила б? Що тоді?

О т е л л о
Як – що тоді?

Д е з д е м о н а
Я хустку не губила.
О т е л л о
То принеси її і покажи.

Д е з д е м о н а
Я можу, та не хочу. Це – відмовка,
Щоб не вести про Кассіо розмову.
Прошу, його на службу поверни.

О т е л л о
Ти принеси хустину. Відчуваю:
Тут щось недобре.

Д е з д е м о н а
Він – людина гідна.

О т е л л о
Хустину!
Д е з д е м о н а
Ні, про Кассіо спочатку.

О т е л л о
Хустину!
Д е з д е м о н а
Він з тобою поділяв
Труди і небезпеки, у житті
Постійно покладаючись на тебе.

О т е л л о
Хустину!
Д е з д е м о н а
Слухай…

О т е л л о
Геть з моїх очей!
(Іде геть.)

Е м і л і я
Оце так – не ревнивий!

Д е з д е м о н а
Вперше бачу
Його таким. Напевне, в тій хустині
І справді є якась таємна сила.
Нещасна я, що втратила її.

Е м і л і я
За рік чи два не вивчиш чоловіка.
Він – шлунок, а дружина – то пожива:
Коли голодний, їсть; набивши пузо,
Відригує. Он Кассіо і Яго.
Входять К а с с і о і Я г о.

Я г о
Не обійтись без неї нам. До речі,
Ось і вона. Настійливо просіть.

Д е з д е м о н а
Що, Кассіо, ви скажете?

К а с с і о
Те ж саме.
Прошу вас заступитися за мене.
Життя мені не миле, доки я
Не виправданий тим, кому всім серцем
Я відданий. Замучився я зовсім
Чекати в невідомості. Якщо
Мій гріх такий тяжкий і непростимий,
Що ні минула, ні майбутня служба
Спокути не заробить, хай дізнаюсь
Хоча б про це. Я ладен з цим змиритись,
Щоб в іншому покликанні шукати
Примхливе щастя.

Д е з д е м о н а
Кассіо, на жаль,
Я втратила колишній вплив на мавра.
Мій чоловік зробився зовсім іншим.
Якби він і обличчям так змінився,
Як духом, — не впізнала би його.
Бажала б я, щоб ангели просили
За мене, як просила я за вас.
Та викликала в нього тільки гнів.
Ще трохи потерпіть. Усе, що можу,
Зроблю для вас і навіть значно більше,
Аніж для себе. Вдовольніться цим.

Я г о
Він гнівався?

Е м і л і я
Він тільки-но пішов,
До краю роздратований.

Я г о
Він може
Так гніватись? Я бачив, як в бою
Косили ядра стрій його солдатів,
Як вбило брата рідного його,
Та він і тут собою володів.
Якщо вже він розгнівався і справді,
То, певне, із важливої причини.
Піду поговорю з ним.

Д е з д е м о н а
Так, піди.
Яго іде геть.
Можливо, він з Венеції листа
Дістав або відкрив на Кіпрі змову,
Та, видно, неприємності й діла
Затьмарили у нього ясність думки.
Так іноді дратують нас дрібниці,
Коли тяжка турбота на душі.
Буває, палець заболить, а біль
Охоплює усе здорове тіло.
Чоловіки — не боги; вимагати
Уваги їх, неначе в наречених,
І смішно, і безглуздо. Покартай,
Еміліє, мене за цю помилку.
Його я звинуватила даремно.
Не винен він у грубості своїй.

Е м і л і я
Дай боже, щоб причиною були
Турботи, а не ревнощі звичайні.

Д е з д е м о н а
Ні, приводу йому я не давала.

Е м і л і я
Навіщо привід для ревнивих душ?
Ревнують не тому, що є причина,
А лиш тому, що хочуть ревнувати.
Ревнивець сам розпалює себе.

Д е з д е м о н а
Врятуй, господь, від ревнощів Отелло!

Е м і л і я
Амінь!
Д е з д е м о н а
Піду провідати його.
Ви, Кассіо, побудьте трохи тут.
Якраз, можливо, трапиться нагода
І я його умовлю.

К а с с і о
Щиро вдячний.

Дездемона і Емілія ідуть.
Входить Б і а н к а.
Б і а н к а
Добридень, друже Кассіо!

К а с с і о
Біанко!
Що робиш тут, красуне? Я хотів
Прийти до тебе ввечері сьогодні.

Б і а н к а
А я ішла до тебе на квартиру.
Не бачились сім днів і сім ночей!
Пішов, і мов крізь землю провалився!
Сто шістдесят годин – хіба це жарт?!

К а с с і о
Пробач мені, Біанко, цю розлуку.
Я мав багато клопотів гірких
І прикрощів. Та скоро я звільнюся,
І ми усе з тобою надолужим.
Тим часом виший хусточку мені
Таку, як ця.
(Дає їй хустину Дездемони.)

Б і а н к а
Ти де її дістав?
Либонь, нова коханка дарувала?
Так ось ти з ким весь тиждень пропадав?

К а с с і о
Облиш до біса ревнощі невчасні!
Ти думаєш, ця хустка від коханки?
Їй-богу, ні!
Б і а н к а
А де ж вона взялась?

К а с с і о
Не знаю й сам. Знайшов у себе вдома.
Мені узор сподобався її.
Зніми його, допоки хустка в мене,
Бо доведеться, певне, віддавати
Господарю. А поки що іди.

Б і а н к а
Іти? Навіщо?

К а с с і о
Мушу дочекатись
Я генерала нашого. Не хочу,
Щоб він мене з тобою тут застав.

Б і а н к а
Скажи чому? Соромишся? Не любиш?

К а с с і о
Не думай, що тебе я не люблю.

Б і а н к а
А що тоді ти думати накажеш?
Мене хоча б до рогу проведи
І обіцяй, що прийдеш ти сьогодні.

К а с с і о
Далеко я не можу провести,
Бо зустріч тут призначена у справах.
А ввечері прийду.

Б і а н к а
Не обдури.
Доводиться обставинам скоритись.

Ідуть геть.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена перша

Перед замком.
Входять О т е л л о і Я г о.

Я г о
Ви так вважаєте?

О т е л л о
Звичайно, Яго!
Я г о
Що цілуватись потай…
О т е л л о
…то – обман.
Я г о
І голою полежати у ліжку
Із другом неможливо без гріха?

О т е л л о
Як без гріха, то нащо роздягатись?
Навіщо лицемірить перед небом
І хитрувати з чортом в той же час?

Я г о
Якщо не відбувається нічого,
То я гріха великого не бачу.
Але якщо я хустку дарував
Своїй дружині…

О т е л л о
Що тоді?

Я г о
Ця хустка
Тоді належить їй. Дружина може
Розпоряджатись нею як завгодно.

О т е л л о
І честь належить їй. Невже і нею
Дозволиш ти розпоряджатись їй?

Я г о
Честь жінки – щось невидиме. І часто
Її нема, хоч думають, що є.
А хустка…
О т е л л о
Чом нагадуєш ти знову?
Це слово в мозку крутиться, як ворон
Над житлом, де безчинствує чума.
Так хустка ця у нього, ти казав?

Я г о
Це – не біда.
О т е л л о
Та доброго тут мало.

Я г о
Навіщо прислухатися до того,
Що всюди безсоромно і нахабно
Спокусник розголошує про жінку,
Яку він згвалтував чи переміг?

О т е л л о
Про неї він базікав?

Я г о
Так.
О т е л л о
Про що?
Я г о
Про те, від чого легко відріктися.

О т е л л о
Та все ж таки.
Я г о
Казав, що з нею він…

О т е л л о
Що з нею?
Я г о
Що лежав…

О т е л л о
Із ким? Із нею?
Я г о
Із нею чи на ній – як вам завгодно.
О т е л л о. Лежав із нею? Чи на ній?.. Він її знеславив. Лежав із нею? Яке паскудство! Хустина… примусити зізнатись… хустина! Примусити зізнатись і повісити. Ні, спочатку повісити, а потім примусити зізнатись. Я весь тремчу. Якби нічого не було, я не дійшов би до такого стану. Не слова так вразили мене. Тьху! Носи, вуха, губи – чи можливо? Примусити зізнатися!.. Хустина!.. О дияволе!
(Падає непритомним.)

Я г о
Як добре діють ліки! Дійте, дійте!
Так зводять з глузду легковірних дурнів
І без вини знеславлюють жінок. –
Агов! Опам'ятайтесь, генерале!

Входить К а с с і о.
Погляньте, лейтенанте.

К а с с і о
Що з ним сталось?

Я г о
Падуча, певне. Вдруге за добу.

К а с с і о
Потерти скроні треба.

Я г о
Ні, не можна.
Хвороба має йти своїм порядком,
А то вуста запіняться, і він
Почне біситись. Ось він ворухнувся.
Ідіть, нехай отямиться він трохи.
Коли звільнюся, зможемо тоді
Поговорить.
Кассіо іде.
Що з вами, генерале?
Ви гулю не набили на чолі?

О т е л л о
Глузуєш з мене?

Я г о
Боже борони!
Хотів би я, щоб ви удари долі
Сприймали як розумний чоловік.

О т е л л о
Рогатий чоловік – потвора й звір.

Я г о
Тоді немало звірів і потвор
На вулицях багатолюдних міст.

О т е л л о
Так все це – правда? Він тобі зізнався?

Я г о
Кріпіться, і нехай потішить вас,
Що може бути з кожним це нещастя.
Мільйони сплять на прохідних дворах,
Які зовуть чомусь подружнім ліжком.
Вам краще: ви позбавились ілюзій.
Яке знущання матінки-природи –
З розпусницями з'єднувати нас
І в цноту їх примушувати вірить!
Ні, краще знати про свою ганьбу,
І зразу стане ясно, що робити.

О т е л л о
Ти мудрий і слова твої розумні.

Я г о
Я вам пораджу зараз заховатись.
Та чи терпіння вистачить у вас?
Під час припадку вашого – до речі,
Так розпускатись вам не до лиця –
З'явився Кассіо. Я здогадався
Його спровадить. Вашу непритомність
Я пояснив хворобою. Та скоро
Повинен повернутись він сюди.
Бажаєте, я заведу розмову?
А ви за ним зі схованки слідкуйте,
За жестами, за виразом обличчя,
І відмічайте глум або презирство,
З яким про неї буде говорить.
Його примушу знову розказати,
Як часто, де й коли дружину вашу
Він зустрічав і був близький із нею.
Побачите гримаси. – Хай вам біс!
Чи не могли б в руках себе тримати?
Якщо ви свій не стримаєте гнів,
Я просто поважати вас не зможу.

О т е л л о
Я обіцяю витримати все,
Але опісля буду я нещадним.

Я г о
Усе в свій час. Пора вам заховатись.

Отелло ховається.
Під виглядом розмов про Дездемону
Я про Біанку мову заведу.
Біанка за покликанням повія
І заробляє цим собі на хліб.
Та закохалась в Кассіо без тями,
Потрапила, як пташка, у сільце.
Усе життя дурила багатьох,
Щоб ним одним обманутою бути.
Коли про неї чує він, від сміху
Утриматись не може.