Отелло (переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

І все ж
Я вірю, що у закутку душі
Я відшукав би мужність і терпіння,
Щоб встояти. Та зовсім інша справа
Зробитись посміховиськом, щоб кожен
Глумився з мене, кожен тикав пальцем…
Ні, стерпів би і це. Та розгубить,
Розтринькати навік скарбницю серця,
Де я тримав усі свої багатства…
Та зрозуміть, що всохло джерело
Всього, чим жив я, доки був живий…
Та знати, що зробилося воно
Болотом, де розмножуються жаби…
Терпіння, поміняй своє обличчя,
Із херувима фурією стань!

Д е з д е м о н а
Я сподіваюсь, ти у мене віриш?

О т е л л о
Як в мух на бойні у спекотний день,
Що плодяться, коли протухне м'ясо!
О, ти – полин, болиголов, бур'ян.
Від тебе голова моя чманіє.
Навіщо народилась ти на світ?

Д е з д е м о н а
Та чим я завинила? Що зробила?

О т е л л о
Чи ти для того біла, як папір,
Щоб хтось чорнилом написав "блудниця"?
Сказати, що зробила ти, тварюко,
Чим завинила ти переді мною?
Від сорому обличчя наче горно
Розжариться, як правду я скажу.
Немає сили вимовити. Ніс
Від смороду на небі затикають,
І місяць відвертається, і вітер,
Що безсоромно всіх підряд цілує,
Подався геть, щоб слів моїх не чуть.
А ти іще питаєшся, повіє,
Що ти зробила, чим ти завинила?!

Д е з д е м о н а
Мене так ображати, бачить бог,
Не смієш ти!

О т е л л о
Чому? Ти не повія?

Д е з д е м о н а
Христом клянусь, що ні! Якщо себе
Від посягань сторонніх зберігати
У цноті й чистоті для чоловіка
Не значить буть повією, то – ні.

О т е л л о
Ти не повія?

Д е з д е м о н а
Ні, клянусь спасінням.

О т е л л о
Не може бути!

Д е з д е м о н а
Небо, заступися!

О т е л л о
Ну, вибачай. А я тебе вважав
Повією з венеціанських вулиць,
Що вискочила заміж за Отелло.
(голосніше)
Гей, ключнице, апостоле в спідниці,
Що пекло стереже, заходьте, можна.

Входить Е м і л і я.
Ви здогадались, мова йде про вас.
Ми закінчили. Відчиняйте двері.
Ось гроші за мовчання і труди.

(Іде геть.)

Е м і л і я
Що він сказав? Що з вами, бідна пані?

Д е з д е м о н а
Я наче сплю.

Е м і л і я
Що сталося із ним?

Д е з д е м о н а
З ким сталося?

Е м і л і я
Із паном.
Д е з д е м о н а
Хто твій пан?
Е м і л і я
Та той, що й ваш.

Д е з д е м о н а
Немає в мене пана.
Не говори зі мною, не розпитуй.
Не можу говорити, ні ридати.
Немає слів. І сліз немає теж.
Сьогодні ліжко застели мені
Весільним простирадлом. Клич-но Яго.

Е м і л і я
О боже, як змінилася вона!
(Виходить.)

Д е з д е м о н а
Чим заслужила я такі підозри?
Що я собі дозволити посміла,
Щоб так жорстоко кривдити мене?

Повертаються Е м і л і я і Я г о.

Я г о
До ваших послуг, пані. Що тут сталось?

Д е з д е м о н а
Сама не знаю я. Дорослі з дітьми
Повинні буть ласкаві і прості.
Він лагідніше міг мене сварити:
Я поруч з ним і справді як дитя.

Я г о
Та в чому справа?

Е м і л і я
Сам би ти послухав.
Сварився мавр останніми словами.
І все терпіти? Ти повія, каже.

Д е з д е м о н а
Скажи, я заслужила це ім'я?

Я г о
Яке?
Д е з д е м о н а
Соромлюсь навіть повторити.

Е м і л і я
Повія, каже. Та останній злодій
Своєї дівки так би не зганьбив!

Я г о
За що він так?

Д е з д е м о н а
Не можу здогадатись.
Та знаю, що образ не заслужила.

Я г о
Не плачте. То такий нещасний день.

Е м і л і я
Та чи для того кинула вона
Вітчизну, батька, друзів, щоб її
Повією назвали! Хто б не плакав?

Д е з д е м о н а
Така вже доля, видно.

Я г о
Що це з ним?
І звідкіля?

Д е з д е м о н а
Про це лиш небо знає.

Е м і л і я
Побачите, що наклеп цей брудний
На неї звів корисливий негідник,
Або шахрай, або нахабний раб,
Щоб вислужитись, — хай мене повісять!

Я г о
Таких людей не знайдеться на світі.

Д е з д е м о н а
Хто б він не був, пробач йому, Господь!
Е м і л і я
Нехай пробачить плаха чи мотузка,
А пекло обгризе йому кістки!
За що її повією честити?
З ким віялась вона, коли і як?
Клянусь, якийсь шахрай морочить мавра,
Якийсь мерзотник, підлий і лихий!
Якби цього наклепника спіймати
Та добре відшмагати батогами,
Від сходу і до заходу прогнати
По всій землі.
Я г о
Ну, досить. Не кричи!

Е м і л і я
А ти чого? Ти теж колись повірив
Пройдисвіту безчесному якомусь,
Що я з Отелло плутаюсь.

Я г о
Дурна!
Ішла б ти звідси геть.

Д е з д е м о н а
Мій добрий Яго,
Навчи, як повернути чоловіка.
Поговори з ним. Світлом присягаюсь,
Не знаю, як я втратила його.
Навколішках клянусь, якщо любов
Образила я думкою чи словом,
Якщо, хоч ненароком, зір чи слух
Мені хтось інший привертав до себе,
Якщо колись такий настане час,
Що зможу я Отелло розлюбити,
Хоча б мене він вигнав, як жебрачку, —
Нехай позбавить бог мене спасіння.
Ворожість мавра, злість його і гнів
Мені навік життя розбити здатні,
Та не любов. Яке огидне слово
"Повія"! Стати жінкою такою
Я б не могла за всі багатства світу.

Я г о
Облиште, заспокойтесь. Все мине.
Його гнітять політика й турботи.
Ось вам і дістається на горіхи.

Д е з д е м о н а
Якби ж то так!

Я г о
Ручаюся, що так.
Труба за сценою.
Труба вас закликає до вечері.
Пора вже вам запрошувать до столу
Посольство із Венеції. Не плачте.
Ідіть до них скоріше. Все мине.

Дездемона і Емілія ідуть геть.
Входить Р о д р і г о.
Як справи, Родріго?
Р о д р і г о. Я вважаю, що ти поводишся зі мною несправедливо.
Я г о. А в чому несправедливість?
Р о д р і г о. Щодня ти хитруєш зі мною і скоріше віддаляєш, ніж наближаєш мене до мети. Досить! Більше цього не буде. Крім того, я не певен, що вибачу тобі все, що вже витерпів через тебе.
Я г о. Вислухайте мене.
Р о д р і г о. Я надто довго тебе слухав! Твої слова розходяться з ділами.
Я г о. Ви даремно звинувачуєте мене.
Р о д р і г о. Ні, не даремно. Я розтратив свій статок. Половина тих коштовностей, які ти повинен був передати від мене Дездемоні, спокусила б і монахиню. Ти казав, що, приймаючи їх, вона подавала мені надії. Але й досі нічого не видно.
Я г о. Чудово. Далі.
Р о д р і г о. Не чудово, а препогано. Далі нікуди. Я бачу, що мене ошукано.
Я г о. Дуже добре!
Р о д р і г о. Кажу тобі, що зовсім не добре! Я відкриюсь Дездемоні. Якщо вона поверне мої коштовності, я відмовлюсь від своїх домагань і спокутую їх розкаянням. Якщо ні, я вимагатиму від тебе повного відшкодування.
Я г о. Ви все сказали?
Р о д р і г о. Так. І все це виконаю.
Я г о. Тепер я бачу, що в тебе є характер. З цієї хвилини я буду про тебе кращої думки. Дай руку, Родріго! Ти правильно звинуватив мене. І все ж я стверджую, що діяв чесно.
Р о д р і г о. Щось не помітно.
Я г о. І це правда. Непомітно. Але давай говорити прямо. Якщо ти, Родріго, дійсно такий, як здався мені щойно, і в тебе є сила, відвага і завзяття, покажи їх цієї ночі. І якщо наступної Дездемона не буде твоєю, можеш зарізати мене на вулиці чи прикінчити якось інакше.
Р о д р і г о. Але що ти пропонуєш? Чи це можливо і чи розумно?
Я г о. Послухай, з Венеції прийшов наказ про призначення Кассіо на місце Отелло.
Р о д р і г о. Це правда? Отже, Отелло і Дездемона повертаються до Венеції?
Я г о. О ні, він їде в Мавританію і забирає прекрасну Дездемону, якщо тільки якась несподіванка не затримає його тут. І було б найкраще вивести Кассіо з обігу.
Р о д р і г о. Що це означає?
Я г о. Це означає, що треба його зробити нездатним зайняти місце Отелло, розтрощивши йому голову.
Р о д р і г о. І це ти пропонуєш мені?
Я г о. Так, якщо ти бажаєш собі добра. Він вечеряє сьогодні з однією шльондрою. Я теж до них піду. Він ще не чув про своє призначення. Хочеш його підстерегти? Тоді я влаштую, що він піде додому між північчю і першою, а ти напади. Я буду поруч і наспію. З двома йому не впоратись. Не відкривай рота від здивування! Ходімо, я так доведу тобі необхідність його смерті, що ти вважатимеш себе зобов'язаним знищити його. Я запізнююсь на вечерю.
Р о д р і г о. Ходімо. Послухаю, що ти скажеш.
Яго. І ти згодишся, що я маю рацію.

Ідуть геть.

Сцена третя

Інша кімната в замку.
Входять О т е л л о, Л о д о в і к о,
Д е з д е м о н а, Е м і л і я і почет.

Л о д о в і к о
Будь ласка, не потрібно проводжати.

О т е л л о
Дозвольте. Це корисно перед сном.

Л о д о в і к о
Спасибі за вечерю, на добраніч.
До зустрічі.
Д е з д е м о н а
Ми завжди раді вам.

О т е л л о
Ми можемо рушати? Дездемоно!

Д е з д е м о н а
Я слухаю, Отелло.

О т е л л о
Йди, лягай.
Я скоро надійду. Свою служницю
Ти відпусти. Зроби це неодмінно.
Мене ти чуєш?

Д е з д е м о н а
Добре, відпущу.

Отелло, Лодовіко і почет виходять.

Е м і л і я
Ну, як тепер? Немов би став добріший?

Д е з д е м о н а
Сказав, що скоро вернеться додому.
Звелів мені самій лягати в постіль
І відпустити наказав тебе.

Е м і л і я
Мені іти від вас?

Д е з д е м о н а
Так він бажає.
Тому дістань, Еміліє, мені
Нічну сорочку і давай прощатись.
Не можна суперечити йому.

Е м і л і я
Не знати б вам його!
Д е з д е м о н а
О ні! Даремно
Ти кажеш це. Я так його люблю,
Що навіть гнів його, його упертість, —
Ось тут, будь ласка, гудзик відстебни, —
Для мене мають цінність і принадність.

Е м і л і я
Я постіль застелила, як просили,
Весільним простирадлом.

Д е з д е м о н а
Все одно.
Дурниці. Та якщо б так раптом сталось,
Що першою за тебе я помру,
Ти в простирадло це мене закутай,
Неначе в саван.
Е м і л і я
Годі! Перестаньте!

Д е з д е м о н а
У матері колись була служниця
Варвара. Закохалася по вуха
У вітрогона. Він її прогнав.
Вона тоді усе співала пісню,
Сумну і старовинну, про вербу.
І так, її співаючи, померла.
Оця верба сьогодні і у мене
Весь вечір не іде із голови.
От сяду, підіпрусь і заспіваю,
Як та Варвара. – Скоро ти? Кінчай.

Е м і л і я
Подати вам халат?

Д е з д е м о н а
Ні; подивись:
Ти тут забула шпильку відколоти.
А Лодовіко гарний і ставний…

Е м і л і я
І справді, красень!

Д е з д е м о н а
Говорив цікаво.

Е м і л і я. Я знаю у Венеції одну даму, що пішла б до Палестини босою за один дотик його нижньої губи.
Д е з д е м о н а
(співає)
"Тужила дівчина у пізню добу,
Ридала, немов навіжена.
А потім співала вона про вербу:
Ой вербонько, вербо зелена.

Повз неї повільно котилась ріка,
І скаржилась їй наречена
На зраду підступну свого юнака.
Ой вербонько, вербо зелена".

Скоріше прибери. Він зараз прийде.
(співає)
"З вербового листя…"
Ні, щось не так. Хтось стукає?

Е м і л і я
Це вітер.
Д е з д е м о н а
(співає)
"Він їй говорив: — Не тримай, відпусти!
Мене не хапай за рамена.
Тобі я не вірний, то зраджуй і ти.
Ой вербонько, вербо зелена.

І падали сльози її на пісок,
Звучала журба невтоленна:
З вербового листя сплету я вінок,
Ой вербонько, вербо зелена.

У хвилі я кинутись не побоюсь.
Глибока вода і студена.
Нехай він заплаче, як я утоплюсь,
Ой вербонько, вербо зелена".

Тепер іди до себе.