Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
Подумав про маму, про тата, про Сіріуса. Подумав про Седрика Діґорі. Подумав про всі скоєні Лордом Волдемортом жахливі злочини. У грудях щось спалахнуло й це полум'я обпекло йому горло.
— Я бажав би йому смерті, — тихо промовив Гаррі. — І прагнув би, щоб його смерть настала від моєї руки.
— Ото ж бо! — вигукнув Дамблдор. — Тепер ти бачиш — пророцтво не означало, що ти мусив щось робити! Але пророцтво спонукало Лорда Волдеморта позначити тебе як рівного собі... інакше кажучи, ти можеш вільно обирати свій шлях і можеш спокійно відкинути пророцтво! А от Волдеморт і далі надає пророцтву занадто великого значення. Він не залишить тебе в спокої... а це, з усією очевидністю, означатиме, що...
— Що один з нас повинен урешті-решт убити другого, — закінчив Гаррі. — Так.
Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз'яснити Дамблдор! Йшлося про різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо, вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає... і я знаю, — подумав Гаррі, раптом відчуваючи хвилю шаленої гордості, — і мої батьки знали... що це абсолютно різні, ба навіть несумісні, речі.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —
Сектумсемпра
Уранці на уроці заклинань, попередньо наклавши на тих, хто сидів поблизу, закляття-глушиляття, втомлений, але задоволений учорашнім досягненням, Гаррі розповів про все Ронові й Герміоні. Обоє були приємно вражені тим, як Гаррі лестощами виманив у Слизорога спогад, і з благоговінням вислухали розповідь про Волдемортові горокракси та Дамблдорову обіцянку взяти Гаррі з собою, коли він знайде наступного горокракса.
Слухаючи Гаррі, Рон мимоволі розмахував чарівною паличкою, спрямованою кудись у стелю, а коли той закінчив, Рон від здивування аж рота роззявив:
— Ого. Ти з Дамблдором... щоб знищити... ого.
— Роне, ти викликаєш снігопад, — терпляче взяла його за руку Герміона й відвела чарівну паличку зі стелі, з якої й справді почали падати великі білі сніжинки. Гаррі помітив, що запухла від сліз Лаванда Браун з-за сусіднього столика кинула на Герміону такий спопеляючий погляд, що Герміона негайно відпустила Ронову руку.
— Ой, так, — здивовано глянув собі на плечі Рон. — Вибачте... Тепер можна подумати, що в нас лупа...
Він струсив з Герміониних плечей штучні сніжинки. Лаванда розплакалася. Рон відвернувся від неї з винуватим виразом.
— Ми з нею порвали, — прошепотів він Гаррі, не ворушачи губами. — Учора ввечері. Коли вона побачила, як я виходив з Герміоною зі спальні. Тебе вона не помітила, то й подумала, що ми там були тільки вдвох.
— А ти, — спитав Гаррі, — не шкодуєш, що між вами все скінчилося?
— Ні, — зізнався Рон. — Не дуже було приємно, коли вона здійняла крик, але принаймні ми порвали не з моєї ініціативи.
— Боягуз, — муркнула Герміона задоволено. — Та той вечір узагалі був важкий для романтичних пар. Джіні й Дін також посварилися — чув, Гаррі?
Гаррі здалося, що вона, повідомляючи новину, глянула на нього багатозначно, та хіба могла вона знати, що всередині в Гаррі зненацька все затанцювало в ритмі самби? Вдаючи незворушність, він запитав якомога байдужіше:
— Чого це вони?
— Та через дурничку... Джіні сказала, що не любить, коли він їй помагає пролазити в отвір за портретом, наче вона сама не вміє... але вони вже давно гиркалися.
Гаррі подивився на Діна, що сидів у протилежному кутку класу. Видно було, що той смутний.
— І ти тепер опинився перед вибором, правда? — запитала Герміона.
— Тобто? — не зрозумів Гаррі.
— З квідичною командою, — пояснила Герміона. — Якщо Джіні й Дін не розмовлятимуть...
— А... ну, так, — відлягло Гаррі від серця.
— Флитвік, — попередив Рон.
До них підскоком наближався крихітний викладач заклинань, а крім Герміони, ніхто з них ще не зумів перетворити оцет на вино; її колба була повнісінька соковитої темно-червоної рідини, тоді як у колбах у Гаррі й Рона хлюпало щось брудно-буре.
— Годі вже, хлопці, годі, — докірливо пискнув професор Флитвік. — Менше розмов, а більше діла... ану покажіть, на що ви здатні...
Хлопці з усієї сили зосередилися, разом підняли чарівні палички й націлили їх на колби. У Гаррі оцет перетворився на лід; а Ронова колба взагалі вибухла.
— Так... завдання додому... — вигулькнув з-під стола професор Флитвік, виймаючи з капелюха скалки скла, — відпрацювати практичні навички.
Так збіглося, що після уроку заклять у всіх трьох виявився вільний урок, тож вони пішли разом до вітальні. Рон, видно, вже й забувся про розрив стосунків з Лавандою, Герміона теж була в доброму гуморі, хоч, коли її запитали, чого вона так усміхається, то дівчина відповіла просто:
— День сьогодні гарний.
Ніхто з друзів не здогадувався про жорстоку битву, що точилася в голові у Гаррі:
Вона Ронова сестра.
Але ж вона порвала з Діном!
Вона все одно Ронова сестра.
А я його найкращий друг!
Це ще гірше.
Якщо я спочатку поговорю з ним...
Він тебе вдарить.
А якщо мені все одно?
Він же твій найкращий друг!
Гаррі й не помітив, як вони пролізли крізь отвір за портретом у залиту сонцем вітальню, і тільки невиразно зафіксував, що там зібралася зграйка семикласниць. Аж тут Герміона закричала:
— Кеті! Ти повернулася! Як здоров'я?
Гаррі поглянув — і справді, це була вже здорова-здоровісінька Кеті Бел, навколо якої щебетали подруги.
— Усе чудово! — радісно відповіла Кеті. — Виписалася зі Святого Мунґа в понеділок, побула кілька днів удома з батьками, а сьогодні зранку прибула сюди. Гаррі, Ліна мені якраз розповідала про Маклаґена й про матч...
— Так, — буркнув Гаррі, — але тепер, коли ти повернулася і Рон у формі, ми маємо всі шанси роздовбати Рейвенклов, а це означає, що ми зможемо ще поборотися й за Кубок. Послухай, Кеті...
Його так розпирала цікавість, що на певний час він навіть забув про Джіні. Притишивши голос, поки подруги Кеті збирали речі, щоб не спізнитися на трансфігурацію, Гаррі спитав:
— ...оте намисто... пам'ятаєш, хто його тобі дав?
— Ні, — сумно похитала головою Кеті. — Усі мене про це питають, а я поняття не маю. Пам'ятаю тільки, що в "Трьох мітлах" ішла в жіночий туалет, і все.
— Але ти туди зайшла? — втрутилася Герміона.
— Пам'ятаю, що двері відчинила, — відповіла Кеті, — отже, той, хто мене імперіуснув, мусив стояти відразу за ними. Після того в моїй пам'яті провал, і отямилася я лише два тижні тому в лікарні Святого Мунґа. Чуєте, я мушу вже бігти, не хочу, щоб у перший же день Макґонеґел примусила мене переписувати тексти...
Вона схопила сумку й підручники і побігла наздоганяти подруг, покинувши Гаррі, Рона й Герміону за столом біля вікна міркувати про сказане.
— Отже, намисто Кеті мала дати якась дівчина чи жінка, — сказала Герміона, — якщо це відбулося в жіночому туалеті.
— Або хтось перевтілився в дівчину чи жінку, — уточнив Гаррі. — Не забувайте, що в Гоґвортсі був цілий казан з багатозільною настійкою. Ми знаємо, що частину її вкрали...
В його уяві марширували, як на параді, численні Креби й Ґойли, перевтілені в дівчат.
— Думаю, варто мені знову хильнути фелікса, — сказав Гаррі, — й ще раз спробувати проникнути в кімнату на вимогу.
— Тільки змарнуєш відвар, — заперечила Герміона, відкладаючи щойно вийняту з сумки "Складову абетку Спелмена". — Гаррі, тут одного везіння мало. Ситуація зі Слизорогом була інакша; ти й так умів його переконувати, треба було тільки підкоригувати обставини. Але нема сенсу покладатися на удачу, коли треба подолати могутнє закляття. Не марнуй відвару! Тобі він ще ой як знадобиться, якщо тебе візьме з собою Дамблдор... — пошепки закінчила вона думку.
— А чи не могли б ми зробити його самі? — запитав Рон, не звертаючи уваги на Герміону. — Було б класно мати невеличкий запас... ось подивись у підручнику...
Гаррі вийняв "Прогресивну методику зіллєваріння" і знайшов там фелікс-феліціс.
— От чорт, це дуже складно, — сказав він, переглядаючи перелік складників. — І триватиме це півроку... відвар повинен настоятися...
— Отак завжди, — зітхнув Рон.
Гаррі вже було збирався ховати підручник, коли помітив загнутий кутик сторінки; розгорнув її й побачив закляття "Сектумсемпра", під яким було написано "Для ворогів" — цю сторінку він загнув ще кілька тижнів тому. Гаррі й досі не з'ясував, як воно діє, насамперед тому, що не хотів випробовувати закляття в присутності Герміони, але збирався перевірити його дію на Маклаґені, коли той знову несподівано підійде до нього ззаду.
Єдиною особою, яку не надто тішило повернення Кеті Бел, був Дін Томас, адже він грав замість неї загоничем, а тепер став зайвим. Він аж заскрипів зубами, намагаючись мужньо прийняти цей удар, і лише стенув плечима, коли Гаррі повідомив йому про зміни у складі команди. Проте Гаррі, коли від нього відходив, виразно почув, як Дін і Шеймус щось обурено бурмочуть у нього за спиною.
У наступні два тижні відбулися, мабуть, найкращі квідичні тренування, відколи Гаррі став капітаном. Гравці його команди були задоволені, що позбулися Маклаґена, й так раділи з повернення Кеті, що літали, мов на крилах.
Джіні не дуже сумувала, що порвала з Діном — навпаки, вона була життєрадісна й стала справжньою душею команди. Коли вона дотепно імітувала, як Рон тривожно підстрибує біля воріт, пильнуючи за квафелом, або як Гаррі горлає на Маклаґена перед тим, як отримати нокаут, усі ледь не луснули зі сміху. Гаррі, регочучи з усіма, був радий кожній нагоді зайвий раз крадькома глянути на Джіні, а тому отримав кілька додаткових ударів бладжером, бо весь час забував шукати снича.
У голові в нього й досі бушувала битва: Джіні чи Рон? Іноді йому здавалося, що післялавандний Рон не був би аж надто проти, якби Гаррі почав зустрічатися з Джіні; та потім він пригадував Ронове лице, коли той побачив, як вона цілується з Діном, і вже не сумнівався, що Рон вважав би за підлу зраду навіть найменшу його спробу торкнутися руки Джіні...
Проте Гаррі не міг відмовитися від задоволення розмовляти з Джіні, сміятися, вертатися разом з тренувань; хоч як гризло його сумління, та він постійно думав, як би опинитися з нею віч-на-віч: ідеальним варіантом здавалася чергова вечірка в Слизорога, бо тоді поряд не було б Рона...
