Капітан Фракасс - Готьє Теофіль

В усякім разі я справлю на неї хоч таке враження, як гарна статуя чи картина,— її ще не люблять, одначе нею милуються, вона привертає погляди і захоплює гармонією форм та приємними кольорами. А потім скажу такі слова, перед якими жінки не можуть устояти, а ще супроводитиму ті слова поглядами, здатними розтопити лід будь-якого серця,— вогонь їх, признаюсь не хвастаючись, запалював найхолодніших придворних красунь; до того ж ця актриса вельми горда, і домагання герцога тільки тішитимуть її самолюбство. Я підтримаю її в театрі, поставлю для того цілу ватагу плескальників. Не повірю, щоб і після цього вона думала про нікчемного Сігоньяка, якого я скоро здихаюсь.

— Я, пане герцог, більше не потрібна вам? — озвалася Леонарда, вставши і в позі поштивого чекання склавши руки на животі.

— Ні,— відповів Валомбрез,— ви можете йти, тільки спочатку візьміть ось це,— і він подав їй жменю золотих монет.— Не ваша вина, що в трупі Ірода є така незвичайна доброчесність.

Стара подякувала молодому герцогові й рушила до дверей, задкуючи, але ні разу не наступивши на спідницю — театр виробив у неї такі навики. Біля порога вона повернулась і скоро зникла на сходах. А Валомбрез подзвонив камердинерові, щоб той одягнув його.

— Ну, Пікаре,— сказав герцог,— ти повинен перевершити самого себе і нарядити мене так, щоб я був красивіший, ніж Букінгем 4, коли він старався сподобатись королеві Анпі Австрійській. Якщо я повернуся ні з чим після полювання на кралю, то тебе відшмагають батогами, бо у мене немає ніякого ганджу, ніяких вад, щоб їх приховувати і маскувати.

— Ви, ваша світлість, настільки досконалі в своїй вишуканості, що мистецтву лишається тільки показувати в усьому блиску ваші природні достоїнства. Якщо ви, пане герцог, кілька хвилин спокійно посидите перед люстром, я причешу і приберу вас так, що навіть найжорстокіша красуня не зможе опиратися.

Сказавши це, Пікар засунув щипці для завивки у срібну чашу, йе під шаром попелу легеньким вогником, наче в іспанських жаровнях, горіли оливкові камінці; коли щипці нагрілися скільки треба — камердинер визначив це, піднісши їх до своєї щоки,— Пікар затис у них кінчики прегарного, чорного, як воронове крило, волосся герцога, і вони манірно закрутилися в м'які кучері.

Коли зачіска герцога де Валомбреза була готова, а його тонкі вуса, намазані помадою, ще пахучішою, ніж бальзам, застигли, вигнуті, мов купідонів лук, камердинер, задоволений, своєю роботою, трошки відхилився назад і оглянув усе, як маляр, примруживши око, оглядає картину, де він щойно поклав останній мазок.

— Яке вбрання ви хотіли б сьогодні надіти, пане герцог? Якщо б я посмів висловити свою думку, хоч ви її зовсім не потребуєте, то порадив би вашій світлості чорний оксамитовий костюм з прорізами й атласними бантами такого ж кольору, шовкові панчохи і простий мереживний комір. Золота й срібна парча, шовк з узорами, коштовні камені своїм недоречним блиском відвертали б погляди, а вони мають бути зосереджені тільки на вашому лиці, яке ще ніколи не було таким чарівно прекрасним; чорний колір підкреслюватиме його м'яку блідість, що лишилася після поранення і так пасує вам.

"Цей хитрун має непоганий смак і підлестити вміє не гірше за придворного,— по думки буркнув Валомбрез.— Справді, чорний колір мені буде щже до лиця! Та й Ізабелла не з тих жінок, яких зачаровують злототкані матерії і діамантові блискітки".

— Пікаре,— мовив він уже вголос,— дай мені камзол і оксамитові штани, та принеси шпагу полірованої сталі. І ще: скажи Лараме, щоб запрягли карету четвериком гнідих, і живо. За чверть години я виїжджаю.

Пікар побіг виконувати розпорядження хазяїна. А Валомбрез, чекаючи, коли подадуть карету, ходив по кімнаті і щоразу, проходячи перед венеційським люстром, запитливо поглядав у нього, і люстро, проти звичаю всіх дзеркал, давало сприятливу відповідь.

"Ця дурка мала б бути страшенно пихата, уперта й вередлива, щоб одразу не закохатися в мене до нестями, незва-л