Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Я не буду особисто віддавати її Дюку — він може щось не те подумати.

— Дівча, тобі сподобалися б його думки. У пошті немає більше нічого надзвичайного??

— Ні. Звичайний урожай — від тих, хто хоче, щоб Майк підтримав це і те чи дав знак "Офіційний представник Людини з Марса" цьому й тому; один персонаж мав мужність попросити про п'ятирічну монополію на його ім'я без виплати гонорару, проте водночас хотів, щоб Майк це профінансував.

— Мене вражають такі щиросердні злодії. Підіграй йому. Скажи, що Майк такий багатий, що робить crepes suzettes[53]з наполеонівським бренді, і що йому потрібно витратити певну суму на податки, — тож яких саме гарантій він схоче?

— Ви це серйозно, бос? Задля цього мені доведеться перевернути величезну купу, вже спаковану для містера Дугласа.

— Звісно, я не серйозно. Крадій вже завтра був би тут, причому разом з родиною. Проте ти дала мені гарну ідею для оповідання — тож біжи собі. Сюди!

Майк не зацікавився "огидною" картинкою. Він правильно ґрокнув (лише теоретично), що символізують лист та зображення, і вивчив його з розсудливим захватом, з яким роздивлявся кожного метелика, що пролітав поруч. І метелики, і жінка для нього були надзвичайно цікавими; весь фокальний світ довкола нього дійсно зачаровував його, і він хотів пити все це так глибоко, щоб його ґрокання стало ідеальним.

Він інтелектуально розумів, що йому пропонували механічні та біологічні процеси в тих листах, проте дивувався, чому ті незнайомці хочуть його допомоги в оживленні своїх яєць. Майк розумів (без ґрокання цього), що ті люди проводять цей ритуал лише через просту необхідність "зближення" — ймовірно, не менш важливу та цінну, ніж водна церемонія. Він хотів це ґрокнути.

Проте Майк не поспішав: "поспішати" — це одна з людських ідей, яку він узагалі не міг ґрокнути. Він несвідомо розумів ключову важливість правильного розрахунку в усіх діях — але з марсіанської точки зору, де правильний розрахунок здійснювався завдяки очікуванню. Звичайно, він помітив, що його людським братам не вистачає його власного підходу до часу, і вони часто змушені чекати швидше, ніж марсіани. Але він не використовував їхню невинну незграбність проти них, а просто навчився, як вони, — і заради них, — чекати швидше.

Насправді він інколи чекав швидше так вміло, що люди вирішували, що він надто поспішає. Проте люди помилялися: Майк просто пристосував своє очікування з ретельним урахуванням потреб тих, хто його оточував.

Тож він прийняв вказівку Джилл, що не буде відповідати на жодну з цих братерських пропозицій від людських самиць, проте погодився з тим, що це не остаточне вето, а очікування, — можливо, століття з цього моменту було б достатньо; у будь-якому разі, для цього був неслушний час, оскільки так говорила його водний брат Джилл.

Майк залюбки погодився з Джилл, коли вона дуже ввічливо запропонувала віддати це фото Дюку. Він відразу ж пішов це робити — і зробив би в будь-якому разі; Майк знав про колекцію Дюка, він бачив її, роздивлявся з глибоким інтересом, намагаючись ґрокнути, чому Дюк сказав: "Оця не дуже на обличчі, проте поглянь на ці ніжки, брате!" Йому завжди подобалося, коли його називав "братом" один з його водних братів. Але ноги — це просто ноги, — за винятком того, що його народ мав кожен по три, тоді як у людей було лише дві — і це не каліцтво, нагадав він собі; дві ноги — це правильно для людини; він мусить завжди ґрокати, що це правильно.

Що ж до облич, то у Джубала було найкрасивіше обличчя з тих, що Майк коли-небудь бачив, очевидно і зрозуміло його власне. Майкові здавалося, що про тих людських самиць на картинках з колекції Дюка навряд чи можна сказати, що вони виростили обличчя, — так сильно вони були схожі. Всі молоді людські самиці мають дуже схожі обличчя — як же інакше? Звичайно, у нього ніколи не виникало труднощів з тим, щоб упізнати обличчя Джилл: вона була не лише першою жінкою, яку він побачив, а й найважливішою з них, його першим водним братом-жінкою — і Майк знав кожну пору на її носі, кожну зморщечку, котра з'являлася на її обличчі, і під час щасливих медитацій шанував кожну з цих дрібниць.

Хоча зараз він і міг відрізнити Анну від Дорказ, а Дорказ — від Міріам також і за обличчям, проте, коли він вперше сюди прийшов, це було не так. Протягом кількох перших днів Майк розрізняв їх за розміром та кольорами — і, звичайно, за голосом, оскільки не існує двох однакових голосів. Але інколи траплялося й так, що всі три жінки одночасно замовкали, і тоді було добре видно, що Анна — значно більша за Дорказ, Дорказ дуже маленька, а Міріам — більша за Дорказ, проте менша за Анну. Але незалежно від цього він не помилявся навіть тоді, коли не було Анни чи Дорказ, — тому що Міріам мала впізнаваний колір волосся, який називали "рудим", — навіть попри те, що це не був той "рудий", який вживають, коли говорить про волосся.

Це особливе значення слова "рудий" не спричиняло неприємностей Майку; ще до того, як досягнув Землі, він знав, що кожне англійське слово має більше одного значення. Це був той факт, який можна було використати без ґрокання — геть так само, як можна було звикнути до подібності всіх дівочих облич... Які після очікування більше не були однаковими. Зараз Майк згадав обличчя Анни та порахував пори на її носі так само залюбки, як робив це з Джилл. По суті навіть яйце було саме по собі унікальним, відмінним від усіх інших яєць будь-де і будь-коли, — і Майк завжди про це знав. Тож у кожної дівчини було своє обличчя — і не мало значення, до якої міри незначними могли бути відмінності.

Майк віддав "огидну" фотокартку, і його зігрів захват Дюка. Майк не відчув, що обділив себе, віддавши фотографію; він вже бачив її, і подумки міг побачити, якщо забажає, навіть обличчя на тій картинці, оскільки воно пашіло незвичайним виразом красивого болю.

Він спокійно прийняв подяку Дюка і, щасливий, повернувся до прочитування решти своєї пошти. Майк не поділяв роздратування Джубала від навали пошти; він радів їй, чим би вона не була — рекламою страхування чи пропозицією одружитися. Подорож до Палацу відкрила йому очі на неймовірну різноманітність цього світу, і він вирішив ґрокнути її всю. Майк розумів, що на це знадобиться кілька століть, і що він мусить рости, і рости, і рости, — проте це його не лякало, і він нікуди не поспішав, бо ґрокнув, що вічність та краса змін були тим самим.

Він вирішив не перечитувати Британську Енциклопедію: потік пошти давав йому яскравіші враження про світ. Він читав її, ґрокав те, що міг, і запам'ятовував решту для роздумів уночі, поки домашні спатимуть.

Під час оцих нічних медитацій він починав, як йому здавалося, ґрокати "бізнес", "гроші", "купувати", "продавати" та подібні немарсіанські заняття. Статті у Енциклопедії завжди залишали у нього відчуття незавершеності, оскільки (зараз він це ґрокнув) у кожній припускалося, що йому відомо про безліч речей, яких він насправді не знав. Потім від містера Генерального Секретаря Джозефа Едгартона Дуґласа прийшов пакунок з чековою книжкою та іншими папери, і його брат Джубал доклав чималих зусиль до того, щоб пояснити йому, що таке гроші — і як ними користуватися.

Спочатку Майк геть нічого не розумів, навіть попри те, що Джубал показав йому, як виписати перший чек, дав йому "гроші" і негайно навчив, як їх рахувати.

Тоді несподівано, разом з ґроканням, яке засліпило його так, що він почав тремтіти, але змусив себе не йти — він зрозумів абстрактну природу грошей. Ці гарні картинки та яскраві медальйони були конкретними символами абстрактної ідеї, яка поширювалася між людьми по всьому світу. Проте ці предмети — ці "гроші" — не більше, ніж вода, яку розділяють під час водної церемонії; вони символізували зближення. Вода не обов'язкова для церемонії... Так само і ці гарні предмети необов'язкові для грошей. Гроші — це ідея, абстрактна, як думки Старійшин; гроші — це надзвичайно структурований символ рівноваги, зцілення та зближення.

Майка осліпила таємнича краса грошей. Потік, зміна та повернення цих символів були іншим питанням — красою в малому, проте це нагадувало йому гру, якої вчили пташенят, спонукаючи їх правильно розуміти причину та рости. Це була абсолютна структура, яка сліпила його; ідея щодо того, що цілий світ можна відобразити в одній цілісній, поєднаній, символічній структурі. Тоді Майк ґрокнув, що Старійшини цієї раси — дуже старі і що саме вони насправді колись створили таку красу. Тож він смиренно сподівався, що сам — можливо, скоро — зустрінеться з кимось із них.

Джубал заохочував його витратити трохи грошей, що Майк і зробив із сором'язливим, невизначеним пориванням нареченої, яку несуть у ліжко. Джубал запропонував "купити подарунки для друзів", а Джилл допомогла йому з цим, почавши зі встановлення чітких обмежень: по-перше, лише один подарунок для кожного друга; по-друге, загальна вартість подарунка не повинна перевищувати й третини тієї суми, яку перерахували на його рахунок, — бо Майк мав намір витратити на друзів увесь баланс.

Він швидко зрозумів, як важко витрачати гроші. Було так багато речей, з яких можна було вибирати, і всі вони — чудові, а більшість — просто незрівнянні. Оточений товстими каталогами від Маршала Філда до Гінзи, від Бомбея до Копенгагена, він відчував себе пригніченим надлишком багатства. Навіть каталогу "Сірз та Монтгомеррі" було для нього забагато.

Але допомогла Джилл.

— Ні, Майку, Дюк не хоче трактор.

— Дюку подобаються трактори.

— Так, можливо, — але в нього вже є один. Ну, чи у Джубала — що те саме. Йому може сподобатися один з тих привабливих маленьких бельгійських одноколісних велосипедів: він зможе розібрати його, скласти докупи та полірувати увесь день. Але навіть це занадто дорого, враховуючи податки. Майку, добий, подарунок повинен бути не дуже дорогим — якщо, звісно, ти не намагаєшся вмовити дівчину одружитися з тобою чи щось таке. Проте подарунок повинен показувати, що ти думав, враховуючи смаки тієї людини. Щось може їй подобатися, — та, ймовірно, вона не купить цього сама.

— Як?

— Це завжди проблема... Зачекай хвилинку. Я згадала про дещо з ранкової пошти... Сподіваюся, Ларрі ще не встиг її вивезти, — вона швидко повернулася.